26. Семіотичний прагматизм ч. Пірса

Значний авторитет у західній філософії здобув прагматизм (від гр. pragma - діло, дія). Ця течія виникає наприкінці XIX ст. у США і найбільшого поширення досягає в середині XX ст. Основоположник прагматизму - американський філософ, логік і математик Чарлз Пірс (1839-1914 pp.). Його філософські погляди поєднують дві протилежні тенденції: позитивістську (емпіричну) та об'єктивістську. Заперечуючи вроджені ідеї та інтуїтивне пізнання, Пірс вважав, що поняття про об'єкт можна досягнути лише шляхом розгляду всіх практичних наслідків, які випливають із дій з цим об'єктом. Наше знання про об'єкт завжди залишається незавершеним, гіпотетичним. Навіть математичні та логічні судження можна заперечити контрприк-ладними. У розвитку пізнання сущого велика роль належить «творчому випадку».

Звинувативши всю попередню філософію у відірваності від життя, абстрактності й споглядальності, Пірс висунув програму «реконструкції у філософії»: вона повинна бути не роздумами про основи буття і пізнання, а загальним методом вирішення проблем, що постають перед людьми в різних життєвих («проблематичних») ситуаціях у процесі їхньої практичної діяльності, яка відбувається у світі, що постійно змінюється.

Прагнучи реалізувати програму прагматизму, Ч. Пірс розвивав учення про знаки – семіотику.«Уся функція мислення полягає в тому, щоб виробляти звички дії, а все, що пов'язано з думкою, але не має відношення до її мети, є якимось наростом на ній, але не її частиною».Без уявлення про знаки, вважав Пірс, не можна зрозуміти жодну з наук. На місце діалектичної логіки Г. Гегеля Ч. Пірс ставить семіотичну логіку - логіку знаків або знакову логіку. Всі сучасні дослідники визнають знакову природу логіки.

Знак - це те, що собою щось заміщає. Він щось представляє, репрезентує. Цей знак утворює в голові тієї людини, якій він адресується, еквівалентний знак - інтерпретант. Почуття і думки виступають як породження одних знаків іншими. При характеристиці знаків потрібно розрізняти Первинність, Вторинність і Третинність. Первинність - це факт сам по собі, його присутність можлива в досвіді. Вторинність — дійсність факту, його включеність у відношення. Третинність - загальне правило, закон, якому відповідають і прогноз, і поведінка.

У рамках семіотики виділяється синтатика, семантика і прагматика. Специфіка прагматизму полягає в тому, що на перший план висувається прагматика. Вона вивчає відношення суб'єкта до знакової системи. Саме у прагматиці обов'язково ведеться мова про цілі і цінності.

Основну увагу Пірс звертає на проблему істини. Він визначає її як ясне, виразне, незаперечуване знання на даній стадії пізнання. Істинність - умова практичної придатності, результативності у практиці. Значення істини, її надійність визначаються корисністю. Практичний інтерес є причиною нашої зацікавленості в пошуках істини, тобто наші вольові прагнення попереджують дії розуму, одночасно стимулюючи його. Сама по собі істина може бути тільки відносною, оскільки практика вимагає її безперервного оновлення, перетворення.