
- •Розділ 1 Теоритичні аспекти прибутку суб’єктів господарювання
- •1.1.Суть і функції прибутку суб’єктів господарювання
- •1.2 .Місце і значення прибутку в ринковій економіці
- •Іі Розділ: Управління прибутком суб’єктів господарювання
- •2.1 Механізм управління прибутком суб’єктів господарювання
- •2.2 Оцінка показників результативності діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання
- •Розділ 3 Напрямки посилення ролі прибутку у фінансовому забезпеченні діяльності суб’єктів господарювання
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •1. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000 р.
- •Додатки
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки,
молоді та спорту України
29 березня 2012 року № 384
Форма № Н-6.01
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Економічний факультет
Кафедра фінансів і кредиту
КУРСОВА РОБОТА
з Фінансів _ ___
на тему: Прибуток:суть,функції,напрямки посилення його ролі у фінансовому забезпеченні суб’єктів господарювання______________
Студентки III курсу_ групи 383
напряму підготовки__Фінанси і кредит
спеціальності Фінанси і кредит_____
Мельничук У.В.____________
Керівник ___________к.е.н. ,_________
доцент кафедри фінансів і кредиту,__
заступник завідувача кафедри______
Бак Н.А._______________
Національна шкала________________
Кількість балів: ______Оцінка: ECTS ______
Члени комісії: ________ проф. Нікіфоров П.О.
ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1 Теоритичні аспекти прибутку суб’єктів господарювання 5
1.1.Суть і функції прибутку суб’єктів господарювання 5
1.2 .Місце і значення прибутку в ринковій економіці 14
ІІ Розділ: Управління прибутком суб’єктів господарювання 17
2.1 Механізм управління прибутком суб’єктів господарювання 17
2.2 Оцінка показників результативності діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання 23
Розділ 3 Напрямки посилення ролі прибутку у фінансовому забезпеченні діяльності суб’єктів господарювання 30
ВИСНОВКИ 39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 42
1. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000 р. 42
ДОДАТКИ 45
Вступ
Прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат господарської діяльності суб’єкта господарювання. Загальна економічна теорія визначає роль економіки так: „У реальній дійсності прибуток - кінцева мета і рушійний мотив товарного виробництва і ринкової економіки. Це головний стимул і основний показник ефективності будь-якого підприємства і банківської установи”. [1] Дійсно, важко переоцінити значення прибутку в загальній системі вартісних інструментів управління банком.
Актуальність даної теми полігає в тому,що кожен суб’єкт господарювання хоче отримати найбільшу вигоду у своїй справі тобто отримати прибуток.Керівнику будь-якого суб’єкта господарювання на практиці приходиться приймати безліч різноманітних управлінських рішень. Кожне прийняте рішення, що стосуються ціни, витрат , обсягу і структури реалізації продукції, в остаточному підсумку позначається на фінансових результатах суб’єкта господарювання, тому розробка методології управління прибутком у банківській установі на сьогодення є однім з найбільш гострих теоретичних і практичних завдань для фахівців в галузі економіки і фінансів.
Метою даної курсової роботи є розгляд теоретичних, методичних та практичних питань щодо фінансового управління прибутком суб’єкта господарювання.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:
Розкрити економічну суть такого поняття як прибуток суб’єкта господарювання;
Виявити мотиваційний механізм здійснення управлінських заходів щодо прибутку суб’єкта господарювання;
Вивчити і виявити методи управління прибутком, що застосовуються вітчизняними суб’єктами господарювання;
Виробити практичні рекомендації щодо управлінням прибутком у банківській установі.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми організації управління прибутком у банківській установі.
Об’єктом дослідження є прибуток банку.
Теоретичною методологічною основою курсової роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних вчених-економістів.
Інформаційною базою для написання цієї роботи виступає звітність Ощадбанку[31],публікації перодтчних видань,підручники,нормативно-правові акти,що регулюють прибуток суб’єктів господарювання.У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.
Курсова робота складається з вступу,трьох розділів,висновків,списку використаних джерел та додатків.
