45. Способи державного регулювання природних монополій.

За своїм соціально-економічним змістом і формами прояву природна монополія відрізняється від інших видів монополій. Природна монополія — це ринкова ситуація, яка в умовах певного рівня технологічного розвитку характеризується повним пануванням єдиного господарюючого суб'єкта, що володіє безальтернативною владою в результаті потужного ефекту масштабу, унікальності вироблюваної ним продукції, низької еластичності попиту на неї та високими бар'єрами входу на ринок.

Головна мета державної політики у сфері регулювання природних монополій визначається як забезпечення ефективностi функцiонування ринкiв, що перебувають у станi природної монополiї, на основi збалансування iнтересiв суспiльства, суб’єктiв природних монополiй та споживачiв їх товарiв.

Згідно зі ст. 5 Закону України від 20.04.2000 року №1682-III «Про природні монополії» регулюванню підлягає дiяльнiсть суб’єктiв природних монополiй у таких сферах:транспортування нафти i нафтопродуктiв трубопроводами; транспортування природного i нафтового газу трубопроводами та його розподiл; транспортування iнших речовин трубопровiдним транспортом; передачi та розподiлу електричної енергiї; користування залiзничними колiями, диспетчерськими службами, вокзалами та iншими об’єктами iнфраструктури, що забезпечують рух залiзничного транспорту загального користування; управлiння повiтряним рухом; зв’язку загального користування; централiзованого водопостачання та водовiдведення; централiзованого постачання теплової енергiї; спецiалiзованих послуг транспортних термiналiв, портiв, аеропортiв за перелiком, який визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України . 

 Ст. 9 Закону України «Про природні монополії» визначає наступні принципи регулювання діяльності суб’єктів природних монополій: гласність та вiдкритість процедур регулювання; адресність регулювання, його спрямованість на конкретний суб’єкт природної монополiї; самоокупність суб’єктiв природних монополiй; стимулювання пiдвищення якостi товарiв i задоволення попиту на них; забезпечення захисту прав споживачiв. 

Під час врегулювання в Україні діяльності природних монополій необхідно враховувати світовий досвід, який доводить, що найефективніший тип взаємодії держави і природних монополій – це поєднання максимального розвитку підприємницької ініціативи, заснованої на приватній власності, з жорстким державним регулюванням окремих вартісних і технологічних параметрів їх діяльності. Отже, подальша демонополізація цих сфер – одне зі стратегічних завдань держави, яке безпосередньо стосується питань її національної безпеки.

У світовій практиці склалося декілька шляхів формування системи органів регулювання природних монополій, за якими таке регулювання можуть здійснювати:

- відповідні галузеві міністерства (транспорту, зв’язку, енергетики тощо);- органи захисту конкуренції - незалежні регулюючі комісії.

В Україні досі не обрано модель такого реформування. Існує практика регулювання першого типу – галузевими відомствами, які одночасно є і суб’єктами регулювання, і органами, які безпосередньо керують підприємствами сфери природних монополій та суміжних ринків. Перехрещення регулювальних і господарських функцій, поєднання управління й підприємницької діяльності часто призводить до того, що ці відомства мимоволі намагаються допомагати і сприяти окремим суб’єктам, а це призводить до дискримінації інших учасників ринку і порушення принципу рівності всіх у середовищі конкуренції. До того ж, міністерства і відомства несуть відповідальність за стан справ у підвідомчій їм галузі, вони політично зацікавлені у його покращенні навіть методами швидкого й прямого впливу, тому вони не можуть контролювати фактично своїх колег по службі, що просто унеможливлює ефективну політику державного регулювання природними монополіями.