Основні риси директивного планування

1. Ґрунтується на державній власності.

2. План втілює державну стратегію та пріоритети. Має тотальний характер, охоплюючи всі сторони соціально-економічного життя суспільства.

3. За допомогою директивного планування держава прагне вирішити не тільки макро-, а й майже всі мікроекономічні проблеми.

4. Планові завдання є обов’язковими для виконання (план-закон).

5. Директивне планування для держави є основним інструментом реалізації економічної політики, а для суб’єктів економіки – метою виробництва.

6. Домінування вертикально субординованих відносин в економіці (накази, директиви доводяться “з гори”). Підприємства перетворюються на простих виконавців наказів.

7. Використовуються в основному адміністративні, прямі методи державного регулювання економіки.

Практичні наслідки виконання директивного плану:

• знищення конкуренції, створення умов для монополізму;

• диктат виробника;

• невмотивованість результатів праці;

• ігнорування НТП;

• зниження ефективності виробництва, якості товарів, зменшення їх асортименту;

• виникнення постійного товарного дефіциту;

• породження бюрократизму, волюнтаризму, паразитизму та корупції.

Індикативне планування – спосіб регулювання та координації економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритету розвитку національної економіки і застосування державних фінансових та інших стимуляторів для їх реалізації.

Основні ознаки індикативного планування

1. Ґрунтується на різноманітті форм власності.

2. Планові документи окреслюють загальні контури майбутнього економічного розвитку (план-прогноз).

3. Завдання мають орієнтований, рекомендаційний характер (обов’язкові тільки для державних підприємств).

4. Для стимулювання виконання завдань використовуються економічні, прямі, опосередковані та адміністративні методи.

1. Принципи індикативного планування:

• поєднання інтересів усіх суб’єктів ринкових відносин;

• порівняння витрат і доходів;

• комплексність, що передбачає системний підхід до вирішення проблем;

• індикативність як спосіб визначення цілей і пріоритетів соціально-економічного розвитку;

• поєднання планового і ринкового регулювання розвитку економіки;

• безперервність планування і прогнозування;

• орієнтація на вирішення соціальних завдань розвитку суспільства.

Стратегічне планування:

• оцінка існуючих і очікуваних у майбутньому умов діяльності з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів, на базі якої розробляється стратегія розвитку;

• визначення основних пріоритетів розвитку національної економіки, головну роль у реалізації яких відіграє держава. Ці напрямки набувають статусу цільових державних програм.

Принципи стратегічного планування:

• селективність при орієнтації на цілі глобального характеру;

• багатоваріантність планових розрахунків;

• комплексність розробки стратегії.

В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розробки та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку України (ДПЕСР).