Розділ 1 Теоритичні аспекти прибутку суб’єктів господарювання
1.1.Суть і функції прибутку суб’єктів господарювання
Прибуток (дохід) суб'єкта господарювання можна назвати особливим майновим фондом суб'єкта господарювання. Правовий режим прибутку включає: поняття прибутку, порядок і методи обчислення прибутку, зобов'язання суб'єкта господарювання зі сплати податків з прибутку та механізм його здійснення, права суб'єкта господарювання з використання прибутку.
Прибуток (дохід) є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності суб'єктів господарювання. Згідно з ч. 1 ст. 142 ГК України прибуток (дохід) суб'єкта господарювання визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. А прибуток банку - це різниця між його валовими доходами та валовими витратами. Важливим показником діяльності банків є прибуток, який визначається як різниця між отриманими доходами і проведеними витратами. За умов комерційного розрахунку важливо, щоб банки були достатньо прибутковими. Прибуток стимулює діяльність банків щодо розширення і підвищення якості банківських послуг, забезпечення резервів та страхових фондів на випадок непередбачених обставин або втрат. У прибутковості банків зацікавлені також акціонери і клієнти. З одного боку, акціонери банків зацікавлені у прибутку, оскільки він є джерелом доходів на інвестований ними капітал. З іншого, акціонери як інвестори зацікавлені в зменшенні ризику при здійсненні інвестицій. Позичальники певною мірою також заінтересовані у прибутковості банків, оскільки здатність банку надавати кредити залежить від розміру і структури його капіталу. А тому при визначенні банку, в який будуть інвестуватись кошти, важливо мати інформацію про результати фінансово-комерційної діяльності банку. Доходи банку - це загальна сума грошових коштів, що надходять до банку в результаті здійснення активних операцій та надання інших банківських послуг. Доходи банку мають бути достатніми не тільки для покриття операційних витрат, а й для нарощення власного капіталу та виплати доходу акціонерам, що в кінцевому підсумку підвищує авторитет банку та поліпшує його конкурентну позицію на ринку.Чим більшою є частка доходів, отриманих на регулярній основі, в загальному обсязі доходів, тим вища якість банківських доходів. Якщо значна частина доходів має випадковий характер, то це свідчить про низьку їх якість та нестабільність діяльності банку. Доходи банку поділяють на дві основні категорії: процентні та непроцентні доходи. Процентні доходи становлять до 70% доходів банку і складаються з процентних доходів від надання кредитних послуг, доходів від інвестицій у цінні папери та інших процентних доходів. Вони, як правило, враховуються на дату очікуваного надходження, а не тоді, коли фактично надходять до банку. Процентні витрати теж враховуються тоді, коли мають сплачуватись, а не тоді, коли реально сплачуються. До процентних доходів банку від надання кредитних послуг належать процентні доходи за кредитами суб'єктам господарської діяльності та фізичним особам, доходи за коштами, розміщеними в інших банках та в центральному банку, процентні доходи за депозитами в інших банках та за кредитами, наданими іншим банківським установам. До процентних доходів за цінними паперами відносять процентні доходи за інвестиційними цінними паперами та за цінними паперами на продаж. Іншими процентними доходами вважають доходи від операцій з філіями та іншими установами банку, а також процентні доходи за позабалансовими операціями. Кредитні операції більшості банків як за обсягом, так і за дохідністю значно перевищують операції з цінними паперами. Водночас вони містять в собі значну частину банківських ризиків, а саме кредитний, процентний та валютний ризики. Більшість банкрутств банків відбуваються саме через незадовільне управління кредитним ризиком та низьку якість кредитного портфеля. Процентні доходи залежать від обсягу наданих кредитів та інвестицій у цінні папери, від ринкових процентних ставок, потреб економіки в позичковому капіталі та пропозиції вільних грошових ресурсів на кредитному ринку. Можливості потенційних позичальників щодо залучення коштів з інших джерел скорочують можливості банків у сфері кредитування, збільшують конкуренцію на ринку кредитних послуг і сприяють появі нових кредитних інструментів, привабливих для клієнтів з погляду їх високої якості та задовільної ціни. Непроцентні доходи банку залежать від того, наскільки різноманітні за характером послуги надає комерційний банк. Основу непроцентних доходів будь-якого банку становлять комісійні доходи від кредитного та розрахунково-касового