3. Сутність принципу ірраціоналізму.

Філософи ХVІІ - ХVІІІ ст. вірили, що з ліквідацією феодальних суспільних відносин встановиться царство розуму, справедливості, рівності і навіть братства між людьми, та капіталістична дійсність спростувала ці ілюзії. Філософія ХІХ ст. відмовляється від досягнень попередньої філософії, і заявляє, що в усьому досвіді людства виявляється безсилля розуму; вона стає на позиції ірраціоналізму. Поняття ірраціоналізм (від лат.: irationalis - нерозумний, несвідомий) об'єднує різні філософські вчення, що відстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання. Ірраціональними за своїм змістом виявляються усі релігійні і релігійно-філософські вчення. Ірраціоналізм невипадково сформувався у ХІХ ст., коли поширелось відчуження на сферу розумової праці, криза буржуазного суспільства і його культури ввійшли в суперечність з ідеями «царства розуму» та суверенності розуму, що їх проголошували просвітителі. Ірраціоналістичний настрій розуму одержує широке розповсюдження і особливо виявляється у таких течіях, як «філософія життя» (Вільгельм Дільтей, Анрі Бергсон та ін.), екзистенціалізм (Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс та ін.) та деяких різновидах неопозитивізму. 4. Ідейні джерела, основні риси та особливості сучасної зарубіжної філософії. У ХХ столітті висувається ціла низка сміливих та нових ідей, які вдало конкурують з «класичною» філософією. Джерелами цих ідей були : з філософського боку такі мислителі ,як Д. Юм ; з боку природничих наук такі відкриття ,як - обгрунтування клітинної теорії , закон збереження та перетворення енергії , еволюційна теорія Ч. Дарвіна та ін. По-перше, це ідея вивчення життя окремої людини і важливість її аналізу. По-друге, ідея, що у людини є не тільки «розум» і «свідомість», а й «підсвідомість» («несвідоме»), яке разом з інтуїцією стає в центр досліджень сучасної антропології. По-третє, свідомість і розум окремої людини, і суспільна свідомість не розуміється тепер як незалежні структури. Навпаки, оголошується, що вони стають об'єктом маніпуляції з боку різних сил: держав, партій і т.д. По-четверте, активно проводиться ідея існування та взаємодії двох ліній людського знання які не перетинаються - наукового і філософського, що мають своїм кінцевим продуктом «наукову істину» і «філософську правду». Це дало можливість виникнення принципово нової філософської картини світу і нового стилю мислення. Наприклад, соціально-екологічний тип мислення і картини світу, що визначають сучасну науку і культуру. Нова картина світу поставила в центр історії людину, а не безликі сили. Культурний розвиток людини відстав від енергетичних і технічних можливостей суспільства. Вихід бачиться у розвитку культури і формуванні нових людських якостей. Новими якостями (основою нового гуманізму) є: глобальність мислення, любов до справедливості, відраза до насильства. Це дозволило сформулювати й нові завдання людства: · Збереження культурної спадщини; · Створення світової наддержавної спільності; · Збереження природного середовища мешкання; · Збільшення ефективності виробництва; · Правильне використання ресурсів природи; · Розвиток інтелектуальних, сенситивних, соматичних здібностей людини. Філософія ХХ століття являє собою складну духовну освіту. Її плюралізм пояснюється як розвитком науки і практики, так і розвитком попередньої філософії XIX століття. Філософія ХХ ст. постає в різних напрямках. Серед них такі, як ідеалізм і матеріалізм, антропоцентризм і натуралізм, раціоналізм і ірраціоналізм, сцієнтизм і антисцієнтизм. Сцієнтизм - філософсько-світоглядна орієнтація, пов'язана з обґрунтуванням здатності науки вирішити всі соціальні проблеми. Сцієнтизм лежить в основі численних теорій і концепцій технологічного детермінізму, концепцій неопозитивізму (насамперед філософії науки). Антисциєнтизм не заперечує сили впливу науки на суспільне життя і людину. Цей вплив тлумачиться ними як негативне. Антисцієнтизм піддає перегляду такі поняття, як істина, раціональність, соціальна злагода і т.д.

