44. Законодавча база контролю за концентрацією. Державне регулювання вхідних бар’єрів.

Однією з важливих сфер відносин, які становлять предмет регулювання антимонопольного законодавства України, є економічна концентрація суб'єктів підприєм­ницької діяльності. У законодавстві України немає визна­чення поняття "економічна концентрація". Вона може бути визначена як поглинання, злиття, приєднання і всі інші засоби встановлення одним суб'єктом підприєм­ницької діяльності контролю над усією або частиною господарської діяльності іншого суб'єкта підприємництва. Економічна концентрація охоплює широке коло відно­син: створення, реорганізацію (злиття, приєднання), пряме або опосередковане придбання активів (цілісних майнових комплексів) або часток (акцій, паїв) господа­рюючих суб'єктів усіх форм власності і організаційно-правових форм, створення асоціацій, концернів, міжгалу­зевих, регіональних та інших об'єднань підприємств, пе­ретворення органів управління на зазначені об'єднання тощо.

Держава здійснює контроль за економічною концент­рацією суб'єктів підприємницької діяльності з метою охо­рони і заохочення конкуренції, недопущення подальшої монополізації ринку, захисту інтересів споживачів, проти­дії зловживанню великими господарюючими структурами своїм монопольним становищем на ринку.

Згідно зі ст. 23і Закону України "Про обмеження мо­нополізму..." Антимонопольний комітет України, адмі­ністративні колегії, державні уповноважені та територі­альні відділення Антимонопольного комітету України у межах своєї компетенції розглядають заяви про надання згоди на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання (у тому числі госпо­дарського товариства, асоціації, концерну та іншого об'єднання підприємств), вступ одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, набуття або одержання будь-яким іншим способом у власність, одер­жання в управління (користування) часток (акцій, паїв) і активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання та їх структурних підрозділів і за резуль­татом розгляду приймають рішення у порядку, передбаче­ному законодавством.

Вхідні бар’єри є досить складним явищем, адже не мають конкретного характеру і є синтетичним поняттям, тобто характеризують сукупність факторів, що впливають на можливість доступу нових фірм до ринків. Тому державне регулювання бар’єрів зазвичай спирається на регулювання тих типів поведінки господарюючих суб’єктів та органів влади, що можуть створити нові або посилити існуючі перешкоди доступу до ринку нових учасників (рис. 1) і в цьому контексті носить характер антимонопольного регулювання або регулювання, скерованого на підтримку конкуренції.

До узгоджених дій, що є забороненими, тобто призводять до створення нових або посилення існуючих вхідних бар’єрів, належать:

1.     встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2.     обмеження або встановлення контролю за виробництвом, ринками, техніко-технологічним розвитком або інвестиціями;

3.     розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів;

4.     спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5.     усунення з ринку або обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання;

6.     застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання;

7.     укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом не стосуються предмета цих угод;

8.     суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин [4].