4. Погляд на проблеми здоров'я і нездоров'я людини та можливості лікування в Ізраїлі

Погляди на оздоровлення душі й тіла у ізраїльського народу формувалися під впливом розвитку медицини його сусідів — вавілонян і єгиптян. На відміну від них, іудеї не мали систематизованих медичних текстів або трактатів.

Головне, що характеризувало ранню іудейську медицину і відрізняло її від цілительства у Вавілоні і Єгипті, була віра в єдиного Бога, котрого вважали джерелом здоров'я і хвороби: "Я -- володар, який зцілює тебе", "Я - той, що вбиває і воскрешає", "Я раню і зцілюю". Таким чином, зцілення від хвороб приписувалося божественному, тоді як сама хвороба, включаючи й божевілля, посилалася як кара за гріхи.

Найвідоміші лікарі Іудеї мали спеціальні шляхи і методи, за допомогою яких вони зверталися до Великого Зцілювача. Можливо, першим іудейським пацієнтом, котрий намагався розмежувати роль жреця і цілителя, був цар Аса (950-875 р. до н.е.). Він говорив: "У хворобі прагніть не до Бога, а до зцілювача".

Навіть тоді, коли світські (не церковні) лікарі одержали визнання, їх практика була обмежена гак само, як і практика лікарів Єгипту і Вавілону. Вони не мали права втручатися в хвороби прихованого походження внутрішніх хвороб, епілепсії і психічних захворювань. Обов'язки лікарів-священиків також були чітко визначені: контроль за дотриманням гігієничних правил і виконанням норм соціальної гігієни.

Анатомічні знання в Іудеї були більш розвинені, ніж серед єгиптян і вавілонян. Біблія містила вказівки про розтин туш жертовних тварин. Майже всі органи згадуються в Біблії, за винятком людського мозку. При цьому найважливішим органом, де зосереджувалися емоції та інтелект, вважалося серце. Злі демони, на думку іудеїв, були причиною божевілля, астми та інших незрозумілих станів.

Цікавий вплив Талмуда - кодифікація неписаних до того часу закон і в на розвиток медицини Іудеї. Він наповнений історіями, що доводять наявність психологічних знань. Психічний механізм осуду за власні гріхи і гріховні думки, який ми сьогодні називаємо "проекцією" або "пошуком козла спокутування", був описаний саме в Талмуді. Психологічне спостереження описує Раббі Ханнаху, який стверджував, що сновидіння слугують для виразу тих бажань, які в реальному житті притлумлюються нашими моральними принципами.

Дякуючи впливові Талмуду, іудейська практика лікування була менш магічна, ніж у Єгипті та Месопотамії. Для медицини Ізраїлю була характерна турбота про хворих. Так, ще в 490 р. до н.е. в Ієрусалимі була побудована спеціальна лікарня для душевнохворих. Це сприяло формуванню гуманістичних аспектів медицини і психіатрії і вплинуло на подальшу історію вирішення проблем оздоровлення людини як в Іудеї, так і за її межами.

Питання для самоперевірки

1. Яким шляхом розвивалася історія пізнання причин здоров'я і недуг в реліктових

культурах?

2. У чому полягає значення для сучасності надбань цілителів Месопотамії?

3. Які здобутки медицини Стародавнього Єгипту не втратили актуальності й тепер?

4. Чим зобов 'язана сучасна наука лікування душі й тіла медицині ізраїльського народу?

5. Як еволюціонували погляди людини на проблему здоров'я власної душі й тіла в

означені історичні епохи та культури?

Література

1. Гарбузов В.Й. Человек - жизнь - здоровье: древние й новьіе каноньї медициньї. -- СПб., 1995. —С. 10-11.

2. Тарасов В.М. СимвольІ медициньї как отражение врачевания древних народов. — М., 1985.

3. Франц Александер, Шелтон Селесник. Человек й его душа: познание й врачсвание от древности й до наших дней. — М., 1995. — 602 с.

Лекція № 4

СТРАТЕГІЯ ОЗДОРОВЛЕННЯ НАРОДІВ

СХОДУ ТА ЛІКУВАННЯ В КЛАСИЧНІЙ

ГРЕЦІЇ ТА РИМІ

План

1. Шляхи вирішення проблем здоров'я людини у Стародавній Персії.