5. Класифікація течій сучасної зарубіжної філософії. Філософія ХХ століття являє собою складну духовну освіту. Її плюралізм пояснюється як розвитком науки і практики, так і розвитком попередньої філософії XIX століття. Філософія ХХ ст. постає в різних напрямках. Серед них такі, як ідеалізм і матеріалізм, антропоцентризм і натуралізм, раціоналізм і ірраціоналізм, сцієнтизм і антисциентизм. Сцієнтизм - філософсько-світоглядна орієнтація, пов'язана з обґрунтуванням здатності науки вирішити всі соціальні проблеми. Сцієнтизм лежить в основі численних теорій і концепцій технологічного детермінізму, концепцій неопозитивізму (насамперед філософії науки). Антисциєнтизм не заперечує сили впливу науки на суспільне життя і людину. Цей вплив тлумачиться ними як негативне. Антисцієнтизм піддає перегляду такі поняття, як істина, раціональність, соціальна злагода і т.д. Ці два напрямки розвитку філософії ХХ ст. органічно пов'язані з раціоналізмом і ірраціоналізмом, антропологізм і натуралізмом. Раціоналізм і ірраціоналізм у ХХ столітті постають як філософське осмислення найважливіших засобів пізнання світу, управління людською діяльністю і впливу на розвиток суспільства. Основними моделями сучасного філософського мислення, філософськими школами і течіями є позитивізм, структуралізм, неотомізм, екзистенціалізм, «філософія життя», психоаналіз , феноменологія, релігійна філософія, герменевтика ,філософська антропологія, персоналізм тощо. 6. Філософія волі А. Шопенгауера.

Артур Шопенгауер (1788-1860) засновник некласичної філософії, філософського волюнтаризму (волюнтаризм з лат. voluntarius - залежність від волі) - філософська течія, яка проголошує основою світу волю, протиставляючи її розуму. В 1819 році вийшло авторське видання його основної філософської праці «Світ як воля та уявлення» (перший том), в якій відчувається вплив Канта, Платона, індійської філософії. Світ, за Шопенгауером, існує тільки для суб'єкта як його уявлення, тобто як предмет свідомості. І хоч «світ як уявлення" упорядкований і систематизований розсудком (в цьому Шопенгауер відводить велику роль причинності, виділяючи чотири її види - фізичну, логічну, математичну і моральну), він є тільки суб'єктивною даністю. Розмежувати сон і реальність неможливо. Життя і сновидіння, на його думку, - це сторінки однієї й тієї самої книги. «Світ уявлення» - це ілюзія, яка приховує справжній світ. Але перейти від першого до другого шляхом звичайного пізнання, на його думку, принципово неможливо. Проте існує один феномен, який водночас належить до обох цих світів -людина, сам суб'єкт. Тіло дано суб'єкту двояким способом - в зовнішньому спогляданні (в уявленні) воно виступає об'єктом серед об'єктів (належить до «світу уявлення»), а у внутрішньому відчутті воно дано як вияв справжнього світу, а саме як воля. Акти волі й тілесні процеси - одне і теж. Тіло є нічим іншим, як об'єктивованою волею. Суб'єкту пізнання його власне тіло дане не тільки як уявлення, але й як воля. Оскільки тіло є ключем до світової загадки, то, стверджує Шопенгауер, за всіма тілами «світу уявлення» прихована воля, тобто «світ волі». «Світ уявлення» - це лише вуаль, покривало Майї, яке приховує справжній світ - «світ волі». Воля сама по собі (як річ в собі) принципово відмінна від способу її явлення, вона вільна від просторовочасових форм і від принципу причинності. Однак при розгляді співвідношення «світу уявлення» і «світу волі), Шопенгауеру бракує послідовності. Бо якщо «світ уявлення» - це ілюзія, якщо він ніяк не проявляє «світу волі», то, навіть відкривши через людину «світ волі», неможливо завдяки цьому «розшифрувати» волю В інших тілах. Адже між «світом уявлення» і «світом волі» відсутні однозначні відношення. Відносячи волю до рівня ірраціонального, активного й аморфного начала світу, Шопенгауер йде всупереч європейській традиції, яка таким началом вважала або Бога, або матеріальну субстанцію. В понятті волі відчувається біологізм, перенесення на весь світ того, що притаманне тільки біологічним істотам. В неживій природі воля, на його думку, об'єктивується як дія стихійних сил (тяжіння та ін.), в органічному світі - як індивіді. Скрізь вияв волі виступає як суперництво, боротьба, біль і муки. На органічному рівні воля набуває рис «волі до життя». Пізнання є лише засобом виживання індивіда та роду. Тому розум виконує чисто інструментальну функцію: він є засобом реалізації волі. Розум, пізнання є продовженням волі, а отже, продовженням болі та мук. Життя окремої людини ­скрута й страждання, людина постійно перебуває в гонитві за здійсненням бажань ненаситної волі. Щастя - ілюзорне і тимчасове. Таким є існування не тільки окремої людини, але і всього людства. Шопенгауер різко виступив проти тези раціоналістів, згідно з якою існуючий світ є найкращим з можливих. На його думку, він найгірший. Все це засвідчує песимізм філософії Шопенгауера. 7. Філософія людини С. Кіркєгора.

