Вступ до спеціальності-ЗАЛІК

Сушинської Вероніки_110 група

1. Розкрийте роль і значення педагогічної діяльності в розвитку суспільства.

Значення педагогічної професії для суспільства,

її особливості

Учительська професія особлива за своєю сутністю, значимістю та суперечностями. Особливість праці вчителя полягає насамперед у тому, що об'єктом і продуктом її є людина, причому не просто людина, її фізична сутність, а духовність людини, її внутрішній світ. Ось чому справедливо вважають, що професія вчителя належить до числа найбільш важливих у сучасному світі.

Педагогічна праця як специфічне суспільне явище характеризується особливими функціями і складається з певних компонентів. Серед таких російські вчені В. Міжериков та М. Єрмоленко називають:

а* працю як доцільну діяльність,

б* предмет праці;

в* засоби праці.

Педагогічна праця – це процес взаємодії між людиною, що оволоділа культурою (вчитель*, і людиною, яка оволодіває нею (учень*. Це сприяє включенню підростаючого покоління в існуючу систему соціальних зв'язків, реалізації природних можливостей людини в оволодінні певним соціальним досвідом.

Наступна особливість педагогічної праці, на думку В. Міжерикова та ін., пов’язана з її специфічним предметом – це дитина – людина, активна людська істота з неповторністю індивідуальних якостей. Така специфіка предмета педагогічної праці ускладнює його сутність, оскільки вихованець – такий об'єкт, який вже є продуктом чийогось впливу (сім'ї, друзів та ін.*. Ставши предметом праці вчителя, він водночас продовжує залишатися об'єктом, на який впливають і інші фактори, які перетворюють його особистість. Багато з цих факторів (наприклад, засоби масової інформації* діють стихійно, багатопланово, в різних напрямках. Педагогічна праця якраз і передбачає коригування всіх цих впливів.

Нарешті, специфічними є засоби педагогічної праці, якими вчитель впливає на вихованця. Вони, з одного боку, є матеріальними об'єктами і предметами духовної культури, які призначені для організації і здійснення педагогічного процесу (малюнки, фото-, кіно-і відеоматеріали, технічні засоби та ін.*. З іншого боку, педагогічними засобами є різноманітна діяльність, до якої включаються вихованці: праця, гра, навчання, спілкування, пізнання.

Специфічний і результат педагогічної праці – людина, яка оволоділа певною сумою суспільної культури. Однак, якщо в матеріальному виробництві з отриманням продукту праці процес цим і завершується, то продукт педагогічної праці – людина, здатна до подальшого саморозвитку, а вплив педагога на цю людину не згасає, а іноді продовжує впливати на неї все життя.

2. Проаналізуйте процес виникнення та історичний шлях становлення професії вчителя

Виникнення і становлення професії вчителя

Професія – це вид діяльності, занять людини, яка володіє комплексом спеціальних знань і практичних навичок, набутих у результаті поглибленої загальної і спеціальної підготовки та досвіду діяльності.

Професія вчителя є однією з найдавніших. Адже всі інші професії освоюються тільки під час спеціально організованої цілеспрямованої педагогічної діяльності! Необхідність передачі суспільного досвіду новим поколінням, підготовки цих поколінь до життя і праці призвела до того, що навчання і виховання дуже рано виділилися в самостійну суспільну функцію.

Перші школи виникли в країнах стародавнього Сходу в період формування рабовласницького суспільства (Єгипет, Вавилон, Ассирія, Фінікія*. Учителями в той час були жерці, які складали привілейовану касту.

Виникнення школи як соціального інституту пов'язане з подальшим розвитком культури, з появою писемності і зародженням науки. Перша згадка про школу зустрічається в єгипетських джерелах, датованих за 2500 років до н.е. Це була «дворова» школа для дітей царських сановників. Трохи пізніше виникли навіть особливі навчально-наукові заклади, де здобували підготовку не тільки жерці, а й воїни, архітектори, лікарі.

У Стародавній Греції спочатку з'явилися школи граматистів і школи кіфаристів, в яких навчалися хлопчики приблизно з 7 до 14 років. Ці різновиди шкіл були приватними і платними. Вчителі в таких школах називалися дидаскалами (від грецького «didasko» – навчаю*. Хлопчика, що йде до школи і зі школи, супроводжував раб, якого називали «педагогом» (буквальний переклад з грецької – «дитину водити»*.

У віці 13 років хлопчики переходили в палестру ( «школу боротьби»*, де протягом двох-трьох років займалися гімнастикою під керівництвом педотриба: вчилися боротися, бігати, стрибати, метати диск і спис, плавати. У Спарті педономами називали керівників державного виховного закладу, які призначалися старійшинами з числа знатних аристократів.

В умовах напруженої громадської боротьби в останні десятиліття існування Римської республіки (початок і середина 1 ст. до н.е.* створюються риторські школи, що відкривають доступ до політичної кар'єри значному колу осіб.

У період раннього середньовіччя в галузі освіти безроздільно панувала церква. У цей період були школи трьох типів: монастирська, соборна (називалася також кафедральною або єпископською*, парафіяльна.

У XVI столітті створюється педагогічна система єзуїтів. Єзуїтське виховання ставило собі за мету зміцнення впливу католицької церкви, але здійснювало цю мету новими засобами: фізичне виховання, добре обладнання шкіл, застосування принципу наочності, м'яка (зовні* дисципліна, досить широке коло загальноосвітніх знань. З метою повного підпорядкування собі учнів, усунення яких би то не було сторонніх впливів, єзуїти робили свої навчальні заклади закритими інтернатами (звідси і їх назва «колегіум»*. Учнями цих колегіумів могли стати лише діти панівних класів.

В епоху капіталізму в зв'язку з розвитком шкільної справи професія вчителя стає масовою. Вчителі займають штатні посади в численних школах і училищах різних типів. Поряд з цим у XVIII-XIX століттях у дворянських і буржуазних сім'ях набуло поширення виховання і початкове навчання дітей за допомогою домашніх наставників, домашніх вчителів (гувернерів*.

У цілому в кінці ХІХ – на початку ХХ століття переважала підготовка вчителів для початкової школи. Основним типом підготовки вчителів були вчительські семінарії з 4-річним терміном навчання. Вчителями середніх навчальних закладів призначалися, як правило, особи, які закінчили університети і деякі вищі навчальні заклади непедагогічний профілю, а також духовні академії.

На початку ХХ століття почалися пошуки нової системи педагогічної освіти, створювалися нові типи вищих і середніх професійних педагогічних навчальних закладів. Мережа педагогічних інститутів в основному склалася до 30-х років. У цей же період почала широко розвиватися середня та вища вечірня і заочна педагогічна освіта (заочні курси, факультети і відділення при педінститутах, університетах*. З середини 80-х років у педвузах України стали широко вводитися різні додаткові спеціалізації.

У 90-ті роки XX століття з переходом України до процесу демократизації суспільного життя, зокрема гуманізації і демократизації системи освіти, значні зміни відбулися і в процесі підготовки вчителів: частина педагогічних інститутів була реорганізована в педагогічні університети. Все це супроводжується якісними зрушеннями у підготовці педагогічних кадрів.

Таким чином, найдавніша професія вчителя в наш час увійшла в новий етап свого розвитку, відображає потреби сучасної школи на шляху її гуманізації та демократизації.