2. Набутий медицини Стародавнього Китаю та їх значення для сучасності.

3. Аюрведа — медицина Стародавньої Індії: витоки та внесок у сучасну науку про здоров'я.

4. Відкриття зцілювачів Тібету та оцінка їх нащадками.

5. Класична епоха: лікування в Греції. Значення для сучасності.

6. Медицина в Римі: передумови розвитку і становлення, історичний внесок у практику лікування.

1. Шляхи вирішення проблем здоров'я людини у Стародавнії! Персії

Перший значний період пізнання персами проблем власного здоров'я почався десь у середині І тисячоліття до н.е. Персія розквітла в період правління Дарія Великого. Саме тоді вплив Персії поширився на весь середній Схід. Перше джерело інформації про стародавню перську філософію "Зандавеста", одна з книг якої "Венідад", місіть декілька розділів, присвячених лікуванню хворих.

"Венідад" (у перекладі "Закон проти демонів") повідомляє про 99 999 хвороб, що вражають людський рід. Безперервні заклинання, на думку персів, прокладали шлях до життя без хвороб і захищали людину від дії злих духів.

Цікавим і досить прогресивним для культури лікування Персії було переконання, що запорукою здоров'я є моральна чистота в думках і вчинках. Взагалі висока вимогливість до людини була характерною для Стародавньої Персії: потрібно бути сміливим, мудрим, скромним і щедрим.

На щастя, щоб допомогти людині у боротьбі за здоров'я, приходив пророк Зороаср (Заратустра). За філософським вченням Персії, людині надавався вибір між добром і і.'Іом. Заратурстрі допомагали Волхви, яких називали Магами. Термін "магічний" походить саме від них.

Хоч у "Венідаді" згадуються три типи лікарів - хірурги, лікарі-травники і маги, акцент все ж робиться на релігійних і магічних процедурах: "Коли змагаються лікарі, один з яких володіє скальпелем, інший - - травами, а третій - словом (вірогідно, це еквівалентне нинішнім хірургові, інтерністу і психіатру), ми повіримо тому, хто виліковує весь світ, тому що він лікар з лікарів і приносить користь також душі".

Профілактика і гігієна, здоровий розум і здорове тіло, добрі справи і хороші думки традиційно в Персії розглядалися як спосіб зберігання і покращення здоров'я. Але етичні концепції не могли побороти епідемії, і в цьому відношенні медицина Персії не досягла значного прогресу. Крім того, вона мала обмаль емпіричного і раціонального досвіду оздоровлення людини.

Однак перська медицина виявила себе в медичних віруваннях інших народів.

2. Набутки медицини Стародавнього Китаю та їх значення для сучасності Китайська традиційна медицина сягає своїм корінням у далеке минуле. Протягом

тисячоліть вона вбирала величезний емпіричний досвід народу і розвивалася в єдності з самобутньою китайською філософією.

Уявлення древніх китайців про оточуючий світ формувалися століттями і пройшли тривалий шлях від культу природи (землі, гір, сонця, місяця і планет) до релігійно-філософських систем (конфуціанство і даоцизм у VI ст. до н.е., ін. вчення) та наївно-матеріалістичної філософії, яка виникла в Китаї в середині І тисячоліття до н.е. І набула розвитку в працях китайських філософів у епоху древніх імперій. Згідно з уявленнями китайських лікарів, канали організму зовні виявляються через акупунктурні точки.

Для повноцінного сприйняття концепцій теоретиків медицини Стародавнього Китаю необхідно зрозуміти символіку, до якої вдавалися цілителі того часу. У китайців домінувало інтуїтивне, образне і символічне мислення. Це дозволяло бачити їм проблеми повно і цілісно, ясно і просто.

Концепція єдиного організму, неподільності психічного й тілесного, окремого органу і всього організму - основа розуміння давньокитайськими цілителями станін хвороби і здоров'я, умов довголіття. Найкраще всього ця концепція викладена у вченні про "інь-ян", про канали організму, про "п'ять рухів" ("у-син") і про енергію ("чи").

У Китаї вважали, що існує єдина початкова матерія "тайцзи". Вона породжує протилежні за своїми властивостями субстанції - активне (чоловіче) начало ^мян" і пасивне (жіноче) "інь".

