Тема 10. Розвиток малої групи. Колектив

1. «Групова динаміка» і груповий розвиток

2. Психологічна теорія колективу.

3. Стадії та рівні розвитку групи

4. Психологічний клімат групи і колективу.

5. Методологічне значення соціально-психологічної теорії колективу

1. «Групова динаміка» і груповий розвиток

Динамічні процеси характеризують ситуацію в групі в кожен конкретний момент її існування. Але на відміну від лабораторних реальні групи існують достатньо тривалий час, вони в певному значенні «проживають» своє власне життя. З іншого боку, тривалість «життя» малої групи не може бути порівнянна з існуванням великих груп, включених в хід історичного розвитку. Який характер змін, що відбуваються в малій групі (і з групою) на різних стадіях її існування? Відповідь на це питання може бути знайдена лише за умови розгляду проблем розвитку групи. Потреба в розробці цієї частини соціально-психологічного знання могла виникнути тільки за умови фокусування уваги не на лабораторних, а на реальних соціальних групах. Тому позначена проблема є щодо нової в соціальній психології. Важливий внесок до її розробки внесений вітчизняною соціальною психологією, яка запропонувала рішення по ряду позицій і хронологічно раніше, ніж це було зроблено в інших країнах, і в специфічному методологічному ключі.

Проте, перш ніж розкрити особливості цього підходу, необхідно прослідкувати, як же ідея розвитку групи оформлялася в інших підходах. Можна вказати на два русла, по яких ця ідея вливалася в тканину соціальної психології.

Перш за все ідея розвитку групи була позначена в психоаналітичній концепції, поштовх чому був дан роботою 3. Фрейда «Групова психологія і аналіз Его». Оформилася ж ідея на базі аналізу психотерапевтичної практики, що має справу хоч і із специфічними, але цілком реальними групами. В рамках психоаналітичної орієнтації виникла теорія розвитку групи Л. Беніса і Г. Шеппарда (Андрєєва, Богомолова, Петровська, 1978. З. 161). Вона побудована на осмисленні тих процесів, які відбуваються в так званих Т-групах, або групах тренінгу. Не вдаючись зараз до аналізу змісту тренінгу як такого, що є абсолютно особлива проблема (Петровська, 1984), відзначимо лише присутність в цій теорії ідеї розвитку групи: у її існуванні виділяються дві фази, на кожній з яких група вирішує певний набір проблем.

Наголошується, що кожна конкретна група може по-різному реалізувати загальну модель розвитку: демонструвати якісь відхилення або просто розпадатися у разі недосягнення поставленої мети. Природно, що модель розвитку групи тренінгу — це дуже специфічна модель і навряд чи вона застосовна при описі іншого типу груп. Але важливе те, що зіткнення з реальними групами, хоч і особливого роду, примусило авторів звернути увагу на ту сторону функціонування групи, яка раніше не фігурувала як предмет дослідження.

У найостанніші роки ідея розвитку групи набула ширшого поширення. Р. Морленд і Дж. Лівайн ввели особливе поняття «соціалізація групи», за допомогою якого по аналогії з процесом соціалізації індивіда розглядається процес групового розвитку. Критерії, на основі яких можна порівнювати різні стадії в розвитку групи, наступні: оцінювання (цілей групи, її положення серед інших груп, значення цілей групи для її членів); зобов'язання групи по відношенню до членів (умови, при яких члени групи більше «зобов'язані» їй, наслідки цих взаємних зобов'язань); перетворення ролей членів групи (велика або менша включеність членів групи, їх ідентифікованість з нею). На підставі цих критеріїв фіксуються так звані періоди в житті групи і відповідні їм різні позиції членів.

Поєднання періодів і позицій відображені в запропонованій М. Чемерсом і названій «системно-процесуальній моделі» розвитку групи.

Модель достатньо складна, і її докладний розгляд представляється особливим завданням. Зараз важливо лише відзначити дві обставини. По-перше, введено саме поняття «стадій» (або «періодів») розвитку групи, які розрізняються один від одного за набором критеріїв. Так або інакше кожна стадія пов'язана із зміною складу групи: у неї входять нові члени, частково йдуть старі, відбувається перетворення потенційного члена групи на «повного» члена, потім, іноді, в «маргінального» члена, якщо група перестає його задовольняти; нарешті, можливий і розривши з групою. Чинниками цієї зміни ролей членів групи є міра ухвалення групою кожного члена і, навпаки, ухвалення членом групи її реальності.

По-друге, сформульована думка про те, що соціалізація групи відбувається не у вакуумі: на зміни в групі впливає характер культури і суспільних відносин, в рамках яких існує група. Механізм цієї дії розкривається через внесення кожним новим членом групи цінностей суспільства, які їм отрефлексированы і застосовані до оцінювання ситуації в групі, свого положення в ній і т.п. Якщо в суспільстві нормативом є акцент на досягнення і продуктивність, оцінювання ситуації в групі в більшій мірі включатиме саме цей критерій. Якщо ж в суспільстві популярна ідея міжособової гармонії, в групі серед критеріїв оцінювання можна також чекати проходження цій нормі. Фаза розвитку групи, таким чином, співвідноситься з певними змінами в суспільстві.

Хоча число експериментальних досліджень, присвячених аналізу розвитку груп, поки обмежено, а до самої теоретичної схеми можна пред'явити багато претензій, сам факт появи такої ідеї вельми примітний.

Як другий блок досліджень, де позначається ідея розвитку групи, можна назвати дослідження по порівнянню таких орієнтації особи, як колективізм — індивідуалізм. Хоча тут і виявляються установки особи, проте, оскільки всі дослідження виконуються як крос-культурні (порівняльні), в них по суті зачіпаються саме проблеми групи. Колективізм і індивідуалізм розглядаються як полярні цінності, одержуючі вельми різне розповсюдження в різних суспільствах. Більшість досліджень проведена на основі порівняння переважної орієнтації в США і різних країнах Південно- Східній Азії. При поясненні виявлених відмінностей, природно, враховуються культурні і історичні традиції різних країн, їх конкретне втілення в поведінці людей в малих групах.

Індивідуалізм як цінність, властива американській культурі, породжує такі специфічні норми поведінки індивіда в групі, як орієнтацію не на групові, а на власні цілі, прагнення підкреслити свій внесок у групову діяльність, достатню закритість в спілкуванні, визнання щодо низької ціни групи для свого існування в ній.

Колективізм як норматив традиційних суспільств також визначає взаємини індивіда з малою групою. Він проявляє себе в таких нормативах поведінки, як позитивне відношення до цілей групи, пошана до зрівняльного розподілу «благ» в ній, велика відвертість в спілкуванні, готовність поставити цілі групи вище власних.

І та, і інша орієнтації безпосередньо пов'язані з процесом розвитку групи: перехід від однієї фази до іншої в значній мірі залежить від того, який конкретний стиль орієнтації, а значить, поведінки, «переможе» в групі і тим самим сприятиме або перешкоджатиме переходу в нову фазу. Так само, як і в першому блоці проаналізованих досліджень, тут важлива ідея залежності розвитку груп від типу суспільства, в якому вони існують.