Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
Кафедра геоботаніки, ґрунтознавства та екології
Аналітичний огляд на тему:
«Чаткальський заповідник Узбекистану»
Виконав: студ. гр. БТ-13-С4
Пономаренко С. О.
Перевірив: кбн., доц.
Масюк О. М.
Дніпропетровськ 2013
Загальна характеристика території
Географічне положення - держава знаходиться в центральній і північно-західній частинах Середньої Азії, в межиріччі Амудар'ї і Сирдар'ї.
Столиця - Ташкент (2,166 млн осіб).
Територія республіки простяглася із заходу на схід на 1425 км, а з півночі на південь - на 930 км, і становить 447,4 тис. кв. км. Узбекистан межує з Афганістаном - 137 км, Казахстаном - 2203 км, Киргизстаном - 1099 км, Таджикистаном - 161 км, Туркменістаном - 1621 км. На північному заході омивається Аральським морем. Більша частина країни розташована в межах Туранської низовини, значну частину якої займає пустеля Кизилкум. На північному сході та півдні - передгір'я та відроги Тянь-Шаню і Гіссаро-Алаю (висота до 4643 м), між ними розташовані міжгірські западини: Ферганська, Зеравшанська, Чирчик-Ангренська та інші.
Адміністративний поділ - 12 областей (вілоятів), одна автономна республіка і одне місто; Андижанська область (столиця - м.Андижан); Бухарська область (Бухара); Джизакська область (Джизак); Ферганська область (Фергана); Каракалпакська Автономна Республіка (Нукус); Кашкадар'їнська область (Карші); Хорезмська область (Ургенч); Наманганська область (Наманган); Навоїйська область (Навої); Самаркандська область (Самарканд); Сирдар'їнська область (Гулістан); Сурхандар'їнська область (Термез); м.Ташкент; Ташкентська область (Ташкент).
Найбільші міста: Самарканд (365 тис. жителів). Наманган (362,3 тис. жителів), Андижан (319,9 тис. жителів), Бухара (238,2 тис. жителів), Нукус (191,2 тис. жителів), Карші (190 тис. жителів), Фергана (182,3 тис. жителів).
Ландшафтні ресурси
За характером рельєфу Узбекистан поділяється на рівнинну та передгірську і гірську частини. Передгірська й гірська частини включають гірські хребти Тянь-Шаню й Гіссаро-Алаю та міжгірські западини, що їх розділяють. Висота хребтів - до 4 тис. м. та більше. На крайньому північному сході простягаються хребти Західного Тянь-Шаню: Каржантау, Угамський, Пскемський, Чаткальський та Курамінський. Ферганська котловина, Ташкентсько-Голодностепська передгірська рівнина відокремлюють від цієї групи хребтів Туркестанський хребет (Гіссаро-Алай) та його західний відріг - Мальгузар і продовження його хребет Нуратау. Південніше розташована Санзаро-Нуратинська западина, відокремлена від розташованої на південь від неї Самаркандської улоговини горами Актау, Каратау та ін. На крайньому півдні республіки знаходяться Кашкадар'їнська й Сурхандар'їнська западини, розділені Гіссарським хребтом та його відрогом - горами Байсунтау; зі сходу Сурхандар'їнська западина обмежена хребтом Бабатаг.
Водні ресурси незмінно важливі для республіки. Поверхневі води на території республіки розподіляються вкрай нерівномірно. На великих рівнинних районах, які займають приблизно дві третини території Республіки Узбекистан, джерел води дуже мало. У той же час гірські райони, розташовані на сході Узбекистану, сильно порізані широкою мережею річок. Таке нерівномірний розподіл поверхневих вод по районах республіки характеризується кліматичними та географічними особливостями Узбекистану. Найбільші річки як Узбекистану, так і всієї Середньої Азії - Амудар'я і Сирдар'я. Загальна довжина Амудар'ї складає 1437, Сирдар'ї - 2137 кілометрів.
Озер на території республіки мало. Найбільш велике з них - Аральське. Оскільки воно займає досить велику площу, його стали називати морем. Серед інших порівняно великих озер можна назвати Судочье і Арнасайское.
За останні десятиліття в межах республіки виникли штучні озера-водосховища, такі як Чарвакское, Ахангаранское, Туябугузское, Південно-Сурхандар'їнської, Чімкурганское та ін Вони здійснюють сезонне регулювання стоку і за своїм характером відносяться до водосховищам іригаційного призначення.