31. Аналітична психологія Карла Юнга.

Швейцарський філософ, психоаналітик, фундатор аналітичної психології Карл Густав Юнг (1875-1961) у 1907-1912 роках тісно співпрацював із Фрейдом, проте у 1913 році принципово розійшовся із ним у поглядах щодо засадничих положень психоаналізу: наукові орієнтації Юнга дедалі більше концентрувалися на символічних аспектах людської культури.

У працях «Метаморфози і символи лібідо», «Два нариси з аналітичної психології», «Архетипи і колективне несвідоме» Юнг припускає, що символіка є складовою частиною самої психіки і що несвідоме виробляє певні форми, або ідеї, що носять схематичний характер і складають основу всіх уявлень людини. Це - архетипи. Архетипи як загальнолюдські першообрази, на думку Юнга, є формальними зразками поведінки, або символічними образами, котрі відповідають у реальному житті стереотипам свідомої діяльності людини (наприклад, образи матері-землі, героя, мудрого старця, демона). Архетипи колективного несвідомого грунтуються на спадковій структурі психіки й нервової системи людини і закріплюються у певних культурних виразно-символічних системах, що мають релігійне забарвлення. їх динаміка лежить в основі міфів, вірувань, символіки художньої творчості, снів та ін. Архетипи недоступні для безпосереднього сприймання і усвідомлюються через їх проекцію на зовнішні об'єкти. Архетипи колективного несвідомого - це те, що Біблія називає «серцем» і що містить у собі не тільки добре, піднесене, а й низьке, потворне. Юнг виокремлює такі основні архетипи як «Аніма», «Анімус», «Персона», «Тінь», «Самість».

Аніма і Анімус є відповідно архетипами жіночності та мужності. Жінки володіють не тільки власним жіночим началом, але й Анімусом, а чоловіки - Анімою.

«Персона» - це сукупність наших соціальних ролей, які ми виконуємо, не будучи тотожними їм. В контексті розуміння даного архетипу, Юнг розробив теорію вироблення кожною людиною штучного комплексу поведінки, що приховує несвідомі глибини її «Я». «Персоною» (так у Римі називали маску, яку одягав актор, виходячи на сцену) Юнг називає раціональний образ, що складається в процесі пристосування до зовнішніх обставин.

«Тінь» - «нижча людина в нас», наші страхі, інфантильні бажання, сексуальні комплекси, агресивні потяги. Зазвичай Тінь проецюється на інших, тому що людина не хоче визнавати за собою несхвальних нею самою і культурою якостей. Зустіч із власною Тінню важко витримати, проте досвід засвідчує, що уникнути цього неможливо.

Центральне місце серед архетипів Юнг відводив «Самості». Самість - це психологічний образ Бога, центр тотальної, безмежної особистості, це цілісність людини як індивідуальності. Образ Бога, згідно з Юнгом, виявляється доконечним уособленням, ідентифікацією цінностей та сенсу буття. Шлях до Самості Юнг називає індивідуацією. Індивідуація - це інтеграція змісту колективного несвідомого в окремій особистості. Архетипи, за Юнгом, за своєю природою містичні, вони не охоплюються розумом, тому їх існування - сакральні символи, оберігачами яких є релігія та езотеричні вчення. Архетипи володіють колосальною енергією, енергією безособового, яка може стати і руйнівною силою.

Юнг відкидає містику, що кидає людину в хаотичну безодню несвідомого, і високо цінує релігійну символіку, яка не видумується розумом, а спонтанно виникає, зростає у лоні культури. Тому значну увагу Юнг приділяв аналізові східної мудрості, технікам медитації, глибинного сенсу парапсихологічних явищ, алхімії, реінкарнації.

Оцінюючи сучасність, Юнг підкреслює, що наш час - це час «символічного збідніння». Європейський раціоналізм відкрив двері «психічного потойбіччя», зруйнувавши сакральні символи. Масовий відхід від релігії призвів до втрати світом своєї чарівності і казковості. Забуті сакральні символи представляли нам архетипи. Втративши цю представленість архетипи бути загнані усередину людської душі. Вони приходять до нас у снах, проте мова снів для сучасної людини також не зрозуміла.

Одним із цікавих філософсько-психологічних відкриттів Юнга було виявлення ним явища синхронічності. Суть його полягає у неказуальному співпадінні у часі душевних явищ і об'єктивних подій. Між певним переживанням і подією не прослідковувалося ніякого видимого причинного зв'язку, проте вони виявлялися пов'язаними.

Юнг відомий також і своєю типологією характерів («Психологічні типи»), у підґрунті якої лежить виділення домінуючої психічної функції (мислення, почуття, інтуїція, відчуття) і переважаючої спрямованості на зовнішній або внутрішній світ. Таких основних типів Юнг називає два: інтроверти та екстраверти. Інтроверт - особистість занурена у глибини свого внутрішнього світу, що діє, в першу чергу, за своєю внутрішньою логікою, а впливи ззовні розцінює як тиск і вторгнення. Екстраверт, навпаки, це той, хто активно виражає себе у комунікації, він енергійний і орієнтований на інших. Пацієнту-інтроверту потрібен аналітик-інтроверт, і навпаки, тоді вони краще зрозуміють одне одного.