Анатомо-фізіологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку

Період життя дітей від 6–7 до 11 років називають молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховують особливості психічного і фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності, яка стає основною.

Головна особливість розвитку особистості молодшого школяра – зміна його соціальної позиції: дитина приступає до систематичного учіння, стає членом класного колективу; змінюються стосунки з дорослими, головним авторитетом стає вчитель. Завдання дорослих щодо молодшого школяра в цей період полягає в тому, щоб сформувати у нього позицію учня, підвести його до розуміння ним своїх обов'язків.

Цей вік сприятливий для розвитку фізичних та розумових сил дитини. Збільшення росту і ваги тіла проходить достатньо пропорційно. Формуються функції мозку, значно посилюється процес диференціації між збудженням та гальмуванням. Інтенсивно розвивається руховий аналізатор, підвищується точність диференціації рухів. Разом з тим скелет молодшого школяра ще не пройшов стадії окостеніння, недостатньо розвинута серцево-судинна система. Все це вимагає від педагогів і батьків правильної організації режиму дитини в сім'ї і школі.

Успішному навчанню молодших школярів сприяють відповідні мотиви навчання. У 1-2 класах провідним мотивом є пізнавальні інтереси, які диференціюються за видами діяльності, – любить читати чи рахувати. У 3 класі з'являється прагнення зайняти гідне місце в колективі, захоплює зміст знань (дізнатися про життя інших народів, навчитися пояснювати явища природи*.

Пам'ятьу молодших школярів переважно наочно-образна. Вони легко запам'ятовують конкретні предмети навіть з багатьма деталями, але їм важко запам'ятати абстрактний матеріал, який розкриває зв'язки і відносини між явищами.

Недостатньо критично сформоване уявлення школяра. Інколи брехня дитини є виразом її фантазії: вона прагне всупереч правді розповісти щось цікаве і сама вірить у те, що придумала.

Від класу до класу вдосконалюється логічне мислення. Якщо учні першого класу звертають увагу на зовнішні ознаки, то третьокласники вже виділяють родові поняття. Мова і мислення школярів яскраво та емоційно забарвлені.

Це одночасно допомагає процесу їх навчання і виховання і ускладнює його. Учителю доводиться долати окремі недоліки в усному мовленні учнів – поспішність, неуважність, перескакування з одного на інше.

У процесі навчання в дітей формуються загальнотрудові уміння: планувати, організовувати роботу свою і товаришів, здійснювати самооцінку і самоконтроль. Учні особливо цікавляться оцінкою, яку дають їм однокласники, і гостро переживають, якщо ця оцінка не співпадає з очікуваною.

Ставлення школярів до навколишньої дійсності на ранніх ступенях розвитку будується на наслідуванні дорослих. Учні повторюють оцінки старших, інколи навіть копіюють їхні почуття, але за цими зовнішніми проявами осуду чи схвалення чогось часто надовго зберігається спокій почуттів. Нерідко причиною такого бездумного ставлення до чогось буває стиль роботи вихователя. Розповідаючи про якісь події, людські вчинки, вчитель, наприклад, аналізує їх у чисто пізнавальному плані, але цього явно недостатньо для пробудження почуттів у дітей.