70.Підходи до оцінювання конкурентоспроможності підприємства у стратегічному і тактичному управлінні.

Підприємство є динамічною системою, яке працює в динамічному зовнішньому середовищі, тому досліджуючи як статичні, так і динамічні її властивості, можна дійти висновку, що результати оцінки конкурентоспроможності підприємства мають різні сфери застосування при виробленні підприємством управлінських рішень: це тактичний і стратегічний рівень. Стратегічні рішення характеризуються наступним:на відміну від тактичних, орієнтовані на майбутнє і є базою длясвоєчасних управлінських рішень;пов'язані із значної невизначеністю, що обумовлено необхідністюврахування зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на підприємство;пов'язані із залученням значних ресурсів і можуть мати надзвичайноважливі, довготривалі наслідки для підприємства.

У зв’язку з цим використовують різні поняття відповідно стратегічного чи тактичного рівня. У той же час необхідно розмежовувати поняття, які характеризують статичний чи динамічний стан.

Тактична конкурентоспроможність підприємства – характеристика статичного стану. Проте поряд з стратегічною і тактичною конкурентоспроможністю виділяютьпоняття конкурентостійкість – характеристика, яка відображає станпідприємства в динаміці, тобто його конкурентну поведінку.

Отож, тактична конкурентоспроможність підприємства – характеристикастатичного стану, конкурентостійкість – характеристика, яка відображає станпідприємства в динаміці, тобто його конкурентну поведінку.

Конкурентостійкість підприємства – спроможність підприємствазабезпечити тактичну конкурентоспроможність в майбутньому не нижче за мінімальний рівень. Під стратегічною конкурентоспроможністю підприємства розуміється потенціальна спроможність підприємства до ефективного функціонування в майбутньому релевантному зовнішньому середовищі. Вона є комплексною характеристикою, що враховує як тактичну конкурентоспроможність так і його конкурентостійкість.

Якщо підприємство конкурентоспроможне в даний момент часу і зможезабезпечити свою конкурентоспроможність в перспективі, то можна говорити про те, що підприємство конкурентостійке.

71.Конкурентоспроможність підприємства на ринку робочої сили.

Випуск конкурентоспроможної продукції як на вітчизняному, так у перспективі й світовому ринку вимагає підвищення професійно-кваліфікаційного рівня трудового потенціалу. Постійно зростає потреба у висококваліфікованих працівниках, які мають високий загальноосвітній рівень, широкопрофільну професійну підготовку, спроможні швидко оволодіти новими технологіями, орієнтуватись у виробництві, що динамічно змінюється, готових до постійного вдосконалення, конкурентоспроможних на ринку праці.

Рівень конкурентоспроможності робочої сили визначається як ступінь можливостей працівника витримати конкуренцію з боку реальних або потенційних претендентів на його робоче місце або претендувати самому на інше, престижніше.

Виділяють три підходи до трактування конкурентоспроможності робочої сили:

• загальнотеоретичний підхід;

• ототожнення даної категорії з якістю робочої сили;

• кон’юнктурний підхід.

Щодо першого підходу, то конкурентоспроможність робочої сили визначають як обов’язковий атрибут товарно-грошового виробництва, що зводиться до змагання у досягненні успіхів на будь-якому рівні і в будь-якому секторі суспільно-економічного життя, до постійної здатності носія робочої сили протистояти негативним ринкових тенденціям, спрямованим у бік його виштовхування з виробничої сфери.

Найпоширенішим підходом у трактуванні конкурентоспроможності робочої сили є ототожнення даної категорії з якістю робочої сили. Згідно з даним підходом під конкурентоспроможністю робочої сили розуміють лише певну систему властивостей робочої сили, тобто її якість. Конкурентоспроможність — це «сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», що забезпечують задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств, у працівниках певної кваліфікації (професії)». Розмежувати категорії «якість робочої сили» та конкурентоспроможність робочої сили можна за допомогою кон’юнктурного підходу.

Конкурентоспроможність робочої сили, виходячи зі специфіки товару «робоча сила», виявляється у двох напрямках. Згідно з першим напрямком робоча сила характеризується на ринку праці своїми споживчими та вартісними характеристиками. На даному етапі можна визначити такі основні чинники, що обумовлюють рівень конкурентоспроможності працівників на ринку праці:

-якісні ознаки робочої сили (професійно-кваліфікаційні характеристики, загальноосвітній рівень, особистісні характеристики тощо);

-відповідність якісних характеристик робочої сили потребам ринку праці, ціни робочої сили, попиту на неї.

В умовах структурно-технологічної перебудови економіки та відповідних змін в управлінні трудовим потенціалом найбільш конкурентоспроможною є робоча сила, що має професійну мобільність. Однак аналіз соціально-економічного розвитку України свідчить, що в сучасних умовах відтворення трудового потенціалу не відповідає завданням формування конкурентоспроможної робочої сили, оскільки воно відбувається зі значним порушенням основних показників соціально-демографічного розвитку економічно активного населення.