60. Елементи конкурентоспроможності: конкурентоспроможність товару, персоналу, бренду, технології.

Конкурентоспроможність товару — це його здатність привертати увагу споживачів з-поміж інших груп аналогічних товарів, які пропонуються на ринку підприємствами-конкурентами.

Конкурентоспроможність товару має відносний характер. Це означає, що вона визначається порівнянням товару підприємства з товаром-аналогом (конкурентом) стосовно конкретного ринку (групи споживачів) у конкретний проміжок часу.

Конкурентоспроможність персоналу – це його здатність реалізовувати наявні в нього конкурентні переваги таким чином, щоб сприяти просуванню підприємства на кращу, порівняно із іншими суб’єктами конкуренції на певному ринку, конкурентну позицію.

Можна додати також, що конкурентоспроможність персоналу підприємства, з одного боку, пов’язана з людським капіталом, тобто відображає можливість отримання прибутку й формування загальної конкурентоспроможності підприємства, з іншого боку, акцентування на задоволенні потреби в праці як критерій якості людського капіталу у визначенні конкурентоспроможності персоналу знову ж характеризує її на ринку праці у відносинах між працівником та роботодавцем за умов конкуренції між окремими працівниками.

Конкурентний потенціал торговельної марки (бренда) — це сукупність її специфічних функціональних та емоційних властивостей, що характеризують можливість підсилити конкурентні переваги учасників ринку за рахунок формування стійкої переваги до товару. Інакше кажучи, конкурентний потенціал відображає перспективу трансформації торговельної марки в бренд.

Звідси — необхідність вивчення конкурентних сил усередині галузі, пошук умов для успішного просування марки, ґрунтуючись на результатах аналізу конкурентних переваг основних учасників ринку. Основне завдання управління торговельною маркою — розвиток міцного ланцюга позитивних асоціацій, пов'язаних з даною маркою. Саме в цьому випадку ми зіштовхуємося із брендом і можемо розглядати його як об'єкт дослідження.

Конкурентоспроможність технології – базова категорія стосовно конкурентоспроможності підприємницької організації. Вона великою мірою залежить від конкурентних можливостей взаємодіючих коштів виробництва та робочої сили в, залежить також від зовнішніх чинників (технологічного процесу у масштабах країни й там, розвиненість ринку інновацій, розвитку науки).

Основний формою конкуренції в інноваційної сфері є науково-технічний перевага нову продукцію, що визначається перевагою наукових досягнень інженерно-технічних працівників (інтелектуальної власності). Наука має цінність як вираз інтелектуальної праці. Конкурентоспроможність продукції можна оцінити рівнем новітніх винаходів і результатом наукового пошуку.

61. Основі підходи до трактування конкурентного середовища.

Однією з базових категорій теорії конкуренції, що визначає конкурентоспроможність країни, регіону, суб'єкта господарювання, підприємства та є основою її забезпечення, є конкурентні переваги (КП). У загальному розумінні конкурентна перевага – це ті характеристики або властивості, які створюють для суб'єктів господарювання певну перевагу над своїми прямими конкурентами. Тобто, КП є відносним поняттям, що визначається порівняно з конкурентом, який займає певну позицію на ринку або в сегменті ринку.

Традиційний підхід до визначення цього терміна базується на теоріях абсолютних і порівняльних переваг, які розробили ще наприкінці ХVIII – початку ХІХ ст. А. Сміт та Д. Рікардо: в обміні перевагу одержують ті країни, які виробляють продукцію з меншими витратами. Шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін довели, що країна експортує товари, у виробництві яких найбільш повно й ефективно використані надлишкові фактори виробництва, й імпортує товари, у виробництві яких потрібно використовувати дефіцитні фактори виробництва.

Протягом усього періоду дослідження конкуренції поняття "конкурентної переваги" по-різному трактували вчені-економісти. Г. Азоєв вважає, що конкурентні переваги є концентрованим проявом переваги над конкурентами в економічній, технічній, організаційній сферах діяльності підприємства, яке можна виміряти економічними показниками (додатковий прибуток, вища рентабельність, частка ринку, обсяг продажів) [3, с. 48]. На нашу думку, це визначення стосується узагальнювальної переваги, що походить від всіх можливих конкурентних переваг, а не від одиничної конкурентної переваги в окремій сфері діяльності.

П. Забєлін і Н. Моісєєва визначають конкурентну перевагу як інтегральну стосовно конкурентоспроможності й конкурентного потенціалу вели чину, що характеризує здатність підприємства успішно конкурувати у коротко- і довготерміновому періодах. Однак останнє (здатність підприємства успішно конкурувати) скоріше стосуються визначення конкурентоспроможності підприємства загалом, а не до самої конкурентної переваги.

Наведені вище визначення конкурентної переваги можна віднести до компаративного підходу. Головним за такого підходу є перевага над конкурентами, тобто прояв властивості відносності конкурентної переваги, що є очевидним, тому що виражає сутність досліджуваного поняття й виходить із назви самої категорії. Конкурентна перевага носить порівняльний характер, тому що може бути оцінена тільки шляхом порівняння окремих характеристик різних виробників. Разом з тим, вадою такого підходу, на наш погляд, є занадто загальне трактування поняття. Іншим підходом до визначення конкурентної переваги є ресурсний підхід, якого дотримуються такі вчені як М. Портер, А. Градов, В. Маркова, Б. Карлоф. М. Портер (90 рр.), детально розглянувши конкурентну перевагу підприємств як на внутрішньому, так і на світовому ринку, довів, що вона залежить в основному від факторів, що сформувалися в країні. Виділивши такі фактори, як наявність робочої сили, достатність природних ресурсів, розходження в практиці управління підприємствами, М. Портер вважає, що жоден з факторів, взятий окремо, не може визначити, що саме впливає на успіх або неуспіх господарств в конкуренції, але ефективне використання ресурсів є обов'язковою умовою конкурентної переваги. Таким чином, конкурентні переваги – сукупність факторів, що визначають успіх або неуспіх суб'єкта господарювання в конкуренції; продуктивність використання ресурсів.

Резюмуючи наведені підходи до сутнісних характеристик конкурентних переваг можна надати таке визначення цього поняття. Під конкурентною перевагою слід розуміти позитивні відмінності суб'єктів господарювання від конкурентів в деяких або в усіх видах діяльності, які забезпечують підвищення соціально-економічної ефективності в короткотерміновому періоді й виживання в довготерміновому за рахунок постійного пошуку нових можливостей і швидкої адаптації до навколишнього оточення та умов конкурентної боротьби, що змінюються.