Завдання для самостійної роботи

№ з/п	Назва тем	Кількість годин
1	Культура мовлення під час дискусії	2
2	Специфіка мовлення фахівця	2
3	Основні правила ділового спілкування	2
4	Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону	2
5	Спеціальна термінологія і професіоналізми	2
6	Типи термінологічних словників	2
7	Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення	2
8	Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Займенники, прийменники та дієслівні форми у професійному мовленні	2
9	Синтаксичні норми сучасної української літературної мови. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні	2
10	Оформлення довідково-інформаційних документів: виробничі звіти, виробничі протоколи, витяг з протоколу	2
11	Особливості складання розпорядчих та організаційних документів	2
12	Укладання фахових документів	2
	Усього	24

Лекція.

Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови.

Стилі, типи і форми мовлення

В Україні статус державної має тільки українська мова, що закріплено Законом «Про мови в Українській РСР» і Конституцією України: «Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної самобутності». Статус української мови як державної зумовлює її державотворчу функцію. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин України.

Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць(звуків, слів, речень), яка існує поза часом і простором. Мова становить певну систему фонетичних, лексичних і граматичних засобів, що служить для виразу думок. Мова - невід`ємна ознака людського колективу. Вона могла з`явитися тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме в процесі колективної праці з`явилася потреба погоджувати й коригувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Державна мова – це мова, якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні.

Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності.

В суспільстві мова виконує ряд функцій.

Перша і головна функція мови - функція спілкування (комунікативна). Такий особливий стан словесної мови зумовлений зв`язком мови з мисленням. Будь-яка думка найточніше передається саме через слово. Саме слово допомагає людині піднятися на ті висоти мислення, на які не здатні піднятися інші істоти.

Друга, не менш важлива функція мови – мислеформуюча. Завдяки мові людина спроможна задовольнити духовні потребі - здійснювати наукове й мистецьке пізнання світу, засвоїти норми моралі та етики, звичаї, традиції і т.д.

Наступна функція мови – пізнавальна. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимося з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з досвідом і історією попередніх поколінь людства. Зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом. Якщо зважити на те, що за рік у світі з`являється понад 120 тисяч нових термінів, то цілком зрозумілою стає вимога про постійне вивчення мови, без якої не можна вважати себе спеціалістом у будь-якій сфері діяльності. Правильному професійному спілкуванню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефективність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльності конкретної особи.

Естетична функція мови. Найповніше естетична функцій мови проявляється через художню літературу.

Інші функції - номінативна, експресивна (емоції і почуття), гуманізуюча, функція впливу (волюнтативна).

Стилі мови – це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які розрізняються типовими мовними засобами залежнотвідтсфери людського спілкування.

У мовній практиці виділяють, як правило, 5 стилів: розмовний, публіцистичний, науковий, діловий (офіційно-діловий) і художній. Правильне використання стилів мови стає невід`ємною ознакою сучасної людини, яка більшу частину свого життя проводить у діловому і професійному спілкуванні.

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником. Мовні засоби є максимально прості і зрозумілі.

Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера використання – засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою.Його основна мета – формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень.Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача або слухача діяти так, а не інакше.

Художній стиль відрізняється від усіх інших стилів передусім тим, що може включати в себе елементи будь-якого стилю.Його призначення пов`язане з використанням естетичної функції мови - різноманітними мовними засобами виражати художнє бачення світу. Цей стиль формує загальнолюдські й національно свідомі естетичні, культурні і психологічні смаки окремої людини і нації у цілому.

Науковий стиль реалізує передусім мислетворну і номінативну функції мови.Обслуговує професійно - наукову сферу, головною метою є: об`єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації, яка має впливає не на почуття, а на розум і свідомість читача.Серед специфічних мовних засобів науковогог стилю виділяються спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули, таблиці, списки і т.д.

Діловий (офіційно- діловий) стиль зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функції мови. Це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного та виробничого життя і діяльності, ділових стосунків між державами або організаціями, а також стосунків між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Українська мова існує в двох формах: літературна мова і діалекти.

Літературна мова - це впорядкована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей, державні і громадські установи, пресу, художню літературу, науку, освіту і т.д. Літературна мова характеризується такими нормами: орфоепічні (вимова звуків), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (побудова речень),стилістичні, пунктуаційні.

Слід розрізняти поняття: мова і мовлення.

Якщо мова - це тільки засіб спілкування, то мовлення - сам процес і результат використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності мовлення людини набуває певних особливостей, хоча люди говорять однією мовою.

Так, мовлення однієї людини, образне, виразне, переконливе, а іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Отже, кожна людина говорить по своєму хоча й користується спільною мовою для всіх.

Ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно і наочно, як її мовлений. Мовлення - це своєрідна візитна картка кожної людини. Древньогрецький філософ Сократ говорив: "Заговори, щоб я тебе побачив".

Більшість сучасних мов існує у двох формах: усній і писемній.

