24. Альберт Швейцер – « благоговіння перед життям»

Альберт Швейцер — німецько-французький мислитель, який наближається до "філософії життя", протестантський теолог і мільйонер, лікар, музикознавець і органіст. У праці "Із мого життя і думок" розкривається вихідний принцип світогляду Швейцера. Світ незбагненний і сповнений страждання. Людство переживає духовний занепад. Швейцер долає ці тяжкі думки за допомогою світо- і життєствердження.

Швейцер включається в боротьбу за позитивний смисл життя, і це стає основою його психолого-етичних і філософських пошуків. Об'єднання та угруповання не дають особистості змоги будувати власні переконання на власному мисленні. Вона постає як нереалізована істота, що впала духовно, адже відмовилась від власної душі. Головною вадою сучасного історичного періоду Швейцер вважає втрату потягу до правдиМислення вже за самою своєю ідеєю має спону­кати до благоговіння перед життям, до боротьби зі скептицизмом. Швейцер указує, що сучасне йому мислення не ставить в центр своєї уваги проблему відношення людини до світу. Замість цього вчені вирішують абстрактні питання гносеології, природничих наук, психології, соціології.. Ідея благоговіння перед життям приводить до обновлення елементарного мислення. Воно набуває етичного, життєформуючого значення, істинної предметності. У такому розумінні вчинкам надається істинний смисл. Світ — це не тільки сума подій, але й життя.

Благоговіння перед життям містить у собі смирення, світо- і життєствердження та етику — три основних елементи світогляду як три взаємозалежних результати мислення. Етика благоговіння перед життям — це універсальна етика любові. Це усвідомлена в усій своїй логічній необхідності етика Ісуса. Життя як таке вже несе в собі таємничу цінність. Благоговіння перед життям неминуче породжує благоговіння перед духовним життям. Для істинно моральної людини будь-яке життя є священним, навіть те, яке з людського погляду здається нижчим. Швейцер називає свою етику ірраціональною та ентузіастичною. Людина має бути відповідальною за все життя, що її оточує, і допомагати його ствердженню. Цей ірраціоналізм Швейцер, зрештою, називає стичною містикою. Головним у культурі Швейцер визнає етичні начала. Культуру можна відродити тільки через етичні начала. Швейцер виходить із того, що лише етичне поняття культури єдино правомірне. Лише етичні вчинки складають ту галузь діяльності людини, яка спрямована на внутрішнє вдосконалення її особистості. Культуру Швейцер визначає як результат взаємодії оптимістичного світогляду та етики. Від цих факторів і залежить майбутнє людини.

Коли суспільство впливає на індивіда сильніше, ніж індивід на суспільство, починається катастрофа культури, адже тут деградують вирішальні величини — духовні та моральні задатки людини. Що ж має здійснити людина? Вона має стати в рамках надорганізованого суспільства незалежною особистістю і здійснити зворотний вплив на суспільство.

Етика визначається Швейцером як безмежна відповідальність за все, що живе. Мова йде не тільки про співстраждання. Етика охоплює переживання усіх станів і всіх спонук волі до життя. Суть етичного є самозречення заради життя, що мотивується почуттям благоговіння перед життям.