7. Проаналізуйте основні компоненти в структурі педагогічної діяльності. Структура педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність як складна динамічна система складається із взаємопов’язаних компонентів, що являють собою відносно самостійні функціональні види діяльності.

Конструктивний компонент пов’язаний з відбором та композицією навчально-виховного матеріалу у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями учнів, з плануванням і побудовою педагогічного процесу, з визначенням структури своїх дій та вчинків, проектуванням навчально-матеріальної бази для проведення навчально-виховної роботи.

Організаційний компонент передбачає включення учнів у різноманітні види діяльності, організацію учнівського колективу та перетворення його в інструмент педагогічного впливу на особистість.

Комунікативний компонент означає встановлення педагогічно доцільних взаємин з учнями, колегами, батьками, представниками громадськості

8. Конкретизуйте, що Ви вкладаєте в зміст поняття «особистість дитини». Визначте характер можливих стосунків між вчителем і учнем.

Педагог і особистість дитини.

Система відносин «вчитель-учень»

Як ми вже відзначали, у своїй професійній діяльності вчитель пов'язаний насамперед з учнями. Однак коло спілкування педагога значно ширше. Важливу роль у вихованні підростаючого покоління також відіграє педагогічно грамотна взаємодія вчителя зі своїми колегами, з батьками учнів, з адміністрацією школи, іншими особами, що мають те чи інше відношення до навчання і виховання учнів. Незважаючи на важливість взаємодії на всіх зазначених рівнях, слід відзначити, що за ступенем значущості перше місце займають відносини «вчитель – учень», саме вони відіграють у навчально-виховному процесі провідну роль. Структура відносин «вчитель – учень» являє собою систему соціальних зв'язків, починаючи від найпростіших просторових, психічних і соціальних контактів і до найскладніших соціальних дій і взаємин, які мають стійкий характер.

Відносини між вчителем і учнем не обираються, а диктуються необхідністю: для вчителя – працювати, навчати, а для підростаючого покоління – вчитися. Учитель не вибирає собі учнів, а вступає у відносини з тими, хто прийшов вчитися. Учень також не вибирає собі вчителя, він приходить до школи, де вже працює певна група вчителів.

Уся сукупність службових, світоглядних, моральних відносин складає сутність і зміст навчально-виховного процесу. Особливе місце в цих відносинах займають відносини моральні. Сучасний рівень розвитку освіти характеризується тим, що діяльність вчителя розглядається не тільки як простий процес прямого впливу на особистість дитини (передача знань, переконання особистим прикладом і іншими методами і способами педагогічного впливу*, але і як організація активної пізнавальної діяльності самого учня. Навчання є двостороннім процесом, в якому педагогові відводиться не стільки роль транслятора знань, скільки керівника, натхненника і організатора пізнавальної діяльності школярів. Проте в системі відносин «учитель-учень» взаємодіючі сторони за змістом і силою впливу один на одного не рівноцінні: провідною і найбільш активною їх стороною є вчитель. Саме моральні погляди і переконання вчителя, почуття і потреби, а головне – його вчинки мають вирішальний вплив на моральні відносини, що складаються між ними. Якщо моральні відносини між педагогом і учнем, колективом учнів складаються неправильно, то причину цього вчитель перш за все повинен шукати в собі, оскільки він виступає провідним суб'єктом відносин у педагогічному процесі. Моральні відносини між вчителем і особистістю школяра виконують ряд важливих для педагогічного процесу функцій. Назвемо основні з них.

1. Моральні відносини системи «учитель-учень» є однією з найважливіших умов педагогічного процесу. Залежно від змісту ці відносини можуть як сприяти педагогічному процесу, так і ускладнювати його.

2. Моральні відносини вчителя з учнем є найважливішим інструментом виховання.