Фундатором ідей некласичної філософії є також датський філософ Сьорен Кіркегор (1813-1855). Своє коротке життя він провів у напруженому пошуку істини. Основні твори: «Поняття іронії» (1841); «Сучасна доба» (1842); «Або-Або» (1843); «Страх і тріпотіння» (1843). Кіркегор зміщує центр філософської проблематики з гносеології до етики. На його думку, передусім необхідно з'ясувати сенс життя для себе. Вихідним у своїх філософських роздумах Кіркегор обрав існування одиниці (одиничної конкретної людини). Він абсолютизує одиницю, ставить її над родом. Засуджуючи загал як зло, як джерело хаосу, спасіння людини він вбачає в усамітненні. Культура, на думку Кіркегора, позбавляє людей самобутності. Вона вдосконалює їх як екземпляри, але стає на заваді індивідуальності, перетворює більшість людей на «дресированих мавп». Він різко протиставив спосіб існування світу й існування (екзистенцію) окремої людини. Існування окремої особи - це пристрасті, страждання, які не можна виразити в загальних поняттях. Розум, який намагається науково осягнути суб'єктивність, діє подібно до міфологічної голови Медузи горгони; яка перетворює все суб'єктивне на камінь об'єктивного. Нова (тобто його) філософія, стверджує Кіркегор, починається там, де розум заявляє про повну безвихідь, де умоглядна філософія замовкає. Що може сказати європейська філософія благочестивому біблійному Іову, в якого забрано все - майно, дітей, здоров'я (ситуація абсурду з погляду розуму), запитує він. На переконання Кіркегора, нічого, крім банальної поради «терпіти». Тільки його екзистенціальна філософія знаходить вихід – віра, для Бога не існує неможливого. Тільки віра, на його думку, дає людині сподівання подолати жорстоку необхідність, яка ввійшла і запанувала в світі через розум. Наука, що пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони, пізнати людину неспроможна, оскільки кожна людина унікальна й неповторна. Тільки сама людина може осягнути себе шляхом внутрішнього переживання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може пройти три стадії або рівні самопізнання і самоутвердження які розкриваються у кіркегорівському баченні моралі людини. У концепції моралі Кіркегор виділяє естетичний (тобто чуттєвий), етичний (заснований на розумі) і релігійний рівні моралі. Вони є водночас альтернативними варіантами, які постають перед особою, вибір яких здійснюється за принципом «або-або». На естетичному рівні (він має на увазі евдемоністичні етичні концепції, які націлюють людину на досягнення щастя) індивід перебуває в стані постійного жадання чуттєвих насолод. Символом естетичного рівня моралі є Дон Жуан. Моральність, зорієнтована на насолоду, на залежність людини від зовнішніх факторів, заводить у глухий кут або до вибору іншої альтернативи. Відчувши безплідність такого життя, людина у пошуках надійнішої засади може перейти до етичного рівня самореалізації, уособленням якої є Сократ. На етичному рівні людина діє згідно з усвідомленою повинністю, прийнятими людськими моральними нормами - не вбий, не вкради тощо. Вона намагається спертися на непохитні етичні норми та принципи, внутрішньо стабілізувати своє життя і здобути задоволення від того, що вона буде приносити користь людям. Внутрішнє чуття підказує людині неможливість її повної самореалізації, оскільки етичні норми є однаковими для всіх людей, а через це найважливіше для людини - її власна унікальність та неповторність так і залишаються нереалізованими.