Розділ 5. Великий меценат і просвітник

Князь Костянтин Острозький завжди щедро жертвував на православні церкви, монастирі, часто виступав фундатором храмів, монастирів, давав на їхні потреби гроші і землі. У цій діяльності він гідно продовжував справу свого батька, який був одним із найщедріших меценатів Києво-Печерського монастиря і навіть похований у лаврі.

Костянтин Острозький володів величезним багатством — йому належало 25 міст, 10 містечок та 670 сіл, його володіння охоплювали величезну територію. Річний прибуток князя у період його найбільшої могутності становив близько 10 мільйонів золотих – величезна на той час сума. Острозького вважали найбагатшою людиною не лише тодішньої Речі Посполитої, а й усієї Європи.[5, с.43]

Ще з молодих літ Костянтин Острозький будував по своїх маєтках православні церкви й щедро їх обдаровував. У себе в м. Острозі він побудував гарну Свято-Троїцьку церкву. На своїх землях князь Костянтин мав 20 монастирів і більше 600 церков, — і за всіма ними доглядав, щоб були належно прикрашені, на що не шкодував своїх коштів.[3, с.34] Постійно дбав і про те, щоб усі ці церкви мали належне освічене духовенство. Для цього відкривав власним коштом духовні заклади, а також часто посилав священиків на науку в Європу та на святу гору Афон.

Князь Костянтин Острозький, так як і його батько, завжди виявляв православним свою підтримку перед польським королем, по судах, по різних канцеляріях. Часто давав потребуючим матеріальну допомогу.

З 1592р. князь Острозький перетворив Лубенсько-Спаський монастир на культурний центр, а на чолі поставив уже тоді добре відомого Ігумена Іова, що пізніше перейшов до Почаєва, а по смерті був зачислений до стану святих.

Лубенському Св. Миколаївському монастиреві кн. Костянтин подарував зі своєї замкової церкви стародавні чудотворні Ікони Богородиці та св. Миколая. Багатьом монастирям робив щедрі подарунки. Наприклад, він подарував Києво-Печерському монастиреві острів Михайлівщину, озера й сінокоси над річкою Чорториєю.

Князь Острозький був завжди в тісних стосунках з патріархом Царгородським, якому підлягала тоді Українська православна церква. До нього, до м. Острога часто приїздило закордонне вище духовенство чи за милостинями, чи за опікою. Князь Острозький відвів на це Степанський монастир, де завжди перебував закордонний єпископат.

У Києві завдяки його клопотанням і матеріальній підтримці були відновлені Кирилівський і Межигірський монастирі, досягла розквіту Києво-Печерська лавра, були споруджені церкви Миколи Доброго й Різдвяно-Предтечинська на Подолі. Згідно з переказами, Костянтин Острозький був патроном понад 1000 православних церков по всій Україні. Меценатство, видавнича діяльність і політичне заступництво Костянтина Острозького, його невтомна просвітницька робота допомогли українському православ'ю вистояти і зміцніти.

Висновки

Князь Василь-Костянтин Острозький був щасливою людиною. Йому довелось за життя стати активним учасником багатьох починань. Він — не просто щедрий меценат і великий патріот. Він саме та людина, яка впливала на свій час, інтелектуально динамізуючи його, перспективно спрямовуючи на майбутнє. Людина, яка наблизила нас до Європи.

Це справді багато важило, що в обороні віри українського народу постала людина саме такого масштабу, як Василь-Костянтин Острозький. Батько його, Костянтин Іванович, теж був славний і загальновідомий, але син значно перевищив батька своєю славою. Та й з усього роду Острозьких Костянтин Костянтинович був найславнішим оборонцем рідної православної церкви та української культури.

В.-К. Острозький, виступаючи покровителем православ’я в Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову церковних структур. Не лише був фундатором численних церков, монастирів, а й виношував амбітний план створення патріархату на українських землях. А бачення унії князем Василем-Костянтином Острозьким взагалі далеко випереджало свій час. У цьому баченні йшлося про союз всіх конфесій, покликаний привести до створення вселенської християнської церкви. На жаль, цей план йому так і не вдалося зреалізувати. Хоча саме завдяки його діяльності вдалося зберегти православ’я в Україні та Білорусії. Саме завдяки позиції князя як противника унії, яку пропонували єзуїти та уніати, а також його активним діям, її прийняла тільки жменька відступників.

Та, захищаючи православ’я, Василь-Костянтин прагнув піднести його на вищий щабель. Князь Острозький глибоко заглянув у життя свого народу, особливо в життя православного духовенства, і ясно побачив, що йому сильно бракує освіти. Він порівняв освітній стан свого духовенства зі станом його в Європі, і прийшов до висновку, що він конче мусить закладати школи, де мають навчатися кандидати на духовенство, а також наша інтелігенція. Першим освітнім закладом такого типу в українських землях стала Острозька академія.

Біля колиски як західних університетів, так і Острозької академії, звісно, стояла церква. І релігія у середні віки була серцевиною навчання і виховання. Але є і різниця. Якщо західні навчальні заклади, наприклад, сприяли розбудові та вдосконаленню церковної організації, то функція Острозької академії переважно пов'язана із її обороною і захистом. І не випадково: цього вимагала українська самобутність, так хотів князь. Академія стала своєрідним ідеологічним осередком, важливим елементом реалізації княжої програми захисту нашої віри.

Велике значення мала закладена князем Острозька друкарня, що стала першою друкарнею на українських землях, діяльність якої мала постійний і систематичний характер. Поряд із Острозькою Біблією, «королевою українських книг», у ній побачили світ чимало різних видань – підручників, богослужбових книг, богословських і полемічних творів. Для багатьох поколінь "Острозька Біблія" є зразком досконалості, протягом багатьох років вона була найбільш шанованою книгою, що не мала конкурентів, а для князя Василя-Костянтина стала рукотворним пам'ятником.

Він навiчно залишиться у пам’яті народу як вiдомий i щедрий меценат, який обстоював iнтереси православ'я i дбав про розвиток культури й освiти в Українi. Поринаючи думками крізь багатовіковий простір та час у долю і життя одного із тисяч славних синів України, вікопомного князя, осмислюючи його плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни, кожен може відчути його потужну і цілющу життєву наснагу, велику творчу енергію, природну міць, силу і європейське благородство, які в історії України, мабуть, що не мають аналогів.