ВСТУП

Князь Василь-Констянтин Острозький належить до історичних осіб, імена яких є своєрідними символами національної історії нашої країни. Його звичний образ містить у собі риси водночас найбагатшого та найвпливовішого аристократа; мецената науки, культури, освіти; оборонця православ’я і чільного представника «Русі» у Речі Посполитій. Цей образ доповнюється військовими походами князя в обороні Вітчизни та низкою інших, менших, але теж позитивних рис. При цьому в історичній традиції різних народів та конфесій князь ніби перетягується на свій бік: до поляків і католиків як патріот Речі Посполитої та один з проектантів ідеї об’єднання Церков, до литовських протестантів як симпатик і захисник їх прав на державному рівні. Але над усім цим однозначно переважає образ «твердині православ’я», мецената і «некоронованого короля».

Про його діяльність писали М. Грушевський, І. Огієнко, перу якого належать дві науково-популярні монографії, П. Куліш, І.Франко. Князю Острозькому присвячена також фундаментальна монографія польського історика Т. Кемпи. У наш час, особливо в останні десятиліття, з’явилось чимало наукових розвідок про цього визначного мецената, просвітителя, оборонця православної віри.

Доктор філософських наук, професор, проректор НУ «Острозька академія» П. М. Кралюк у своїй статті «Василь-Костянтин Острозький як політичний і культурний діяч» зауважує, що незважаючи на всі досягнення князя, думки стосовно його діяльності серед дослідників далеко неоднозначні [4, с.3].

Так, І.Огієнко показав у своїй праці князя Костянтина Костянтиновича найбільшим оборонцем України від унії, яка тоді несла смертельну загрозу українському православному народу, як окатоличення, ополячення. Та й більшість істориків бачить у ньому відважного і мудрого противника унії. Однак існує і критика. На думку ж Михайла Грушевського, князь був типовим представником українського магнатства ХVІ ст., для якого приватні інтереси стояли вище публічних. На думку М. Куліша, Острозький мав безконечні можливості, але їх не використав належно, бо був занадто ліберальний. Свого часу досить високу оцінку діяльності В.-К. Острозького дав Іван Франко. В одній зі своїх робіт він писав, що Острозький «був одним із головних двигачів національного життя Південної Русі в другій половині ХVІ ст...» [11, с. 200].

Постать В.-К. Острозького, незважаючи на численні дослідження вчених XIX-XX ст., і до сьогодні залишається до кінця незбагненною, складною, подекуди навіть суперечливою, проте, незаперечно, величною, сильною, а діяння його є знаменними для України.

Князь Костянтин Острозький належав до великого і потужного роду православних магнатів, він був чи не найбільшим можновладцем 16 століття.

Та всі свої справи та можливості він спрямовував на благо рідного народу і Вітчизни, на оборону рідної віри:

- коштом князя було засновано й побудовано чимало міст і замків, церков та монастирів, передусім на південно-східній Волині та Київщині;

- саме Костянтин Острозький заснував першу в Східній Європі вищу школу – Острозьку академію, яка стала своєрідним ідеологічним осередком, важливим елементом реалізації княжої програми захисту православ'я. Ця школа проіснувала близько 60 років. Вихованці Острозької академії стояли біля витоків школи Київського братства й Києво-Могилянської академії;

- разом з академією в Острозі було закладено друкарню;

- під керівництвом В.-К. Острозького і за його сприяння була видана Острозька Біблія. Це, по суті, перше в Європі критично-наукове видання біблійних книг, укладене на основі різних текстів. Подібного роду видання в Західній Європі з’явилися лише в 90-х рр. XVI ст., тобто через десять років після появи Острозької Біблії.

- він боронив православ’я 1596 року на Берестейському Соборі. Костянтин Острозький виявився серед найстійкіших православних аристократів і державних діячів Речі Посполитої вищого рангу, які виступили проти унії. Він проголосив її ініціаторів "вовками в овечій шкурі", що зрадили свою паству.

Зупинимось на цих аспектах діяльності князя детальніше.

Розділ 1. Виходець із старовинного роду

Костянтин Острозький походить із стародавнього роду князів Острозьких, в якому всі покоління захищали православну віру в Україні. Правнук засновника роду Данила Дмитровича князь Федір Васильович був навіть канонізований за те, що зробив за своє життя для православної церкви і всього українського народу. Ось звідки походить міцна традиція обороняти віру України. Костянтин народився більш ніж через 100 років після смерті Преподобного Федора, але ставлення до православної віри не змінилося.

Відомі історичні факти дають підстави говорити, що князі Острозькі мали кілька основних пріоритетів у своїй діяльності. По-перше, приділяли велику увагу обороні українських земель від татар. З цією метою будували укріплення, замки, засновували міста, що ставали фортецями. По-друге, Острозькі надзвичайно велику увагу приділяли Православній Церкві як опорі їхнього князівства. Виступали фундаторами храмів, монастирів, давали на їхні потреби гроші і землі. По-третє, ці князі шанували культуру, зокрема, культуру книжну [4, с.3].

«Та з усього роду Острозьких Василь-Констянтин став найславнішим оборонцем рідної православної церкви та української культури»[6, с.43].

І місце народження, і точна дата народження останнього українського православного князя із старовинного роду Острозьких Василя-Костянтина не відома, названі роки народження (кінець 1526 р. або початок 1527р.) згадуються однаково часто. У хрещенні був названий Василем, але на честь його славного батька, за звичаєм часу та за княжою традицією йому надали й друге ім'я - Костянтин.

Коли князю виповнилося чотири роки помер його батько, знаменитий гетьман Костянтин Іванович Острозький. Вихованням сина займалася його матір - княгиня Олександра Семенівна з роду князів Слуцьких. Дитячі та юнацькі роки Василь-Костянтин провів у місті своєї матері - Турові, де здобув освіту під керівництвом домашніх вчителів.

У 1542 році, коли Василь-Костянтин мав усього 15 літ, великий князь литовський своїм окремим наказом визнав його повнолітнім, і він одержав половину батьківського майна. А після 1574 року став володіти й другою його половиною.

Володар величезних маєтків, споріднених з першими магнатськими домами - українськими, польськими, литовськими, - Костянтин Костянтинович Острозький брав активну участь у державному та громадському житті. При правлінні короля Сигизмунда II Августа займав видне становище київського воєводи, мав високе сенаторське звання. Він забезпечував охорону українських земель: Київщину, Поділля, Волинь - від нападів ворогів. І робив це досить успішно, як і його батько князь Костянтин Іванович. Так, у 1575 році він розбив татар під Синявою, в 1577 - під Дубним, наступного року - під Острогом.

В.-К. Острозького вважали найбагатшою людиною не лише тодішньої Речі Посполитої, а й усієї Європи. Коштом князя було засновано й побудовано чимало міст і замків. Виступаючи покровителем православ’я в Речі Посполитій, він чимало уваги звертав на розбудову церковних структур. Його заслуги у розвитку України і в господарському, і політичному, і культурному, і в церковному аспектах важко переоцінити, бо так багато він встиг зробити за життя.