• Метод і система філософії г. Гегеля.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) - творець філософської системи, названої їм "абсолютним ідеалізмом". Усе дійсне, по Гегелю, розумно, збагненно засобами логіки, тобто збагненно в поняттях (така концепція називається ще і панлогизмом: "усе дійсне розумно, усе розумне дійсно"). Філософська система Гегеля складається з трьох частин:

1. Логіки 2) Філософії природи 3) Філософії духу.

Логіка. Найбільш важливою працею Гегеля є його «Наука логіки». Логікою для Гегеля є зовсім відмінне від того, що ми звичайно називаємо логікою.

Його погляд полягає в тому, що будь-який звичайний предикат, якщо він

береться як характеристика реального цілого, виявляє самопротеріччя.

Гегель говорив «Система логіки — це царство тіней, світ простих

сутностей, звільнених від усякої почуттєвої конкретності. Вивчення цієї

науки, тривале перебування і робота в цьому царстві тіней є абсолютна

культура і дисципліна свідомості».

Першим етапом саморозкриття"Абсолютної ідеї" є логіка. Логіка, по Гегелю, - це науково-теоретичне усвідомлення "Абсолютної ідеї". Через логіку "Абсолютна ідея" розкривається в її загальному змісті у вигляді системи категорій, починаючи від найбідніших - буття, небуття, готівкового буття, якості, кількості і так далі, і закінчуючи конкретними, різноманітно визначуваними поняттями - хімізму, біологізму, знання і так далі.

Наступний етап саморозвитку - природа - найбільш слабка частина його системи. Гегель погано знав природознавство і тому в "філософії природи" можна зустріти багато неточностей, помилок. Гегель дуже низько оцінює природу. Природа, по Гегелю, це необхідне в процесі розвитку "Абсолютної ідеї", але все таки допоміжний засіб.

Філософія духу - це філософія культури. Першою стадією розвитку людського духу є, по Гегелю, суб'єктивний дух. Суб'єктивний дух розглядається Гегелем на трьох рівнях: антропології, феноменології і психології. Антропологія розкриває душу як субстанцію, що відчуває, феноменологія досліджує перетворення душі на свідомість по східцях: свідомість - само свідомість - розум, психологія показує теоретичні і практичні здібності духу.

• Формаційна теорія суспільного розвитку К. Маркса.

Формаційна модель всесвітньої історії розроблена К. Марксом. Відповідно до неї, людство від однієї стадії, за марксистською термінологією - формації, рухається до іншої, більш високої і, таким чином, ніби піднімається сходами прогресу. Суспільно-економічна формація - це сукупність усіх сторін життя суспільства на відповідному ступені розвитку.

К. Маркс виділяв три суспільно-економічні формації: первинну (первісну, архаїчну); вторинну (економічну, засновану на приватній власності); третинну (комуністичну). Історичний розвиток постає як послідовна зміна суспільно-економічних формацій.

Вирішальну роль у розвитку суспільства, відповідно до марксистської теорії, відіграють виробничі (економічні) відносини. Вони виступають базисом формації, що визначає надбудову суспільства, тобто пануючі ідеї і погляди та відповідні їм організації. Перехід від однієї формації до іншої викликається протиріччями, що виникають у способі виробництва: розвинені продуктивні сили вимагають змін у сформованих економічних відносинах, а потім і у всій надбудові. Це протиріччя в суспільстві, заснованому на приватній власності, набирає форму класової боротьби, де одні класи прагнуть утримати колишній порядок речей, інші прагнуть до рішучих перетворень. Вищою формою класової боротьби є соціальна революція. її перемогою, як вважав К. Маркс, і знаменується перехід до нової, комуністичної формації. Послідовник Маркса В. Ленін вважав створення теорії формацій найбільшим завоюванням суспільної думки.

Українська філософія: