4.3.2. Управление конфликтами и стрессами

В наиболее общем виде конфликт можно определить как столкновение противоречивых интересов.

Любой конфликт начинается с конфликтной ситуации, которая состоит из участников конфликта и объекта конфликта, то есть причины, из-за которой оппоненты вступают в противоборство.

Оппоненты вступают в конфликт, обладая разной силой, которая и определяет возможность победы. Характеристика этой силы называется рангом оппонента. Оппонентом 1-го ранга называют человека, выступающего от собственного имени и преследующего собственные цели. Оппонентом 2-го ранга называют личность, преследующую групповые цели. Оппонентом 3-го ранга — личность, преследующую интересы группы, организации и т. п.

Психологи выделяют четыре основных вида конфликтов:

1. Внутриличностный — возникает в силу того, что требования организации не совпадают с личностными потребностями.

2. Межличностный — психологическое столкновение людей с разными взглядами. Делятся на горизонтальные и вертикальные.

3. Между личностью и группой — возникают, когда личность имеет интересы и позиции, отличные от интересов всей группы.

4. Межгрупповой — конфликты между формальными и неформальными группами, а также между организацией и отдельными группами.

В стратегии разрешения конфликтов можно выделить следующие моменты:

1. Уклонение от конфликта с целью выиграть время.

2. Доминирование — применяется, когда цель первостепенна.

3. Капитулянтство — имеет место, когда отношения в коллективе важнее целей соперников.

В тактике разрешения конфликтов выделяют следующие способы:

1. Поддержание нейтралитета — такая тактика может применяться для того, чтобы выиграть время.

2. Доминирование — применяется руководителем по отношению к подчиненным при необходимости быстрого реагирования.

3. Компромисс — применяется в случаях, когда обе стороны убеждены, что сближение невозможно.

Стресс — это состояние напряженности, которое возникает у личности под влиянием внешних воздействий.

В зависимости от вида и характера стрессы и дистрессы бывают:

1. Физиологические — возникают, когда происходит накопление критической массы усталости.

2. Психологические, которые в свою очередь подразделяются на следующие:

а) информационные — результат информационных перегрузок;

б) эмоциональные — проявляются в ситуациях угрозы, опасности, обиды.

Существуют два подхода к нейтрализации стрессов:

1. Внести изменения в менеджмент, чтобы устранить базу стрессов.

2. Принимать конкретные меры индивидуального характера, например, разрабатывать и внедрять программы психологической разгрузки.

Тема 4. Засади і практика утворення державно-управлінської системи. Лекція 1. Засади і практика утворення державно-управлінської системи.

1. Співвідношення та взаємозв’язок виконавчої влади і державного управління

У сучасній сфері державного управління практично немає таких секторів, які б повністю випадали з-під контролю виконавчої влади. У результаті зростання ролі органів виконавчої влади, ці органи стали головним засобом здійснення управління державними справами.

Виконавча влада - вид єдиної державної влади, що взаємодіє із законодавчою і судовою. Основною метою її діяльності та функціональним призначенням є вико­нання законів, інших нормативних актів держави. Проте в реальному процесі функціонування інститутів держави виконавча влада здійснює ще цілий ряд інших важливих функцій загального характеру. Наприклад, її ор­гани від імені держави приймають нормативно-правові акти, державно-управлінські рішення, здійснюють керівництво підпорядкованими їм галузя­ми, застосовують, поряд з методами переконання, й засоби державного примусу. Це знайшло своє термінологічне відображення в понятті «вико­навчо-розпорядча» чи «управлінська діяльність».

Виконавча влада становить зміст діяльності з державного управління, виражаючи передусім її функціональну (виконавчу) спрямованість.

Державне управління - це організуюча діяльність державних органів виконавчої влади, яка полягає в організації виконання законів і нормативно-правових актів, здійсненні розпорядження ресурсами загальнодержавної власності, з метою комплексного соціально-економіч­ного розвитку, а також забезпечення реалізації державної політики у від­повідних сферах життя.

Державне управління - це форма практичної реалізації виконавчої влади.

Сьогодні державне управління є категорією організаційно-правовою, а виконавча влада - політико-правовою. Тому виділяють два поняття державного управління: 1) як усієї діяльності держави; 2) як діяльності виконавчої влади.

Ще у XVIII ст. Д. Локком та Ш. Монтеск'є були запропоновані доктрини поділу державної влади, згідно з якою слід розрізняти три основні функції державної влади: 1) законодавство (установлення норм об'єктивного права); 2) управління (здійснення висхідних із цих норм окремих об'єктивних прав і обов'язків держави; 3) суд (охорона юридичних норм від порушень). У такому розумінні «поділ влади» є звичайним діловим роз­поділом праці в державному механізмі з метою спрощення виконання функцій держави та здійснення ефективного контролю. Розподіляється не сама влада, а механізм її здійснення, який структурується за функціональною та інституційною ознаками. Перша (функціональна ознака) означає виділення основних функціональних видів державної діяльності - законотворення, державного управління і правосуддя. Друга (інституційна) - втілює організаційний устрій держави як сукупність різних державних органів, наділених державно-владними пов­новаженнями (компетенцією), сконцентрованих у виді трьох гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової).

Державне управління є одним із видів державної діяльності, який здійснюється системою органів виконавчої влади, відповідно ці органи, діючи від імені держави з метою реалізації управлінських функцій, здійснюють державне управління.

Державне управління являє собою цілеспрямований, організуючий, регулюючий вплив держави через органи виконавчої влади та їх посадових осіб на суспільні процеси, діяльність, свідомість і поведінку громадян.