Предмет медичної гельмінтології і загальна характеристика типів плоских та круглих червів

Медична гельмінтологія вивчає паразитичних червів (гельмінтів). Черви — бага- оклітинні двобічно-симетричні тварини з видовженим тілом. Внутрішні органи іервів укладені в шкірно-м'язовий мішок. Гельмінти, шо мають медичне значення, іалежать до типів плоских і круглих червів. Хвороби, які спричинюють гельмінти, іазивають гельмінтозами.

^ Тип Плоскі черви (Р1аіЬе1тіпіЬе8) мають такі загальні ознаки:

• тіло сплющене;

• порожнина тіла відсутня, а внутрішні органи перебувають у губчастій масі ілітин — паренхімі',

• шкірно-м'язовий мішок складається з тегумента — особливої оболонки, що юкриває все тіло, і трьох шарів непосмугованих м'язів;

• нервова система представлена нервовими вузлами, розташованими в перед- іьому відділі тіла, і нервовими тяжами, що тягнуться від них до заднього кінця;

• виділення здійснюється за допомогою складно розгалужених трубочок,;

• майже всі паразитичні плоскі черви є гермафродитами;

• кровоносна і дихальна системи відсутні.

Медичне значення мають два класи типу плоских червів: Сисуни (Тгетаїскіа) і Стьожкові, або Стрічкові (Сезіоісіеа).

Тип Круглі черви (№таіНе1тіпіЬез) характеризується загальними ознаками: - тіло веретено- або ниткоподібне, у поперечному розрізі кругле, зовні вкрите щільною багатошаровою оболонкою (кутикулою), що виконує захисні функції; під нею розташовується гіподерма — шар нерозділеної на клітини цитоплазми з вели­кою кількістю вдер; глибше перебуває один шар поздовжніх м'язів;

травна система мас вигляд наскрізної трубки з ротовим і анальним отворами;

• Нервова система у вигляді поідовжніх нервових стовбурів',

• видільна система примітивна;

• круглі черви роздільностатеві з наявним статевим диморфізмом (самці зазви­чай дрібніші самок);

• внутрішні органи розташовані в порожнині тіла, заповненій рідиною, через яку відбувається обмін речовин між органами.

До типу круглих належить лише один клас, що має медичне значення, — Влас­не КруГЛІ ЧерВИ (N0111310(18).

Котячий сисун (ОрізіЬогсЬіз Геїіпеиз) — збудник опісторхозу (рис. 10.4, див. ко­льорову вклейку).

Трапляється в басейнах річок Обі, Іртиша, Тоболу, Ками, Південного Бугу, Сіверського Донця й Німану. Розміри — 4—13 мм, наявні два лопатевих сім'яники, які знаходяться у задній частині тіла. Яйця блідо-жовтих кольорів, мають на одно­му полюсі кришечку.

Життєвий цикл відбувається у водному середовищі (рис. 10.5). Головний хазяїн хижі ссавці, що живляться прісноводною рибою (кішка, собака, ведмідь),

а також людина. Перший проміжний хазяїн — молюск з роду бітинія, другий — риби родини коропових (лящ, плотва, язь).

Профілактика:

• відмова від споживання сирої або напівсирої риби;

• виявлення й лікування хворих людей;

• санітарно-просвітницька робота, охорона водойм від фекального забруднен­ня хворих людей і тварин.

Ланцетоподібний сисун (Оісгосоеііиш ІапсеаШт) (рис. 10.6, а, див. кольорову вклей­ку) — збудник дикроцеліозу. Це захворювання в людини трапляється дуже рідко.

За розмірами, формою тіла й будовою дуже схожий на котячого сисуна, від якого відрізняється тим, що його сім'яники знаходяться в передній частині тіла. Яйця (рис. 10.6, б) жовто-коричневих кольорів, трохи асиметричні, мають кришеч­ку на одному полюсі.

Життєвий цикл відбувається на суші (рис. 10.7). Головний хазяїн — росли­ноїдні тварини, перш за все — кози й вівці, рідко — людина. Яйця виділяються з

Печінковий сисун (Разсіоіа Ьераііса; рис. 10.2, а, див. кольорову вклейку; — зоуд- ник фасціольозу, поширений повсюдно, особливо в зонах з теплим вологим кліма­том. Розміри гельмінта — до 5 см. Тіло листоподібне, передній кінець витягнутий у вигляді дзьоба. Яйця (рис. 10.2, б) великі, овальні, жовтого або коричнюватого кольору, з кришечкою.

Розвиток відбувається виключно у воді (рис. 10.3). Головний хазяїн — росли­ноїдні ссавці: вівці, кози, коні, верблюди, велика рогата худоба, олені й ін., іноді — людина. Проміжний хазяїн один — молюск ставковик малий. Після розмноження шляхом партеногенезу личинки осідають на водній рослинності та інцистуються і разом з болотними рослинами або водою можуть бути проковтнуті рослиноїдними ссавцями, рідше — людиною.

