Змістовий модуль 2. Операційний та фінансовий аналіз на підприємстві.
Тема 3. Аналіз і управління об'ємом виробництва і продажів.
Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.
Під собівартістю продукції (робіт, послуг) розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а так само при їхній реалізації. Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їхня класифікація по статтях, визначаються законодавчими актами, а методи калькулювання - самими підприємствами.
Собівартість продукції, представляючи собою витрати підприємств на виробництво й обертання, є основою порівняння витрат і прибутків. Собівартість - один із показників інтенсифікації, що узагальнюють, і результативності споживаних ресурсів.
Задачами аналізу собівартості продукції є: оцінка обгрунтованості і напруженості завдання по собівартості продукції, витратам виробництва й обертання на основі аналізу поводження витрат; установлення динаміки зміни собівартості;
визначення чинників, що вплинули на динаміку собівартості, розміри і причини відхилення фактичних витрат від планових;
аналіз собівартості окремих видів продукції;
виявлення резервів зниження собівартості продукції.
Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції. Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємстві.
У системі показників економічної ефективності виробництва в галузях матеріального виробництва плануються й аналізуються такі показники, як виробництво продукції на 1 грн. витрат, а також зниження витрат на 1 грн. товарної продукції.
Динаміка собівартості різнорідної продукції, робіт, послуг краще характеризується показником зниження собівартості порівнянної продукції. Він являє собою підсумовану по усіх видах продукції економію, віднесену до всієї собівартості цієї ж продукції в базисному році і виражену у відсотках.
При плануванні й аналізі економії від зниження собівартості продукції розраховують економію по наступних групах чинників:
підвищення технічного рівня виробництва;
поліпшення організації виробництва і праця; зміна об'єму, структури і розміщення виробництва; поліпшення використання ресурсів;
розвиток виробництва.
Важливим поділом керування собівартістю продукції є аналіз взаємозв'язку собівартості, об'єму продажів і прибули. Маркетинговий аналіз повинний відповісти на запитання: чи продавати невелику кількість виробів, але по відносно високій ціні, з орієнтацією на заможного покупця з індивідуальним запитами або продавати багато виробів, орієнтованих на масового покупця по відносно низькій ціні. Другий шлях вимагає рішення проблеми зниження витрат і собівартості продукції; для цього необхідний аналіз поводження витрат у залежності від зміни об'єму виробництва. За цією ознакою усі витрати підрозділяються на перемінні (зростаючі виробництва, що з ростом об'єму, і реалізації) і постійні (незмінні в межах даної виробничої потужності). Постійні і перемінні витрати класифікуються по джерелах виникнення витрат: перемінні характеризують витрати господарської активності, зв'язаної з ростом об'єму випуску продукції, а постійні характеризують витрати, зв'язані зі спроможністю господарювати, тобто показують ефективність керування. До цих витрат відносяться витрати на утримання апарата керування підприємства (оплата керівництва), амортизація, витрати на виробітку економічної політики (реклама, наукові розробки й ін.).
Схема формування й аналізу показників і чинників собівартості
При аналізі взаємозв'язку витрат, об'єму випуску продукції і прибули, обчислюють точку переломлення збитків і прибули (точку беззбитковості, поріг рентабельності). Ця точка характеризує продажний виторг, коли вже немає збитків, але ще немає прибули. Метод прямого обчислення собівартості (директ-костінг) заснований на вирахуванні з продажного виторгу перемінних (прямих) витрат і визначенні граничної прибули, що відрізняється від реального прибутку на суму постійних (непрямих) витрат.
