8. Ідеї розроблення "наукової філософії» у європейській філософії (о. Конт, ж. Пуанкаре, к.Маркс).

Огюст Конт (1798-1857) у першій половині ХІХ ст. Конт видав шість томів своєї основної праці «Курс позитивної філософії», де, як вихідне, фігурує поняття «позитивного»: позитивне - це спостережуване, на відміну від неспострежуваного; реальне, на відміну від химерного, ілюзорного; корисне, на відміну від шкідливого; достовірне, на відміну від сумнівного; точне, ясне, на відміну від непевного; конструктивне, на відміну від руйнівного. Конт обгpунтовує «закон трьох стадій» у розвитку теоретичних досліджень людства, що історично йдуть за таким порядком: релігійна, метафізична та позитивна. Релігійна: пошуки абсолютних знань про явища, які постають продуктом дії надприродних сил; метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних всезагальних сутностей; позитивна (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на виведенні законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ. Позитивна наука, за Контом, уже не намагається давати відповіді на запитання про докорінні причини буття, а лише прагне фіксувати факти. Конт висуває гасло: «Наука сама собі філософія», - і вважає, що за філософією зберігаються функції систематизації знань, логічного пояснення мови науки, узагальнення механізмів пізнання. При цьому з філософії слід вилучити все те, що виходить за межі можливостей наукового спостереження. Французький математик Анрі Пуанкаре (1854-1912), як філософ науки став відомим завдяки створеній ним концепції конвенціоналізму. Конвенціоналізм (лат. conventio - угода, договір) - філософський напрям, згідно з яким наукові теорії та поняття є наслідком довільної угоди (конвенції) між ученими, укладеної за принципом «зручності», «економії мислення». Суть цієї концепції полягає в тому, що принципи наукової теорії проголошуються довільними конструкціями, які умовно приймаються за істини. Іншими словами, на думку конвенціоналістів, вчені погоджуються вважати певні наукові твердження істинами, укладають конвенцію щодо їх істинності. До такої концепції Пуанкаре прийшов, аналізуючи стан справ у математиці. У зв'язку зі створенням неевклідових геометрій постали питання, на чому гpунтуються їх вихідні принципи а отже, яку з них слід вважати істинною. Пуанкаре заявив, що ці принципи суть не що інше, як концепції, тобто довільно можна прийняти за істину будь-яку з геометрій. Третім варіантом «наукової філософії» є марксизм (заснував Карл Маркс (18131883). Маркс також вважав, що в ХІХ ст. наука сама спроможна давати відповіді на всі найважливіші питання людського буття. Після відкриття закону збереження і перетворення енергії, клітинної будови органічної матерії, створення еволюційної теорії Дарвіна світ постав єдиним процесом, де все пов'язано з усім і де людину, соціальну історію і духовні процеси розглядали як результат еволюції матерії, що існує вічно, ніким не створена і нікуди не зникає. Джерелом розвитку матерії постають її внутрішні суперечності. Таку концепцію світу Маркса назвали «діалектичним матеріалізмом». Маркс вважав своєю заслугою створення матеріалістичного розуміння історії, згідно з яким хід історії зумовлюють економічні відносини, і він не залежить від свідомості людей. Свою теорію Маркс розглядав як ідеологію і методологію робітничого руху. 9. Виникнення і джерела позитивізму.

Передумовою виникнення позитивізму був стрімкий розвиток науки: математики, фізики, хімії, біології.

Теоретичним джерелом позитивізму було Просвітництво із його вірою у всемогутність розуму. Позитивізм також суттєво опирався на емпіризм Локка та Юма. З боку природничих наук вплив здійснили такі відкриття ,як - обгрунтування клітинної теорії , закон збереження та перетворення енергії , еволюційна теорія Ч. Дарвіна та ін. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад: - пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації; - вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія); - у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом. - вивчення людського суспільства теж можна і потрібно проводити науковими методами. Ці та інші положення були викладені Оґюстом Контом в роботі «Курс позитивної філософії» та Гербертом Спенсером у 10-томнику «Синтетична філософія». Оґюст Конт був засновником соціології - науки, що вивчає суспільство.

10. Класичний позитивізм (О. Конт, Дж. Міль, Г. Спенсер). Засновником класичного позитивізму був французький філософ О. Конт (1798 - 1857). Значний внесок у розвиток позитивізму внесли англійські вчені Дж. Ст. Мілль (1806 - 1873) і Г. Спенсер (1820 - 1903). Вони прагнули створити таку філософію, яка узгоджувалася б з розвитком природничих наук. Тоді панувала гегелівська філософія принижувала приватні, конкретні науки, вважала філософію «наукою наук». Позитивістська школа виступала з гаслом «Наука сама собі філософія!». Її представники заявили, що наука нічого не пояснює. Вона відповідає не на питання «чому», а на питання «як», дає позитивний матеріал і не потребує будь-якої над нею філософії, що має справу з «метафізичними» абстракціями. Заперечуючи необхідність філософії, позитивісти оголосили боротьбу матеріалізму, ідеалізму і діалектиці та претензійно заявили, що позитивізм буде мати всеосяжне значення." Огюст Конт (1798-1857) видав шість томів своєї основної праці «Курс позитивної філософії», де, як вихідне, фігурує поняття «позитивного»: позитивне - це спостережуване, на відміну від неспостережуваного; реальне, на відміну від химерного, ілюзорного; корисне, на відміну від шкідливого; достовірне, на відміну від сумнівного; точне, ясне, на відміну від непевного; конструктивне, на відміну від руйнівного. Виходячи з такого розуміння позитивного, Конт обrpунтовує «закон трьох стадій» у розвитку теоретичних досліджень людства, що історично йдуть за таким порядком: релігійна, метафізична та позитивна. Релігійна: пошуки абсолютних знань про явища, які постають продуктом дії надприродних сил; метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних всезагальних сутностей; позитивна (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на виведенні законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ. Позитивна наука, за Контом, уже не намагається давати відповіді на запитання про докорінні причини буття, а лише прагне фіксувати факти. На місце запитання «Чому?» вона ставить запитання «Як?». У зв'язку з усім спрямуванням своїх думок Конт висуває гасло: «Наука сама собі філософія», - і вважає, що за філософією зберігаються функції систематизації знань, логічного пояснення мови науки, узагальнення механізмів пізнання. При цьому з філософії слід вилучити все те, що виходить за межі можливостей наукового спостереження. Джон Стюарт Мілль вважає, що усе знання виникає з досвіду (у цьому плані він зближує позитивізм з англійським традиційним емпіризмом), а його предметом є відчуття. Матерія є лише постійна можливість відчуттів, а свідомість - можливість їх переживань. Виходячи зі своїх позитивістських феноменалістських представлень, Мілль будує систему логіки, прагнучи вивести усі категорії і загальні поняття, вживані розумом, з різних асоціацій (з'єднань, зв'язків) чуттєвих даних, і заперечує за розумом яку-небудь його власну специфіку, незалежну від відчуттів. Специфічна особливість позитивізму Герберта Спенсера - його вчення про загальну еволюцію, засновану на інтерпретації вчення Дарвіна, в якому він, проте, відмовлявся шукати глибинні причини, вважаючи, що еволюціонізм є простий опис фактів дійсності. Він розвиває також агностичне вчення про непізнаваність об'єктивної реальності, в суть якої можна проникнути лише за допомогою релігії, а не за допомогою науки.