Згідно з цією теорією, в природі все протилежне: спека і холод, сила і слабкіс І ь, рух і спокій, верх і низ, день і ніч, чоловіче й жіноче. Існує одвічна боротьба і їх нерозривна єдність. "Ян" і "інь" взаємнопов'язані і проникають одне в одне.

Графічно це можна зобразити так:

в організмі людини

У результаті взаємодії "інь" і "ян" виникли п^!ять першостихій: вода, вогонь, дерево, метал і земля, з яких і створюється вся багатоманітність матеріального світу -"десять тисяч речей" ("вань у"), включаючи й людину.

Таким чином, людина -- частина природи, частина великої тріади Небо-Людина-Земля, і тому вона знаходиться в гармонії з оточуючим світом, який можна пізнати і який перебуває в постійному русі і зміні. Так, п'ять першостихій, з одного боку, можуть народжувати одна одну (вода нарожує дерево, дерево - вогонь, вогонь - землю, земля - метал, а метал - - воду), а з іншого, - послаблюють одна одну (вода гасить вогонь, вогонь плавить метал, метал руйнує дерево, дерево - землю, а земля засипає воду) -концепція "п'яти рухів" ("у син").

Згідно з цими поглядами, здоров'я розумілося як рівновага обох начал "інь" і "ян" і п'яти першостихій, а хвороба — як порушення їх правильної взаємодії. Різні варіант цих порушень об'єднувались у дві групи синдромів: синдром надлишку "ян", синдром нестачі "інь". Різноманітність хвороб пояснювалося широтою взаємодії організму з оточуючим світом, особливостями самого організму, тривалістю перебування в одному з емоційних станів (радість, страх, гнів, смуток). Завдання зцілювача полягало саме у відтвореннні порушеної рівноваги.

3. Аюрведа — медицина Стародавньої Індії: витоки та внесок у сучасну науку про здоров'я людини

Аюрведа бере свій початок з письмен, яким більше тисячі років -з Вед. Основні положення Аюрведи схожі з положеннями, які ми знаходимо в стародавньокитайській, стародавньоперській і стародавньогрецькій медицині. Лікар-вайдья мав величезні знання у діагностиці станів здоров'я і хвороби, визначав здатність організму людини повністю відновитися після хвороби, омолодитися, прожити довге життя. За Аюрведою, цс дуже важливо в контексті тих проблем, які вирішує валеологія - людину не вилікувати, якщо вона пасивна в процесі лікування, не бере участі в ньому. Таким чином, Аюрведа наука про самооздоровлення, про довге і здорове життя.

Аюрведа базується на концепції п'яти елементів: "ефіру" ("простору"), "повітря", "вогню", "води", "землі". Ці п'ять елементів складають три доші: "вата" ("ефір" і "повітря") - надсистема, об'єднуюча і регулююча; "капха" ("вода" і "земля"); піна ("вогонь") базові системи, протилежні. Гармонія трьох дошей здоров'я, а

дисгармонія — хвороба.

Вроджене домінування в людині одного з дошей обумовлювало, за віруванням стародавніх індусів, конституцію тіла, а також те, що ми сьогодні нашвпгмо темпераментом, схильністю до певного стилю сприйняття світу, стилем поведінки, пристосуванням і реагуванням на виклики зовнішнього середовища.

Хвороби, за Аюрведою, виникають у тонкому і товстому кишечнику, а також у шлунку. Очевидно, що дієта, оздоровче харчування, регуляція і очищення -- обов'язкові, чим би не хворіла людина.

Аюрведа діагностує стан організму, а не тільки хворобу, яка себе виявляє. Вона прогнозує виникнення хвороби за станом організму і попереджує її. Аюрведа вчить, що людина - - це жива книга, і для того, щоб зрозуміти, шо відбувається з людиною, зрозуміти, куди вона йде — до здоров'я чи до хвороби, — слід вивчати її щоденно.

Щоденно читати, вивчати книгу свого життя, контролювати стан свого організму може тільки сама людина. Якщо вона навчилася читати її вона має необхідний мінімум знань про свій організм, здоров'я та його складові, про психічне й тілесне в їх нерозривній єдності.

