1. Сучасний стан вирішення питання методологічного забезпечення валеології як науки

Валеологія - це теорія і практика формування, збереження і зміцнення здоров'я індивіда.

Валеологія так само, як і інші науки, має свій предмет і об'єкт наукового дослідження, теоретичні основи, мету, завдання та методи їх вирішення.

Об'єктом валеології є здорова людина, або людина, яка перебуває у "третьому стані".

Предмет валеології - індивідуальне здоров'я. Ієрархічно індивідуальний рівень здоров'я пов'язаний із суспільним і груповим (Лісіцин Ю.П., 1985), причому в такій послідовності: суспільний — груповий — індивідуальний.

Перший рівень - суспільний - характеризує стан здоров'я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних і духовних відносин, які існують у суспільстві. Другий - групове здоров'я -- зумовлений специфікою життєдіяльності людей певного трудового чи сімейного колективу чи безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Третій - індивідуальний рівень здоров'я - формується як в умовах суспільства і групи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде окрема людина.

Уявлення про здоров'я є центральним в усій сукупності знань про нього. Поняття "здоров'я " є провідною категорією валеології. Воно досить складне і характеризує результат взаємодії індивіда з оточуючим середовищем - умови існування, провідні мотиви його життєдіяльності і світобачення. Поняття здоров'я має широкий інтегральний зміст, для розкриття якого потрібні знання з різних галузей людинознавства.

Розкрити сутність категорії здоров'я людство намагалося давно. Більше 2000 років тому лікар і мислитель Клавдій Гален запропонував визначити здоров'я як стан, при якому "людина не страждає від болю і не обмежена у своїй життєдіяльності". Людина, вважав учений, тільки тоді по-справжньому вільна, коли здорова і володіє високим рівнем психічного комфорту. Він же запропонував оцінювати міру здоров'я трьома станами: здоров'я, хвороба і не здоров'я-не хвороба (третій - "перехідний" стан).

Античний лікар і учений Гіппократ намагався пояснити здоров'я і хворобу через природу людини і в той же час через її діяльність, поведінку і спосіб життя. Він, зокрема, говорив: "Яка діяльність людини, така вона й сама, такі її хвороби".

Середньовічний учений і філософ Ібн Сіна Абу Алі, більш відомий як Авіценна, у своїх медичних Канонах дав класифікацію здоров'я, яка мала шість категорій: "тіло здорове до межі", "тіло здорове, але не до межі", "тіло не здорове, але й не хворе", тіло в хорошому стані, швидко сприймає здоров'я", "тіло хворе легким недугом", "тіло хворе до межі".

Протягом багатовікової історії людства за всіх суспільно-економічних формацій проблеми здоров'я посідали важливе місце в соціальному, економічному та культурному житті суспільства і були тісно пов'язані з розвитком суспільного виробництва й формуванням суспільного буття.

Учені, лікарі, філософи, представники різних наук робили спроби проникнути в таємницю феномену здоров'я, визнати його сутність з метою навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров'я протягом усього життя та знаходити засоби його збереження. І.П. Павлов стверджував, що людина могла б жити до 100 років, якби нестримністю, байдужим ставленням до свого організму не зводила б цей нормальний для життя вік до значно меншої цифри.

Прогресивні погляди на здоров'я були визначені на початку XIX століття видатним ученим М.Я.Мудровим: "Взяти у свої руки людей здорових, уберегти їх від хвороб спадкових чи загрожуючих, рекомендувати їм належний спосіб життя є чесно і для лікаря спокійно. Тому легше запобігти хворобам, ніж їх лікувати..." Так що ж таке здоров'я в сучасному розумінні?

На сьогоднішній день немає загальноприйнятого визначення терміна «здоров’я». Існує більш ніж 200 дефініцій цієї категорії.

Медична енциклопедія пояснює його як "природний стан організму, що є виразом його досконалої саморегуляції, гармонійної взаємодії всіх органів та систем і динамічної рівноваги з оточуючим середовищем."

Енциклопедичний словник з фізичної культури термін "здоров'я" розкриває як "стан організму, коли всі його органи й системи функціонують нормально, коли в ньому немає якихось хворобливих змін".