Профілактика:

• ретельне миття овочів і зелені з городів, що поливають ставковою водою;

• кип'ятіння води для пиття, яку беруть з відкритих джерел;

• запобігання вживанню в сирому вигляді дикоростучих рослин із заливних лук;

• лікування хворої худоби і санітарний контроль за пасовищами.

Стьожкові черви - паразити людини

Клас Стьожкові черви (СезІоШеа) містить близько 1500 видів. Усі вого зілій стадії розвитку є паразитами травної системи хребетних. Загальні ознаки (рис. 10.15):

- тіло має вигляд довгої плоскої стрічки, що починається головкою (сколек- сом), на якій розташовані органи прикріплення: присосками, гачками або присмок- тувальними щілинами; за головкою йде шийка, від якої відходять молоді членики, що відбрунькувалися від шийки, далі — гермафродитні й останні — зрілі, що міс­тять тільки матку, заповнену яйцями, і самовільно здатні відокремлюватися;

• травна, кровоносна, дихальна системи відсутні;

• зовнішній шар шкірно-м'язового мішка — кутикула — має мікроворсинки для збільшення всмоктувальної поверхні; живлення здійснюється через покриви тіла;

• нервова система й органи виділення мають будову, типову для плоских червів;

• статева система гермафродитного типу багаторазово повторюється в кожному членику;

• яйця, що виділяються в навколишнє середовище, містять уже сформовану личинку з гачками — онкосферу;

• наявна міхуроподібна форма розвитку паразита — фіна з порожниною всере­дині й одним або кількома сформованими сколексами.

Загальний цикл розвитку стьожкових червів виражає схема: статевозрілий паразит (кишки головного хазяїна) -» яйця і зрілі членики -> середовище -> про­ковтування яєць із забрудненою їжею й водою проміжним хазяїном -» травна сис­тема —► онкосфера —► проникнення за допомогою гачків у стінку тонкої кишки кровоносна або лімфатична система -> рознесення по організму -> різні органи і тканини фіни -> травна система головного хазяїна (разом із тканинами проміж­ного хазяїна при живленні) вивільнення сколексів прикріплення до стінки кишки утворення члеників і ріст гельмінта.

- тіло має вигляд довгої плоскої стрічки, що починається головкою (сколек- сом), на якій розташовані органи прикріплення: присосками, гачками або присмок- тувальними щілинами; за головкою йде шийка, від якої відходять молоді членики, що відбрунькувалися від шийки, далі — гермафродитні й останні — зрілі, що міс­тять тільки матку, заповнену яйцями, і самовільно здатні відокремлюватися;

• травна, кровоносна, дихальна системи відсутні;

• зовнішній шар шкірно-м'язового мішка — кутикула — має мікроворсинки для збільшення всмоктувальної поверхні; живлення здійснюється через покриви тіла;

• нервова система й органи виділення мають будову, типову для плоских червів;

• статева система гермафродитного типу багаторазово повторюється в кожному членику;

• яйця, що виділяються в навколишнє середовище, містять уже сформовану личинку з гачками — онкосферу;

• наявна міхуроподібна форма розвитку паразита — фіна з порожниною всере­дині й одним або кількома сформованими сколексами.

Загальний цикл розвитку стьожкових червів виражає схема: статевозрілий паразит (кишки головного хазяїна) -» яйця і зрілі членики -> середовище -> про­ковтування яєць із забрудненою їжею й водою проміжним хазяїном -» травна сис­тема —► онкосфера —► проникнення за допомогою гачків у стінку тонкої кишки кровоносна або лімфатична система -> рознесення по організму -> різні органи і тканини фіни -> травна система головного хазяїна (разом із тканинами проміж­ного хазяїна при живленні) вивільнення сколексів прикріплення до стінки кишки утворення члеників і ріст гельмінта.

ЩРИРЦНМ-.... ..^^ип, що спричинюють ці гельмінти, мають назву цесп

Загальна патогенна дія:

• уживання великої кількості поживних речовин з кишок;

• отруєння людини продуктами виділення;

• пригнічення розмноження кишкових бактерій;

• порушення всмоктування вітамінів;

• недокрів'я, схуднення, порушення апетиту й процесів травлення;

• механічне ураження слизової оболонки кишок органами прикріпленн

Бичачий ціп'як, або неозброєний (ТаепіагІїупсЬиз ва^іпаШз; рис. 10.16, див. кс

ву вклейку) — збудник теніаринхозу. Довжина паразита — 4—10 м, на сколексі соски. Тіло складається з 1000 і більше члеників. Гермафродитні членики ква форми, матка в них нерозгалужена, а яєчник складається із двох часток Зрілі ч сильно витягнуті. Матка, переповнена яйпями, займає весь членик Вона дуз галужена, кількість її бічних відгалужень — 17—34 пари. Теніаринхоз поїш повсюдно, де населення вживає сире або недостатньо оброблене яловиче м'ясо. < цистицерки — у м'язах проміжного хазяїна зберігають життєздатність роками.

Життєвий цикл. Головний хазяїн (рис. 10.17) — тільки людина, проміж велика рогата худоба. Зараження людини відбувається при вживанні недос обробленої яловичини з життєздатними цистицерками.

