2.4. Метод самоконтролю

Метод самоконтролю. Полягає цей метод усвідомленому регулюванні учнем своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам, Мета самоконтролю – запобігання помилкам та їх виправлення.

Показником сформованості контрольних дій, а отже, й самоконтролю є усвідомлення учнями правильності плану діяльності та її операційного складу, тобто способу реалізації цього плану. Ефективним засобом формування в учнів навичок самоконтролю є використання колективних (фронтальних) пері рок у поєднанні з контролем з боку вчителя. У процесі навчання слід знайомити учнів з метою виконуваної роботи, вимогами до неї, способами виконання, прийомами самоконтролю і шляхами їх удосконалення. Важливу роль у самоконтролі відіграють педагогічна оцінка та самооцінка. Від ефективності самооцінки залежить здатність учня знаходити помилкові дії, запобігати їм і завдяки цьому підвищувати результати самоконтролю. Для самоконтролю нерідко використовують звукозапис. Прослуховуючи запис власного читання тексту, учень може виявити недоліки в техніці читання, інтонуванні, артикуляції окремих звуків. За наявності записів окремих тем підручника з іноземної мови учням неважко виявити й виправити свої мовні огріхи.

Висновки

Теоретичне узагальнення питань формування самоконтролю в молодших школярів є основою визначення навчальної дії контролю як узагальнюючого вміння для здійснення самоконтролю в умовах розвивального навчання, яка є структурним елементом навчальної діяльності, що має рефлексивну природу, безпосередньо впливає на здійснення учнем кожного акту цієї діяльності шляхом усвідомлення ним принципів побудови певного cпособу дій, участi в його побудовi, перевірці правильності використання цього способу в умовах засвоєння теоретичних понять, тобто навчальна дія контролю розглядається як система практичних та розумових дій, які учень здійснює на основі рефлексії з метою перевірки відповідності певного способу дій умовам нової навчальної задачі й правильності вживання цього способу в умовах відомої навчальної задачі. Педагогічна майстерність — це вияв учителем досконалого знання виховної справи, його особлива виховна вмілість, досвідченість, вправність. Серед тих залежностей, які визначають побудову й вибір методів виховання, на першому місці стоїть їх відповідність ідеалам суспільство і цілям національного виховання. У своїй практичній діяльності при виборі методів виховання учителі переважно керуються його метою, змістом і призначенням. Виходячи з конкретного педагогічного завдання, вчитель сам вирішує, які методи слід застосовувати. Вмілий, вдалий вибір методів виховання з його високими наслідками — надзвичайно важливий показник педагогічної майстерності вчителя. З огляду вияву майстерності у виборі засобів виховання повчальне значення мають положення вітчизняної педагогіки про те, що ніякий засіб педагогічний, навіть загальноприйнятий, яким звичайно у нас вважається і напучення, і пояснення, і бесідо, і суспільний вплив, не може бути визнаний завжди абсолютно корисним. Найкращий засіб у деяких випадках неодмінно буде найгіршим. Візьміть навіть такий засіб, я:' іруповий вплив, вплив об'єднань на особу. Іноді він буде добрим, іноді поганим. Візьміть індивідуальний вплив, бесіду вихователя віч-на-віч з вихованцем. Іноді це буде корисно, а іноді шкідливо. Ніякий засіб не можна розглядати з поіляду корисності або шкідливості, якщо його брати відокремлено від усієі системи засобів. І, нарешті, ніяка система засобів не може буї й рекомендована як система постійна. Педагогіка вчить, що добрий наслідок при застосуванні того чи іншого виховного методу може бути тільки в певних умовах, тобто в певному оточенні інших засобів і на певному етапі розвитку. Меюди виховання не допускають стереотипних рішень і новіть вдсілого шаблону виховання. Всі методи виховання повинні засюсовуватися з урахуванням умов, місця, у взаємодії один з одним.