Дійсно, як показує аналіз існуючих дефініцій досліджуваної категорії, "здоров'я" часто розглядають як відсутність хвороби. Особливу увагу приділяє цьому медична наука. Розроблена класифікація хвороб включає тисячі найменувань. Описано механізм розвитку, клінічні прояви, лікування і прогноз кожної з них. Як вважає А.М.Нагорна, здоров'я необхідно розглядати як чисто якісне поняття меж норми. Хоча, скажімо, М.М. Амосов вважає, що визначення здоров'я лише як комплексу нормативних морфофункціональних показників організму людини недостатнє, оскільки необхідна ще й кількісна його оцінка.

то ч визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), "здоров'я" не що інше, як стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів. Це визначення закріплене в основах Законодавства України про охорону здоров'я. Воно хороше тим, що не пов'язує здоров'я лише з обов'язковою відсутністю хвороби. Можна припустити, що для багатомірної характеристики здоров'я потрібно визначити міру фізичного, психічного і соціального здоров'я.

Сучасні дослідники визначають категорію "здоров'я" як "цілісний динамічний стан, який характеризується певними резервами синергетичної, пластичної і регуляторної забезпеченості функцій, стійкістю до впливу негативних факторів зовнішнього середовища і є основою для виконання соціальних і біологічних функцііГ (Г.Л.Апанасенко). Суттєвою є також дефініція, яку запропонував І.В.Муравов: "Здоров'я динамічний стан найбільшого фізичного та психоемоційного (душевного) благополуччя, в основі якого лежить гармонійне співвідношення взаємозв'язаних функцій і структур, що забезпечується високим енергетичним рівнем організму за найменшої "ціни" адаптації його до умов життєдіяльності.

Хвороба не є категорією наукового пізнання у валеології. Але без розуміння сутності хвороби, як специфічного стану організму людини не можна зрозуміти й специфіки вияву таких станів організму, як здоров'я і "передхвороба".

У проблемі здоров'я і хвороби головне - стан захисних сил організму. Хвороба — боротьба пошкоджуючого фактору з захисними силами організму, в якій захисні сили переборюють хворобу або довготривало утримують її, локалізуючи

патологічний процес. Вони можуть капітулювати поступово, коли хвороба розвивається поетапно, вражаючи систему за системою, або катастрофично, тобто відразу, миттєво.

За І.В.Давидовським, хвороба це стан, залежний від організму. Іншими словами - не мікроб стає причиною хвороби, а певний стан імунної системи організму, не здатний протидіяти даному мікробу. Хвороба це вияв пониженої

життєдіяльності, це нормальна, природна реакція організму на певний фактор. А це значить, що хвороба сигнал про негаразд, що існує в нашому організмі і

попередження, на яке організм повинен прореагувати певними заходами оздоровлення, підвищення життєвого потенціалу тощо. Тобто хвороба, на думку І.В.Давидовського, є умовою розвитку людини.

Хвороба певною мірою сумісна зі здоров'ям: часто має місце не сама хвороба, а нестача здоров'я. А точніше сказати, сумісні не хвороба і здоров'я, а патологічний процес (який знаходив прояв у нестачі здоров'я) і здоров'я.

Здоров'я і хвороба - це категорії, які є наслідком соціальної зумовленості, тобто впливу соціальних умов і чинників, що, звичайно, не суперечить ролі біологічних еквівалентів здоров'я і хвороби та визначення їх з позицій біологічних закономірностей.

Жива істота має генетичну програму росту, досягнення зрілості, народження потомства і самоліквідації (старіння і смерті). У певний час людина стає на ноги, у відповідний час виникає цікавість до протилежної статі, до сім'ї, дітей. І у відведений час людина старіє, з'являються хвороби а, як говорили стародавні римляни, старість - сама собою хвороби. Може виникнути думка: якщо все так визначено, тоді для чого берегти здоров'я? А саме для того, щоб старість, по можливості, пройшла без хвороб, а також для того, щоб у молодості не страждати від хвороб, які характерні для старості.