обслуговування клієнтів, комісійні від операцій з цінними паперами, валютою, комісійні доходи від надання банком трастових, факторингових, лізингових послуг, гарантій та поручительств, а також інші банківські та небанківські операційні доходи. Інші банківські операційні доходи включають дивіденди, доходи від операційного лізингу та за операціями з іншими установами та філіями банку, штрафи і пені, отримані за банківськими операціями. До небанківських операційних доходів належать доходи, отримані від продажу основних засобів, інших матеріальних і нематеріальних активів, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями, інші небанківські операційні доходи. Доходи банку можуть збільшитися в разі повернення позик, які вважались безнадійними, зменшення резервів за заборгованістю, повернення процентів і комісій, надлишкове виплачених банком у попередньому році, повернення боргів, раніше списаних на збитки, інших непередбачених доходів. До непроцентних доходів банку відносять також доходи від надання консультаційних, аудиторських, інформаційних послуг, винагороди за управління активами інших суб'єктів ринку, доходи від проведення андерайтингу, плату за надання гарантій, поручительств тощо. Витрати банку - це загальна сума грошових коштів, що витрачаються банком у процесі здійснення діяльності щодо залучення коштів та інших видів діяльності. Як і доходи, витрати комерційного банку можна поділити на дві основні групи - процентні та непроцентні. Процентні витрати, як і процентні доходи, становлять найбільшу статтю банківських витрат. До цієї статті витрат належать: -процентні витрати за коштами до запитання, отриманими від центрального та інших комерційних банків, а також депозитами, розміщеними іншими банками в цьому банку; - процентні витрати за коштами до запитання та строковими депозитами, розміщеними в цьому банку підприємствами, іншими юридичними особами та населенням; -процентні витрати за борговими зобов'язаннями, емітованими банком; - процентні витрати за позабалансовими операціями; - інші процентні витрати. Фактично процентні витрати банку - це проценти, сплачені власникам основних депозитів, та процентні виплати за коштами, залученими на грошовому ринку, в тому числі за цінними паперами власної емісії. Непроцентні витрати банку складаються з комісійних, сплачених іншим учасникам фінансового ринку, банківських, небанківських операційних витрат та витрат на формування резервів. Комісійні витрати комерційного банку - це комісійні, сплачені іншим банківським установам за розрахунково-касове та кредитне обслуговування, фінансовим посередникам за посередництво в проведенні операцій з цінними паперами та на валютному ринку, а також комісійні, сплачені за позабалансовими операціями. Найвагомішою складовою непроцентних витрат банку є небанківські операційні витрати, які є найбільш регульованими з боку банку. До небанківських операційних витрат відносять витрати на утримання персоналу, в тому числі заробітну плату та нарахування на неї, податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до законодавства включаються до операційних витрат (ПДВ, податок на землю, нерухоме майно тощо). Це також витрати на утримання власних, орендованих основних засобів та нематеріальних активів, знос, витрати на ліцензування, інші експлуатаційні та господарські витрати, штрафи і пені, сплачені іншим суб'єктам ринку. Обов'язковими статтями операційних витрат банку є витрати на охорону та телекомунікації, аудит, рекламу, відрядження, проведення маркетингових досліджень та ін. Процентні та комісійні витрати банку залежать переважно від ринкової кон'юнктури та конкурентної позиції банку. На операційні витрати банку суттєвий вплив має внутрішнє середовище банку - якість фінансового менеджменту та якість управління матеріальними і трудовими ресурсами банку. Тому при аналізі витрат банку та управління ними основні резерви економії потрібно шукати в непроцентних витратах банку, а саме у витратах на організацію та функціонування банківської установи. Непроцентні витрати банку становлять від 2,5 до 3,5% до середніх активів; у тому числі витрати на персонал - до 2% від сумарних активів, або до 15% сукупного доходу банку, інші операційні витрати - 1-1,5% сумарних активів, або 10-15% сукупного доходу банку. Прибуток банку створюється за рахунок перевищення доходів банку над його витратами. Забезпечення прибутковості банку - одна із основних цілей банківського менеджменту, оскільки постійні прибутки зменшують витрати на залучення акціонерного та боргового капіталу і сприяють зміцненню конкурентної позиції банку.
Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Законодавством практично не встановлені нормативи розподілу прибутку. Ці питання віднесені до компетенції самих суб'єктів господарювання. Зокрема у господарських товариствах створюються фонди прибутку, що розподіляється, який виплачується учасникам, і прибутку, що не розподіляється, який залишається у розпорядженні господарського товариства і спрямовується перш за все у фонд розвитку виробництва.
Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.
Таким чином, сутність прибутку можна і варто розглядати як джерело задоволення інтересів, оскільки саме інтереси - це усвідомленні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності, і, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення. У цьому випадку прибуток можна розглядати як позитивний фінансовий результат, досягнення якого дасть змогу забезпечити певний інтерес, тобто принесе певну користь [8, с. 21].
Щоб постійно забезпечувати зростання прибутку, треба шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання. Резерв - це кількісна величина. Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції і її реалізації. Визначення резервів збільшення прибутку базується на науково обґрунтованій методиці розроблення заходів з їх мобілізації. У процесі виявляння резервів виділяють три етапи: 1) аналітичний - на цьому етапі виявляють і кількісно оцінюють резерви;2) організаційний - тут розробляють комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, які повинні забезпечити використання виявлених резервів;3) функціональний - коли практично реалізують заходи і контролюють їх виконання.
Важлива економічна роль банків суттєво розширила сферу їх діяльності. Вони виконують наступні основні функції: 1) мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал; 2) кредитування підприємств, держави та населення; 3) випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей); 4) здійснення розрахунків та платежів в господарстві; 5) емісійно-засновницька діяльність; 6) консультування, надання економічної та фінансової інформації.
Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх в капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. В результаті за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал.
Кредитні можливості банків залежать від розмірів накопичення грошових коштів населення та збільшення власних грошових коштів підприємств. Постійне зростання цих коштів в промислово розвинутих країнах і потреба в кредитних ресурсах з боку підприємств створюють умови для розширення кредитування. Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик в практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає в якості фінансового посередника, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів. В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу і розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм.
Випуск кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов’язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісія. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах в комерційних банках та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей складає в промислово розвинутих країнах близько 10 %, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. В структурі грошового обороту переважає без готівковий оборот, а основними емітентами грошей є не центральні, а комерційні банки.
Комерційні банки здійснюють депозитну емісію – випуск кредитних інструментів обігу на основі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків. Позика, що надається клієнту, зараховується на його рахунок в банку, тобто банк створює депозит (вклад до запитання). При цьому збільшуються боргові зобов’язання банку. Власник депозиту може отримати в банку готівкові кошти в розмірі вкладу: таким чином, банк створює гроші проти вимог клієнта і відбувається збільшення грошей в обігу. При наявності попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє розширяти грошову емісію, що підтверджує зростання грошової маси в промислово розвинутих країнах. Банківський кредит став однією з головних причин цього росту. Разом з тим економіка потребує необхідної, але не надлишкової кількості грошей, тому комерційні банки функціонують в рамках обмежень, передбачених державою в особі центрального банку. Ці обмеження повинні регулювати процес кредитування і відповідно процес створення грошей та здійснювати контроль за цим процесом.
Однією з основних функцій банків є забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Більша частина розрахунків між підприємствами здійснюється безготівковим шляхом. Виступаючи в якості посередників у платежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов’язані з проведенням розрахунків і платежів. Необхідність проведення у встановлений строк кожного документа, безперебійність розрахунків та їх прискорення вимагають від банків розробки методології організації розрахунків з метою їх вдосконалення і відповідного контролю.
Отже, прибуток - одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціально-культурних заходів тощо. У зв'язку з цим в плануванні та формуванні прибутку повинні бути зацікавлені не лише трудові колективи підприємств, але й держава в цілому.