4. Відкриття цілителів Тібету та оцінка їх нащадками

Виникла медицина Тібету у VII столітті. Вона увібрала в себе стародавньоіндійські, стародавньокитайські і стародавньоперські набутки про оздоровлення людської душі й тіла. Ютот Йондан-гонпо (1112-1203 р.р.) об'єднав основи тібетської філософії зцілювання в "Чжуд-ши" ("Чотири тантри"), а в XVII ст. Десрід Санчжай-Чжамцо склав коментар до "Чжуд-ши" -- "Вайдурья-онбо".

Тібетська філософія оздоровлення людини - струнка й оригінальна система профілактики, діагностики і лікування захворювань, серед найбільш загальних причин яких виділялись "надлишок", "нестача" та "зрада" ("невірність").

"Надлишок" перевищення міри, коли чогось дуже багато, і це порушує гармонію життєдіяльності, виснажує одну з систем організму. "Надто багато" чи то харчів, чи то емоцій або розсудливості, руху або спокою, роботи або відпочинку, хорошого чи поганого, радості чи горя — завжди погано для здоров'я чи довголіття.

Навіть "надто багато радості", надто хороше життя і благополуччя не тільки розніжують людину, але й приховують у собі загрозу тяжких зривів при найменшому неблагополуччі, горі, невдачі. Створивши для себе "рай на землі", часто хворіли і передчасно помирали падишахи.

"Нестача" - коли, навпаки, всього або чогось дуже потрібного - матеріального і нематеріального - надто мало. Мова йде про тяжкі умови життя, про незрозумілі, фанатичні самообмеження (аскетизм) у їжі, сексуальному житті, про ті випадки, коли маю позитивних емоцій, і життя безрадісне, коли обмежується сон, відпочинок, воля.

"Зрада" ("невірність") - збочення і притлумлення природного, в тому числі й емоцій, нехтування своєю натурою, боротьба з власною природою. "Невірність" дисгармонійне життя.

До конкретних причин хвороб, за віруванням тібетців, належать непомірні пристрасті і неприборканий гнів. Пристрасті випалюють сили організму. Гнів порушує циркуляцію життєвої енергії і, збираючи її ніби в "лазерний струмінь", спрямовує в серце і мозок.

За вченням "Чжуд-ши", загальною причиною всіх хвороб є безграмотність, невігластво. Саме вони породжують "надлишок", "нестачу" і особливо "невірність", а звідси — нездоровий спосіб життя і хвороби.

У поглядах на проблеми здоров'я і хвороби цілителів Тібету є вчення про умови, які сприяють людині або, навпаки, якщо вона не вміє їх використовувати, роблять Ті вразливою. Це такі умови: вік, сезон, психічний стан, спосіб життя.

Тібетці вважали, що організм людини ділиться на три надсистеми: "рлунг" ("вітер"), "мкхріс" ("жовч"), "бадкан" ("слиз"). 404 хвороби, які розрізняли цілителі Тібету, були саме хворобами цих надсистем.

Таким чином, знати себе, жити в гармонії з собою, з природою, з оточенням, зважати на свій вік, правильно організувати харчування і спосіб життя -- основні умови здоров'я, за віруваннями лікарів Тібету.

З ними важко не погодитися і сучасній людині: вона відкриває їх для себе сьогодні - адже все нове, то добре забуте старе.

5. Класична епоха: лікування в Греції. Його значення для сучасності

У поемах Гомера, створених приблизно за тисячу років до нашої ери, діють багаю божественних створінь. Але Асклепій, який пізніше став богом медицини, згадується як смертний.

Асклепій так само, як і єгипетський Імхотеп, був звичайною людиною, котру обожнили після смерті.

Культ Асклепія створювався у грецькій медицині століттями, і тільки в епоху грецької Просвіти, яка припадає на УІІ-УІ ст. до н.е., його вплив почав слабнути.

Сотні храмів Асклепія були побудовані в різних частинах стародавнього світу, майже більшість із них знаходилися на території Греції. Ці храми будувалися в живописних місцях, до них прилягали басейни, сади, тінисті ліси на схилах гір. Але, не всіх бажаючих лікуватися направляли в храм Асклепія. Якщо хвороба була важка й невиліковна, то хворого повертали назад, бо культ Асклепія багато в чому залежав від його репутації, а він не міг ризикувати. Спеціально відібрані й прийняті в храм пацієнти одержували рекомендації з особистої гігієни і дієти. Найвизначнішим заходом було лікувальне перебування в храмі, або "інкубація" — сон.

