47. Моделі антимонопольного права: американська і європейська. Конкурентне законодавство Європейського Співтовариства. Двосторонні угоди.

Антимонопольна діяльність – це комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони грунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії ( чи їх об’єднання ), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій, вони переважно не підпадали під дію антимонопольного господарства.

До антимонопольного законодавства належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Історично склалося дві системи антимонопольного регулювання: американська та західноєвропейська. Основним їх відмінністю виступає відношення до монополії як до суб'єкта економічних відносин. 

Американська система оголошує всі зазначені в законі монополії незаконними, вона виходить із принципу протиправності всіх монополій з включенням норм про недобросовісну конкуренцію до законодавчих актів. Створення монополій прямо тягне за собою відповідні санкції з боку державних органів. Американська модель діє, крім США, в Канаді та Аргентині. 

У європейському законодавстві забороняється не сама монополія, а злоу-споживання своїм монопольним становищем на ринку з боку великих компаній. Уряду враховують плюси і мінуси великих компаній у здійсненні антимонопольної політики, перешкоджаючи прояву антиконкурентної поведінки, але не стримуючи ефективне крупно-масштабне виробництво. Норми про недобросовісну конкуренцію виділені в європейській моделі в самостійну галузь. Цю модель  застосовують Німеччина, Великобританія, Франція, Австралія, Нова Зеландія і ряд інших країн.

Римська угода — перший правовий документ у Європі, у якій поряд із створенням спільного ринку викладені правила захисту конкуренції. Статті 3, 81, 82 (попередні 3, 85, 86) цієї Угоди зі змінами, внесеними Маастрихтською та Амстердамською угодами, створили режим контролю ЄС за антиконкурент-ними діями. Зокрема, ст. 81, яка визначає підходи ЄС до контролю за узгодженими діями, забороняє угоди та узгоджені дії між підприємствами, що можуть вплинути на торгівлю між державами-учасницями і метою котрих є усунення, обмеження чи перекручення конкурентних відносин на спільному ринку.

Крім зазначених статей Римської угоди, джерелами конкуренційного законодавства також є: норми, що знаходяться у розпорядженнях Ради ЄС, серед них найбільш вагомі — Регламент № 17 від 6 лютого 1962 p.; Регламент № 19/65 від 2 березня 1965 p.; Регламент № 4064/89 від 21 грудня 1989 p.; норми, які містяться у розпорядженнях і директивах Комісії ЄС та у її рішеннях з конкретних справ, що стали адміністративними прецедентами; судова практика — рішення Суду першої інстанції і Суду правосуддя ЄС з конкретних справ, які стали зразками, прецедентами для прийняття ними рішень з аналогічних справ.

Угоди бувають одно-, дво- або багагосторонніми.

Якщо для виникнення угоди необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, то це двостороння угода. Вона називається ' договором. Наприклад, волевиявлення однієї сторони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) волевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двосторонньою угодою купівлі-продажу, або договором купівлі-продажу.