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

Усна і писемна форми мовлення мають свої особливості і розрізняються за такими ознаками:

За походженням. Усна форма мовлення первинна, а писемна -вторинна.

За сприйманням. Усна форма мовлення сприймається на слух ( крім жестів і міміки, які сприймаються зорово), а писемна - тільки зорово.

За виражальними засобами. Усна форма мовлення матеріалізується у звуках, жестах, міміці, паузах, інтонації, а писемна - у буквах і розділових знаках, які компенсують на письмі можливості більшості виражальних засобів усної форми ( жестів, міміки, пауз, інтонації). Тому розділові знаки мають розгалужену систему, а пунктуаційні помилки, особливо в діловому і науковому стилях неприпустимі, бо в сучасному житті невербальні засоби комунікації досить часто відіграють вирішальну роль при передачі інформації.

За основними одиницями. Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, писемної - текст .Саме вони надають інформацію при спілкуванні.

За функціонуванням. Усне мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу, а писемна - монологічна. Усна форма ділового мовлення відрізняється від його писемної форми передусім тим, що для переконливості безпосереднього діалогу треба створювати атмосферу постійного контакту і спільності з аудиторією.

Усна форма мовлення завжди ситуативна, непідготовлена, спонтанна, обмежена у часі й просторі.

Усна форма мовлення - революційна, писемна - консервативна. Ось чому реформи в орфографії треба проводити обережно.

Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкуванню людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління, відображаються суспільні відносини в державі.

Писемне мовлення переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову. Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.

У писемному мовленні точніший добір лексики, яка вживається в прямому значенні. Переважає суспільно-політична, професійно-виробнича, науково-термінологічна лексика. З діалектної лексики добираються лише найцінніші необхідні слова і граматичні форми.

У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності і підрядності, відокремлення, вставні слова. Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками і т.д.

У писемному мовленні форма викладу залежить від того, який стиль використовується для викладу тексту.

Одиницею писемного мовлення є текст.

Теоретичний матеріал з підготовки до практичної роботи № 1

Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.

1.Літературна мова

2.Мовна норма

3.Мовленнєва культура- критерії професійної майстерності фахівця.

4.Культура мовлення під час дискусії.

1. Українська мова є державною мовою українського народу. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць(звуків, слів, речень), яка існує поза часом і простором. Мова становить певну систему фонетичних, лексичних і граматичних засобів, що служить для виразу думок. Мова - невід`ємна ознака людського колективу. Вона могла з`явитися тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме в процесі колективної праці з`явилася потреба погоджувати й коригувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Державна мова – це мова, якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні.

Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності.

В суспільстві мова виконує ряд функцій.

Перша і головна функція мови - функція спілкування (комунікативна). Такий особливий стан словесної мови зумовлений зв`язком мови з мисленням. Будь-яка думка найточніше передається саме через слово. Саме слово допомагає людині піднятися на ті висоти мислення, на які не здатні піднятися інші істоти.

Друга, не менш важлива функція мови – мислеформуюча. Завдяки мові людина спроможна задовольнити духовні потребі - здійснювати наукове й мистецьке пізнання світу, засвоїти норми моралі та етики, звичаї, традиції і т.д.

Наступна функція мови – пізнавальна. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимося з

найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з досвідом і історією попередніх поколінь людства. Зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом. Правильному професійному спілкуванню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефективність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльності конкретної особи.

Естетична функція мови. Найповніше естетична функцій мови проявляється через художню літературу.

Інші функції - номінативна, експресивна (емоції і почуття), гуманізуюча, функція впливу (волюнтативна).

Українська мова існує в двох формах: літературна мова і діалекти.

Літературна мова-це впорядкована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей, державні і громадські установи, пресу, художню літературу, науку, освіту і т.д. Літературна мова характеризується такими нормами: орфоепічні (вимова звуків), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (побудова речень),стилістичні, пунктуаційні.

Слід розрізняти поняття: мова і мовлення.

Якщо мова - це тільки засіб спілкування, то мовлення - сам процес і результат використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності мовлення людини набуває певних особливостей, хоча люди говорять однією мовою.

Так, мовлення однієї людини, образне, виразне, переконливе, а іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Отже, кожна людина говорить по своєму хоча й користується спільною мовою для всіх.

Ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно і наочно, як її мовлений. Мовлення - це своєрідна візитна картка кожної людини. Древньогрецький філософ Сократ говорив: "Заговори, щоб я тебе побачив".

Більшість сучасних мов існує у двох формах: усній і писемній.

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

Усна і писемна форми мовлення мають свої особливості і розрізняються за такими ознаками:

За походженням. Усна форма мовлення первинна, а писемна -вторинна.

За сприйманням. Усна форма мовлення сприймається на слух ( крім жестів і міміки, які сприймаються зорово), а писемна - тільки зорово.

За виражальними засобами. Усна форма мовлення матеріалізується у звуках, жестах, міміці, паузах, інтонації, а писемна - у буквах і розділових знаках, які компенсують на письмі можливості більшості виражальних засобів усної форми ( жестів, міміки, пауз, інтонації). Тому розділові знаки мають розгалужену систему, а пунктуаційні помилки, особливо в діловому і науковому стилях неприпустимі, бо в сучасному житті невербальні засоби комунікації досить часто відіграють вирішальну роль при передачі інформації.