У культі Асклепія важливу роль грали змії. Навіть його ім'я, можливо, було утворене від грецького слова "змія" (азІсаІаЬоз). Греки обожнювали змію, віруючи в те, що вона є символом потойбічної сили. Жезл Асклепія - - стрижень, навколо якого обвивається змія, утвердився як емблема медицини.

У Стародавній Греції лікування тривалий час розвивалося в руслі єдиного філософського знання - натурфілософії. Тому всі великі лікарі були філософами і, навпаки, багато великих філософів добре розбиралися в медицині. Так, видатний філософ стародавнього світу Демокріт у своїх творах приділяв велику увагу питанням застосування дієти, різних ліків. У його працях були міркування про лихоманку і сказ, анатомію і ембріологію, про епідемічні хвороби і прогностику. Погляди Дсмокріта знаходили своє відображення в його відомому вислові: "Здоров'я просять у богів у своїх молитвах люди, а того не знають, що вони мають у своєму розпорядженні засоби до цього. Нестриманістю своєю протидіючи здоров'ю, вони самі стають зрадниками свого здоров'я через свої пристрасті¹¹. Ми переконуємося в тому, як еволюціонували погляди людей на проблеми власного здоров'я: від примітивного, містичного пояснення, до спроб удосконалити свої думки і вчинки, далі - до реалістичного пояснення причин утрати здоров'я через згубний спосіб життя.

Майже на всьому проміжку часу (600 - 450 р. до н.е.) інтереси греків були суцільно космологічними. За цим періодом слідував період антропологічний (450 - 400 р, до н.е.), коли сама людина стала у фокусі дослідницьких Інтересів.

Лікування в Стародавній Греції довгий час залишалося сімейною професією. На початку класичного періоду (VI-V ст. до н.е.) рамки сімейних шкіл розширилися: до них почали приймати здібних учнів з інших сімей і навіть з інших міст-держав стародавньої Еллади. Так склалися передові лікарські школи Греції. Серед них кнідська і кротопська. На чолі кротонської школи стояв Алкмеон, учень філософа Піфагора (УІ-У ст. до н.е.). Він був перший з греків (деякі дослідники вважають паралельно з Анаксагором), який проводив дослідження з мозком тварин. Алкмеон вважав, що думка виділяється мозком, яксльозні залози продукують сльози, і намагався знайти "канали", якими слухові і зорові враження досягають мозку. Його дослідження внутрішньої секреції привели до гіпотези про те, що гуморальні співвідношення (взаємодія рідин організму) могли стати причиною хвороб. Ця гуморальна теорія - основа фізіологічного вчення Гіппократа, Праця "Про природу" Алкмеона була однією із значних наукових праць, написаних до Гіппократа.

Пізніше, у V ст. до н.е., на острові Сицилія була створена сицилійська лікарська школа, її засновник - Емпедокл (біля 495 - - 435 р.р. до н.е.). Він був першим, хто з'ясував (за 19 століть до Ч.Дарвіна) еволюцію виживання за рахунок пристосування.

Історичне значення Емпедокла полягає у розробленій ним теорії 4-х першоречовин, яка стала фундаментом учення Гіппократа. Згідно з цим ученням, існує чотири головних елементи: вогонь, земля, вода і повітря, котрі мають чотири властивості - тепло, сухість, вологість і холод. За чотири основні субстанції живого організму приймалися кров, слиз, жовта і чорна жовч. Вони знаходилися відповідно в серці, мозку, печінці і селезінці. Вважалося, що порушення співвідношення цих основних речовин лежало в основі хвороби.

І все ж найбільш знаменитою школою в Стародавній Греції була коська лікарська школа. Багато цілителів прославили її, але найбільший розквіт цієї школи пов'язаний з іменем Гіппократа Другого Великого (біля 460 — 377 рр. до н.е.), який увійшов у історію як Гіппократ.

Гіппократ використав теоретичні побудови філософів медицини, своїх попередників-практиків і збагатив їх спостереженнями біля ліжка хворого. Він був першим, хто послідовно намагався пояснити хвороби на основі природних причин.