нологічного дослідження й використання імунологічних реакцій.

Профілактика:

• ретельне термічне оброблення свинини;

• дотримання правил особистої гігієни;

обов'язкове закрите утримання свиней, контроль свинини на ринках і бойнях; ш побігшим фекальному забрудненню навколишнього ссредовиша.

Широкий стмшйк (І >ірІіуІІоЬо(Нгіііпі Іакіш) збудник дифілоботріозу. Не один і \ найбільших паразиїів людини, досягає в довжину 10 м і більше (описані червило 20 м завдовжки).

Паразит поширений у Північній і Центральній Європі, Сибіру, Північній Аме­риці, Канаді, Японії, Центральній Африці. Частіше трапляється в країнах з помір­ним кліматом.

Сколекс (рис. 10.21. а) овальний, з двома присмоктувальними щілинами. Ши­рина гермафродитних члеників (10—20 мм) значно перевищує довжину (2—4 м\0. У центрі кожного членика знаходиться розеткоподібна матка (рис. 10.2 К б), яка сполучаються із середовищем, тому яйця вільно залишають членики.

Яйця (рис. 10.21, в) розмірами до 75 мкм, сіруватого або жовтуватого кольору, на одному полюсі містять кришечку, на іншому — невеликий горбок.

Дифілоботріоз трапляється по берегах великих рік й озер, частіше в країнах з помірним кліматом.

Життєвий цикл (рис. 10.22) відбувається у воді. Головний хазяїн — людина, домашні й дикі ссавці, що живляться рибою (кішки, собаки, ведмеді, видри). Стате­во зріла стадія паразита живе в тонкій кишці головного хазяїна. Яйце, що виділяєть- ся і фекаліями, для подальшого розвитку має потрапити у воду, де з нього виходить війчаста личинка — корацидіії, яку заковтує перший проміжний хазяїн — рачкн-цнк- .іони, в організмі яких розвивається процеркоїд. Заражені рачки є кормом для друго-

, окуні, йоржі, мині та ін.)>

у тілі яких розвиваються плероцеркоїди. Інвазійними стають м'язи, внутрішні орга­ни, особливо ікра риб. Зараження людини відбувається при вживанні недостатньо термічно обробленої риби й слабо засоленої ікри.

Патогенна дія. Характерна для гельмінтів цієї групи, однак при дифілобот- ріозі розвивається особливо тяжка анемія.

Лабораторна діагностика. Вияшіення яєць у мазках фекалій та фрагментів члеників паразита.

Профілактика:

• ретельне термічне оброблення риби і якісне засолення рибних продуктів;

• охорона водойм від забруднення випорожненнями хворих людей і тварин.

Ехінокок (ЕсЬіпососсш £гапи1о§и$; рис. 10.23, див. кольорову вклейку) — збуд­ник ехінококозу, поширеного повсюдно, переважно в зонах пасовищного тварин­ництва, вівчарства (з країн СНД — найчастіше Білорусь, Росія, Україна, Молдова).

Тіло завдовжки близько 5 мм складається зі сколекса і 3—4 члеників: один мо­лодий, один-два гермафродитних й один зрілий. Сколекс має присоски та гачки. Зрілий членик містить мішкоподібну матку з непостійною кількістю бічних відга­лужень, в якій знаходиться до 800 яєць.

Життєвий цикл (рис. 10.24). Головний хазяїн — хижі тварини родини собачих [собаки, лисиці, вовки, шакали). Зрілі членики паразита можуть активно виповза-

ш з відхідника й розсіювати яйця по шерсті тварин, а також на поверхні грунту та на трав'яному покриві. З кормом або водою вони можуть потрапляти в травну сис­тему проміжного хазяїна домашніх і диких копитних тварин (корови, вівці, свині, олені). Онкосфери розносяться течією крові в різні органи, де розвиваються фіни паразита. Фіна має вигляд ехінококового міхура, шо сягає іноді 20 см у діаметрі. Вона заповнена рідиною й містить величезну кількість зародків — молодих голо­вок. При поїданні хижаками тканин уражених ехінококозом тварин головки при­кріплюються до стінок кишок, і паразит швидко досягає статевої зрілості. Людина випадково може стати проміжним хазяїном ехінокока, заражаючись при проковту­ванні яєць із водою, їжею або заносячи їх у рот руками після контактів із зараже­ними собаками.

Патогенна дія:

• збільшення ураженого органа, порушення його функцій, дистрофічні зміни:

• стиснення прилеглих органів і тканин, порушення в них процесу кровообігу;

• розвиток жовтяниці (при локалізації в печінці), кашель, біль у грудях, задуха (при локалізації в легенях);

• множинний ехінококоз (розривання ехінококового міхура і розселення в організ­мі зародкових сколексів, що уражують інші органи) зазвичай призводить до смерті.

Профілактика:

• дотримання правил особистої гігієни, миття овочів, кип'ятіння води;

• миття рук після контакту із собаками;

• дегельмінтизація собак і запобігання згодовування їм органів хворих на ехі­нококоз тварин.