За основними одиницями. Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, писемної - текст .Саме вони надають інформацію при спілкуванні.

За функціонуванням. Усне мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу, а писемна - монологічна. Усна форма ділового мовлення відрізняється від його писемної форми передусім тим, що для переконливості безпосереднього діалогу треба створювати атмосферу постійного контакту і спільності з аудиторією.

Усна форма мовлення завжди ситуативна, непідготовлена, спонтанна, обмежена у часі й просторі.

Усна форма мовлення - революційна, писемна - консервативна. Ось чому реформи в орфографії треба проводити обережно.

Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкуванню людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління, відображаються суспільні відносини в державі.

Писемне мовлення переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову. Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.

У писемному мовленні точніший добір лексики, яка вживається в прямому значенні. Переважає суспільно-політична, професійно-виробнича, науково-термінологічна лексика. З діалектної лексики добираються лише найцінніші необхідні слова і граматичні форми.

У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності і підрядності, відокремлення, вставні слова. Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками і т.д.

У писемному мовленні форма викладу залежить від того, який стиль використовується для викладу тексту.

Одиницею писемного мовлення є текст.

2.Культура мовлення - досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини. Культура усного мовлення виявляється переважно у дотриманні норм вимови і наголосу.

Спілкування - це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій.

Основні ознаки усного ділового мовлення:

• стислість у висловлюванні думки, недвозначність;

• логічність, стислість, відповідність між змістом і мовними засобами;

• відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

• відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

• доречність, виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Основні вимоги до мовлення

Найважливіші риси зразкового мовлення	Короткі поради щодо побудови і мовного оформлення висловлювання
Змістовність	Глибоко осмисліть тему і основну думку висловлювання, докладно ознайомтесь з наявною інформацією на дану тему. Намагайтесь різнобічно, з належною повнотою розкрити тему висловлювання, уникаючи говорити чи писати зайве
Послідовність	Продумайте послідовність викладу думок, їх взаємозв`язок. У разі потреби складіть план або тези висловлювання. Говоріть або пишіть за планом чи тезами
Багатство	Слідкуйте, щоб ваше мовлення не було бідним, щоб у ньому не повторювались ті самі слова і вирази, однотипні речення. Якомога повніше використовуйте різноманітні засоби стилю мовлення, відповідного темі і змісту висловлювання
Точність	Звертайте увагу на те, наскільки точно ви висловлюєте власні думки. Намагайтесь чітко їх формулювати, добираючи найбільш відповідні висловлюваному змісту слова. Зокрема, користуйтесь словником синонімів, тлумачним словником.
Виразність	Виділяйте найважливіші місця свого висловлювання. Добирайте слова і вирази, які найяскравіше передати основні думки. Виявляйте своє ставлення до предмета мовлення.
Доречність	Враховуйте обстановку спілкування, інтереси, стан, настрій співбесідника. Не говоріть і не пишіть нічого такого, що могло б його уразити, викликати роздратування. Намагайтесь об`єктивно оцінювати важливість повідомлюваної вами інформації. Вказуйте на помилки співрозмовників у тактовній формі. Дотримуйтесь норм української літературної мови (орфоепічних, орфографічних, граматичних, пунктуаційних)

Культура українського мовлення включає в себе два напрямки засвоєння літературної мови: правильність мовлення і мовленнєву майстерність.

Правильність мовлення – це наше спілкування, узгоджене з мовними нормами сучасної української мови.

Мовленнєва майстерність на відміну від правильності мовлення – це не лише дотримання норм української літературної мови, а також і вміння вибирати з існуючих варіантів найбільш вдалий у смисловому відношенні, стилістично доречний, виразний.

Умови, в яких відбувається усне ділове спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома – і з цілим залом слухачів; по-іншому ми будуємо свою розмову, якщо людина сидить перед нами – і якщо вона звернулась до нас по телефону та ін. Тому усне ділове спілкування поділяють на публічне і приватне.

Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов`язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх, з представниками інших установ і т.д. Мовлення службової особи повинне бути: ввічливим, доброзичливим, уважним.

Культура ділового усного мовлення досягається відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому офіційно-ділове спілкування виключає емоційно-забарвлену лексику, в ньому переважають нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок.

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів - вербальних (словесних) і невербальних (несловесних).

Вербальне спілкування може відбуватися в різних видах: спілкування з людиною, з кількома людьми, з цілим залом .

Перед тим, як вступати в спілкування, слід узяти до уваги.

В офіційній

обстановці

Де спілкуємось?

В неофіцій

Ситуація хто адресат? обстановці

с пілкування повідомлення

Яка мета з`ясування

спілкування ?

спонукання

Залежно від цього треба визначити:

Т ему

О сновну думку висловлювання

Форму

(діалог чи монолог)