Головна праця Гіппократа -- "Кодекс Гіппократа" - має 76 трактатів з більш як 50 тем. Основну увагу він приділяв спостереженню і дослідженню пацієнта виявлення симптомів хвороби. У трактаті про епілепсію в "Кодексі Гіппократа" вказано, що причиною цієї недуги є хвороба мозку; в тій частині, де мова йде про дієтичний режим, констатується, що більшості хвороб можна було б запобігти помірністю і розумними звичками. "Присяга Гіппократа", а також його книги "Про закон", "Про лікарів" містять цінні клінічні рекомендації.

Уже в перший день у медичній школі сучасні студенти дізнаються про принцип Гіппократа "Уі§ тесіісаігіх паіигаГ - "Природа лікує", а лікар тільки помічник природи. Нинішні лікарі вивчають важливий принцип гармонії -- гомеостаз.

Гіппократ вважав ванни, дієту, особисту гігієну дуже важливими засобами для збереження власного здоров'я. Він попереджав про необхідність правильного дозування й уважного спостереження за реакцією пацієнта. Сьогодні юних студентів-медиків попереджує девіз Гіппократа: "Якщо не можеш зробити добре, не зашкодь".

Учні Гіппократа користувалися великою популярністю, їх високо цінували за вміння розпізнати й лікувати як соматичні, так і психічні хвороби.

Завершуючи огляд історії розвитку медичної думки Греції, зазначимо, що саме грекам сучасники мають завдячувати винайденням однієї з умов досягнення високого оздоровлюючого ефекту — встановленням взаємодовіри лікаря і пацієнта.

6. Медицина в Римі: передумови розвитку і становлення, історичний внесок у практику лікування

Культура оздоровлення людей у Стародавній Італії, як і у всьому Стародавньому світі, була магічною. Вона залишалася такою аж до II ст. до н.е., коли італійські лікарі уперше відчули на собі вплив грецької раціональної медичної науки.

У період римського панування на Середземному морі й Пунічних війн, які йшли одна за одною (між 264 і 146 рр. до н.е.), виникла гостра необхідність в ефективній лікарській допомозі.

Поранених у шпиталях лікували в основному полонені греки, які не належали до римської школи медиків. Рим пізніше вивчив і узагальнив грецькі медичні праці. Але перш ніж римляни познайомилися з теорією, вони пізнали практику грецьких цілителів.

Знайомству римлян з грецькою медичною традицією сприяв Асклепіад, девізом якого було: "Сигаге Шїо, сеіегіїег, еі з'исішіе" ("Лікувати надійно, швидко і приємно"). Успіх Асклепіада забезпечив визнання грецької медичної школи, і в 46 р. до н.е. Юлій І Іс чар подарував грецьким лікарям громадянство.

Послідовники Асклепіада укріпили свої позиції в Римі: Цельс утвердив грецьку медичну науку; Аретей відродив гіппократівські спостереження. Наступний крок був зроблений одним з найвеличніших учених-медиків Клавдієм Галеном з Пергаму (13 1-200 р. н.е.), чий авторитет залишився неперевершеним упродовж наступних п'ятнадцяти століть.

Гален вважав, що анатомія людини має подібність з анатомією тварин, і це положення вважалося справедливим аж до XVI ст. Гален простежив розташування семи черепно-мозгових нервів, виявив різницю між чутливими і рухливими нейронами і довів, що артерії містять кров.

Гален, послідовник Гіппократа, у розумінні організму як єдиного цілого створив і увіковічив концепцію цілісного організму, яка стала основою психосоматичного підходу в теорії та практиці лікування.

Питання для самоперевірки

1. Чіш завдячує сучасна наука про здоров'я людини медицині Стародавньої Персії?

2. У чому сутність набутків медицини Стародавнього Китаю? Чим вони корисні у

сьогоденні?

3. Як тлумачилися здоров'я і хвороба у Аюрведі? Чи актуальні погляди медиків

Стародавньої Індії для сучасників?

4. Чим може допомогти медицина Тібету в розумінні сучасною людиною негараздів у

власному здоров'ї'? Поясніть.

5. Які набутки медицини Стародавньої Греції є цікавими й актуальними для сьогодення?

6. Яку значимість для сучасності становлять здобутки практики лікування людей у Римі?