3. Інструменти управління фінансово-господарськими ризиками

Узагальнення теорії і практики управління ризиками дає змогу виділити такі способи цілеспрямованого впливу на їхній рівень:

• інформаційно-організаційне забезпечення. Під інформацією, залежно від ситуації, можуть розуміти: дані, факти, знання, сигнали, відомості, повідомлення.

У межах аксіологічного підходу можна виділити два варіанти визначення поняття цінної (корисної) інформації, тобто інформації, яка сприяє досягненню певної мети. Якщо ймовірність досягнення мети велика, то цінність інформації визначається за критерієм мінімізації витрат на досягнення цієї мети. Якщо ж досягнення мети малоймовірне, то мірою цінності інформації може служити зміна ймовірності досягнення мети до і після отримання інформації. зазначити, що уявлення про цінність біологічної інформації та інформаційний підхід активно використовувалися при розробці теорій і моделей самоорганізації та еволюційного розвитку.

Хоча інформаційний простір суспільства об’єднує різних людей та сприяє вирівнюванню їх інформаційних можливостей, не варто забувати проблему асиметричності інформації. В економіці асиметрична інформація має місце, коли одна сторона трансакції інформована краще, ніж інша;

• диверсифікація – зменшення ризику за рахунок його усереднення між складовими, яким характерний різний рівень специфічного ризику (диверсифікація активів, джерел капіталу, продукції, боргових зобов’язань, фінансових вкладень);

• лімітування – встановлення внутрішніх нормативів для господарських операцій, за якими фінансові ризики можуть перевищувати допустимий рівень (гранична величина (питома вага) позичкових коштів; мінімальна величина (питома вага) високоліквідних активів; максимальна величина товарного (комерційного) або споживчого кредиту одному позичальнику; максимальна величина депозитного вкладу в одному банку; максимальна величина вкладень коштів у цінні папери одного емітента; максимальний час вилучення коштів у дебіторську заборгованість тощо);

• страхування – передання фінансового ризику або його частини за певну плату на утримання страховій компанії (страхування кредитів, інноваційних ризиків, депозитних ризиків, відповідальності, на випадок недосягнення планового рівня рентабельності);

• самострахування – створення певних резервних фондів коштів з метою фінансового покриття потенційних збитків (резервний капітал, забезпечення майбутніх витрат і платежів, резерв сумнівних боргів);

• хеджування – стратегія проведення зустрічних торговельних операцій з купівлі-продажу базових активів на підставі похідних фінансових інструментів (форвардні контракти, ф’ючерсні контракти, опціони, своп-контракти, варранти);

• застава й завдаток;

• гарантія і поручительство;

• закладення ризику в ціну.

Згідно зі світовою практикою, до основних механізмів зниження операційних ризиків належать:

• планування процедур управління операційними ризиками і, зокрема, управління інформаційною безпекою;

• регулярний аудит фінансової компанії на предмет зниження операційних ризиків (у тому числі аудит безпеки);

• реєстрація всіх здійснюваних в інформаційних системах дій;

• аутсорсинг непрофільних активів (у тому числі інформаційних систем);

• забезпечення банківської таємниці (хоча ухвалення законів про боротьбу з відмиванням незаконних доходів останнім часом серйозно ускладнило це завдання);

• забезпечення безперервності бізнес-процесів.