20. Інтуїтивізм а. Бергсона.

Один із філософських напрямів кінця XIX -- початку XX століть -- інтуїтивізм -- повязаний передусім з іменем видатного французького філософа, лауреата Нобелівської премії Анрі Бергсона (1859--1941). Інтуїтивізм починає формуватися в умовах поступового занепаду філософії позитивізму й відбиває відверто антипозитивістські мотиви. Свідченням справжнього визнання Бергсона в професійному середовищі стало обрання його 1914 року президентом Академії моральних і політичних наук Франції, а в 1922 році він стає першим президентом. Між 1900 і 1932 роками ним були написані «Творча еволюція», «Сприйняття плинності», «Інтелектуальне зусилля», «Сміх», «Два джерела моралі й релігії» -- роботи, які стали справжнім здобутком гуманітарних наук XX століття. Інтуїтивізм Бергсона -- складна, суперечлива теорія, своєрідним фундаментом якої є думка філософа про визначальну роль інтуїції в науковому та художньому пізнанні світу. Витоки ж інтуїції -- в інстинкті й інтелекті. Бергсон намагається розкрити внутрішній зміст пізнавальної діяльності людини, її механізми. Працюючи над розв’язанням цього завдання, Бергсон доходить висновку, що в процесі історичного розвитку людина дістає два «знаряддя», два своєрідних види пізнання: інтелект та інстинкт. Так, інтелект -- «свідоме», «штучне» знаряддя пізнання, яке дає змогу пізнавати лише «форму» предмета. Сутність предметів, їхній внутрішній зміст, «матерію» (за термінологією Бергсона) здатний пізнавати лише інстинкт -- «природний вид пізнання», який наснажується позасвідомою сферою людської психіки. . Таємниці життя інстинкт пізнає безпосередньо. Бергсон вважає, що пізнавальні можливості інстинкту невичерпні, його висновки завжди категоричні, а помилка людини полягає в тому, що вона не навчилася користуватися інстинктом, усіма його можливостями, не навчилася «радитися з ним».Проте й інстинкт, і інтелект відіграють у філософії Бергсона другорядну роль, виконуючи функцію фундаменту, на якому поступово виникає «велика та світла будова -- інтуїція». Інтуїція для Бергсона -- це своєрідна третя форма пізнання. Вона тісно повязана з інстинктом та тяжіє до позасвідомого. Дійшовши такого висновку, Бергсон у теорії пізнання замінює інстинктивну форму інтуїтивною. Тільки інтуїція занурює нас «у глибини життя», адже саме інтуїція здійснює «абсолютне пізнання». При цьому вона не зазнає жодного впливу ззовні, не залучає жодної форми логічного мислення. Інтуїція, вважає філософ, доповнює інтелектуальне пізнання. Високо оцінюючи інтуїцію, Бергсон указує і на її недоліки: короткочасність існування, раптовість появи, субєктивність -- інтуїція не може стати «загальним надбанням» та «забезпечити собі зовнішню підпору».

Для доведення дійсного існування інтуїтивного пізнання Бергсон звертається до сфери естетичного сприйняття людиною реальності ( праця «Творча еволюція».У процесі пізнання світу, його явищ і предметів ми бачимо та сприймаємо лише їхні форму, колір, лінії, вважає Бергсон, але ми нездатні схопити життя, яке криється в цих зовнішніх властивостях,наше пізнання назавжди зосталося б поверховим, якби не «естетична інтуїція», яка дає людині можливість не лише бачити світ, а й схоплювати «задум життя .