50. Міжнародне інвестування і конкурентоспроможність.

Міжнародна конкурентоспроможність підприємства - здатність підприємства створювати та реалізовувати продукцію, цінові й нецінові якості якої більш привабливі, ніж в аналогічної продукції конкурентів на зовнішньому ринку.

Реалії сьогодення свідчать про те, що існує проблема щодо створення та забезпечення подальшого зростання рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємств при виході на зарубіжні ринки.

Досягнення високого рівня конкурентоспроможності можливе лише за умов застосування ефективного управління конкурентоспроможністю. Під системою управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (товарів, робіт, послуг) слід розуміти сукупність організаційної структури, процесів, технологій, положень ресурсів тощо, необхідних для створення і реалізації умов, які сприятимуть створенню конкурентних переваг у теперішньому і майбутньому бізнес-середовищі

Основним фактором високої конкурентоспроможності суб’єктів міжнародних економічних відносин є їх сприйнятливість до інновацій. Тобто усі конкурентоспроможні суб’єкти дотримуються інноваційного типу поведінки.

Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку

Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:

-прямі іноземні інвестиції;

- портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обўєктом розміщення капіталу і відповідний доход.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством.

Інвестування може здійснюватися різними методами:

- через розвиток контрактних форм співробітництва;

- злиття і придбання підприємств;

- створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

Міжнародні інвестиції засобів у облігації з погляду отримання прибутку є вигіднішу форму заощаджень, ніж вкладення коштів у банківський рахунок. З одного боку, цей механізм представляє споживачам капіталу широкі можливості доступу до світових ринків позичкового капіталу, що вони дає конкурентні цінові переваги .З іншого – постачальники позичкового капіталу отримують унікальну можливість знижувати ризики з допомогою інформаційну прозорість, оскільки емісії облігацій суворо контролюються регулюючими органами.

Міжнародний інвестор – як індивідуальний, і інституціональний, який володів вільними грошовими ресурсами, знайшов у цінні папери зручний інструмент щодо простого, прибуткового розміщення свої кошти.

51. Особливості антимонопольного законодавства Німеччини, Великої Британії, Швеції, Японії, Росії.

Японія. Антимонопольне законодавство Японії грунтується на Законі "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод". Мета цього документа – поставити поза законом приватну монополію, нечесне укладання угод, незаконне обмеження виробництва, спонукати до справедливої вільної конкуренції та розвивати підприємницьку діяльність. В Японоії монопольним (домінуючим) визначається таке становище на ринку, коли частка одного постачальника перевищує 50%, а частка двох перевищує 75%.

Велика Британія. Щодо Великобританії, то її конкурентне законодавство складається з чотирьох законів, так званих “Актів парламенту”. Це:

• “Акт про добросовісне підприємництво” 1973 р. Акт стосується злиття й монополізації.

• “Акт щодо обмежувальних підприємницьких практик” 1976 р. Поширюється на угоди між особами чи компаніями, що можуть обмежити свободу самостійних дій підприємців.

• “Акт про перепродажні ціни” 1976 р. Спрямований проти спроб нав’язування мінімальних цін, за якими товари можуть перепродаватися.

• “Акт про конкуренцію” 1980 р. Стосується анти конкурентної практики.

У Британському законодавстві монополією вважається така ситуація, коли компанія чи їх група здійснює на ринку 25%поставок чи закупок. Причому за цим законодавством, монополія не обов’язково щось негативне. Воно виходить з того , що таке монопольне становище потенційно створює можливість для дій, які суперечать інтересам суспільства.

Швеція. Законодавство різних країн підходить до визначення антиконкурентної діяльності неоднаково У Швеції суб'єкти господарської діяльності зобов'язані повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, які можуть обмежити конкуренцію.

У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад: у Швеції (Суд у ринкових справах).

Німеччина. Німецьке антимонопольне законодавство говорить про двох формах можливого співробітництва між підприємствами: в силу т.зв. картельних угод або в рамках т.зв. обмінних договорів. Воно принципово забороняє картельні договори та рішення. Його положення кажуть, про те, що угоди укладені підприємствами або об'єднаннями підприємств для переслідування спільної мети, або рішення про об'єднання підприємств є недійсними, якщо вони можуть вплинути на виробництво або на ринкові умови обороту товарів та послуг шляхом обмеження конкуренції.

Але законодавство поширюється не тільки на картельні угоди, а також і на інші договори, що обмежують конкуренцію, т.зв. обмінні договори. Від картельних угод вони відрізняються тим, що не служать загальній меті: кожен їх учасник переслідує, перш за все, свої власні інтереси

Росія. Перший у Росії антимонопольний нормативний акт - Закон " Про конкуренції, та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках " було прийнято 22 березня 1991 року. У його підготовці сприйняли зарубіжний досвід антимонопольного регулювання і враховані особливості економіки Росії: у ньому передбачено обмеження монополістичною діяльності як суб'єктів господарювання, а й органів влади й управления.

Закон з'явився основою на формування Російській Федерації антимонопольного законодавства, підготовки й ухвалення відповідних нормативних документов.

Для визначення підприємства-монополіста важливо встановити як його над ринком (поняття " підприємство, що займає домінують над ринком " і " підприємство, що займає монопольне становище над ринком " вживаються у законодавстві як синоніми), а й виявити наявність ознак, дозволяють характеризувати поведінка підприємця як монополиста.