3. Стадії та рівні розвитку групи

У вітчизняній соціальній психології існує декілька «моделей» розвитку групи, що фіксують особливі стадії або рівні в цьому русі.

Одна з найбільш розгорнених спроб подібного роду, як це вже наголошувалося, міститься в психологічній теорії колективу, розробленою А.В. Петровськім (Психологічна теорія колективу, 1979). Вона представляє групу як людське утворення, що складається з трьох страт (шарів), кожний з яких характеризується певним принципом, по якому в нім будуються відношення між членами групи.

У першому шарі реалізуються перш за все безпосередні контакти між людьми, засновані на емоційній прийнятності або неприйнятності.

У другому шарі ці відносини опосередкують характером спільної діяльності.

У третьому шарі, названому ядром групи, розвиваються відносини, засновані на ухваленні всіма членами групи єдиних цілей групової діяльності. Цей шар відповідає вищому рівню розвитку групи, і, таким чином, його наявність дозволяє констатувати, що перед нами колектив.

Подальша розробка як теоретичних уявлень, так і експериментальної практики дозволила чіткіше виявити головну ідею всієї концепції, а саме положення про те, що «діяльнісне опосередкування» виступає як системоутворююча ознака колективу» (Петровській, 1979. с. 206).

З цієї точки зору були внесені уточнення в аналіз багаторівневої будови групи, головним чином з метою ієрархізувати різні процеси, що відбуваються в групі. Автори вважають за краще в останній редакції розглядати рівні групової структури в зворотному порядку, починаючи з характеристики ядерних відносин.

Центральну ланку групової структури (що позначається як А) утворює сама предметна діяльність групи (див. мал. 13. с. 215). Вона задана тією ширшою соціальною структурою, в яку дана група включена. Ця предметна діяльність в даному випадку є обов'язковою соціально-позитивною діяльністю (якщо аналізується саме колектив).

Довести достатній ступінь її розвитку можна за допомогою трьох виділених критеріїв:

1)оцінка виконання групою основної суспільної функції (успішність участі в суспільному розподілі праці);

2)оцінка відповідності групи соціальним нормам;

3) оцінка здатності групи забезпечити кожному її членові можливості для повноцінного розвитку особи.

Діагностика рівня розвитку групи припускає якісно-кількісну оцінку кожного з цих параметрів. У низці експериментальних досліджень прослідковано залежність всіх процесів, що протікають в групі, від ядерного шару її діяльності. Цей шар є непсихологічним утворенням, але дозволяє пов'язати з психологічними процесами, що виявляються на наступних стратах, сукупність тих суспільних відносин, в яких дана група існує.

Другий шар групової структури є фіксацією відносин кожного члена групи до групової діяльності, її цілей і завдань. Названий раніше ЦОЕ («ціннісно-орієнтаційна єдність»), цей шар пізніше описується не тільки як збіг цінностей, що стосуються спільної діяльності, але і як розвиток певної мотивації членів групи, емоційної ідентифікації з групою та ін. Принципово важливим є, таким чином, розтин всієї системи групових відносин цього рівня на два шари: на тільки що охарактеризований шар (що позначається як Б), де фіксовані відносини до діяльності, і третій шар (В), що фіксує власне міжособові відносини, опосередковані діяльністю

Нарешті, виділяється четвертий шар групової структури (Г), де фіксуються поверхневі зв'язки між членами групи. Це ті ж міжособові відносини, проте та їх частина, яка побудована на безпосередніх емоційних контактах, де ні цілі спільної діяльності, ні загальнозначущі для групи ціннісні орієнтації не виступають як основний чинник, опосредковуючого особисті контакти членів групи. Хоча повної відсутності якого б те ні бьшо опосредования не вдалося встановити, проте переважаючий тут спосіб відносин в найменшій мірі пов'язаний із загальною діяльністю групи.

Це уявлення про багаторівневу структуру групових відносин дозволяє розглянути шлях, що проходить кожна група, як послідовне включення спільної діяльності в опосредковані багатобічні контакти між членами групи. Не слід спрощувати питання і уявляти собі кожен етап в розвитку будь-якой або конкретної групи як присутність в ній одного якогось шару відносин. Навпаки, розвиток групи не означає, що нижчі шари відносин тут зникають, але означає лише таке істотне їх перетворення, яке робить неможливим пояснення групових процесів тільки з погляду процесів, що відбуваються в нижчому шарі.

У розробці даної проблеми Л.І. Уманським ідея стадій поєднується з виділенням деяких обов'язкових параметрів групи, стосовно яких і заміряється рівень її розвитку. Як такі обов'язкові параметри називаються: спрямованість колективу, організованість, підготовленість і психологічна комунікативність (Уманській, 1971). Далі встановлюється континуум реальних груп — від моменту об'єднання раніше незнайомих людей ради певної спільної діяльності і до того періоду існування цієї групи, коли її можна назвати колективом, тобто до моменту її соціальної зрілості. Відмінність однієї стадії від іншої простежується по кожному з виділених параметрів. З деякими допущеннями три стадії розвитку групи і перетворення її в колектив в даній схемі відповідають тим трьом шарам, які були виявлені А.В. Петровськім і на підставі яких була розроблена ідея різного ступеня діяльнісного опосередкувания всієї системи відносин групи на відповідних рівнях її розвитку.

Особливе значення при розробці проблеми розвитку групи мають дві проблеми. Перша з них — пошук адекватних методичних засобів, що дозволяють в експериментальному дослідженні заміряти ступінь вираженості в кожній конкретній групі тих її якостей і характеристик, які дають підставу для ефективної діагностики рівня розвитку цієї групи. Багато пропозицій в цій області вже апробовано, але побудова системи методик, придатних для цієї мети, залишається ще завданням.

Другою проблемою є конкретніший опис тих модифікацій, які відбуваються з кожним з відомих групових процесів, на кожному новому етапі розвитку групи.