Подивимося на цю проблему під іншим кутом зору. Людина у своєму розвитку проходить через певні періоди. Є період накопичення вражень життя, оволодіння рідною мовою. Є період інтенсивного навчання, оволодіння професією. Є період максимальних досягнень тощо. Для оволодіння усім цим людині відпущені певні сили і час. І всі перераховані періоди можуть бути періодами "накопичення хвороби" і "накопичення здоров'я". Жити правильно, згідно з віком, значить не хворіти. Не буде здоровим той, хто живе в молодості як старий, а в старості, оговтавшись, живе як молодий.

Отже, хід генетичного годинника визначений природою. Спосіб життя наперекір природі й наперекір своїй натурі прискорює його. Він затримує або прискорює прихід старості. Часті й затяжні хвороби також прискорюють хід генетичного годинника. "До межі хворий" не молодий і в 30 років. "До межі здоровий" молодий і в 50 років. Ще Гіппократ вказував на те, що "у хворобах менше піддаються небезпеці ті, хвороби яких більш узгоджуються з їх природою, віком, конституцією тіла і порою року, ніж ті, хвороба яких не відповідає жодній із цих умов". Гіппократу вторив Авіценна: "Знай, що хвороба, яка відповідає натурі, віку, порі року менш небезпечна, ніж хвороба, яка не відповідає цьому і трапляється як результат значної причини."

Відношення людини до хвороби неоднозначне. Людину завжди насторожувала поява хвороби. Одні розглядають хворобу, якщо вона серйозна, як кінець усього, вважаючи, що на "лікованому коні" далеко не заїдеш. Інші впевнені в тому, що хвороба, навіть серйозна, лише тимчасове явище і після неї людина знову здорова. Ці, другі, - оптимісти допускають думку про те, що в людині генетично закладена як готовність до хвороби, так і програма її подолання, особливо, якщо людина молода і повна сил.

Прихильники оптимістичної точки зору вважають, що хвороби, якщо вони виникають рідко, природні для організму. Це струс, стимул для саморегуляції, зміцнення захисних сил, для оновлення і перебудови, розвитку організму. Хвороба може бути на користь людині за тієї однієї умови, якщо вона врахувала її попередження, якщо змінила свій життєвий задум, прагнення, спосіб життя, які привели до хвороби, набула навичок культури здоров'я, змінилася на краще як особистість.

Оцінюючи здоров'я, слід пам'ятати, що дефіцит здоров’я може виявлятися І виявляться через "третій стан", відмінний від станів здоров'я і хвороби (рис.1). Про третій стан, як було зазначено вище, говорив ще Клавдій Галси. Він характеризує тим що, що організм, здавалося б, здоровий, але працює у зміненому, умовно нормальному на даний час режимі. У цьому стані відзначається непевність у самопочутті: немає хвороби, але яемаг і повного здоров'я. В сучасній медицині такий стан ще назива< Іьсм "мала патологія". Очевидно, "третій стан" виникає, коли порушуються чи змінюються ншротні зв'яіки у функціонуванні внутрішніх систем організму або в системі кзисмодії внутріиіньоорганізмових структур і зовнішнього середовища (Климов В.І., 19X5; КиЬІп А., 1980, ін.). "Третій стан", в основному характерний для прояву дозонологічних (тобто тих, що передують хворобі) змін в організмі. В.П.Казначеєв (19X6), 1.1.1>рехман (1987) та ін. вважають, що більше ніж половина людей мають дозонологічні прояви, у тому числі особливі фізіологічні стани. Не можна не зважати на цс під час планування різних загальнодержавних оздоровчих заходів. Якщо хвороба Ірішаг якийсь обмежений час, то гієредпатологічний стан, стан неповного здоров'я, напруження адаптації може існувати роками, десятиріччями, а то й протягом усього життя. На жаль, у такому стані людина реалізує більшу частину своїх психофізіологічних можливостей І, нерідко через нестачу здоров'я не може досягти головної ме'іи свого

ЖИ'ІТЯ.

Найбільше людей перебуває у "третьому стані" через те, що в своєму /кіпті нони нсхтукл ь меч одами загартовування, психорегуляції, оздоровчого харчування та анального життєвого режиму. Тому розуміння необхідності уважно ставитися до проблем свого здоров'я, засвоєння механізмів його підтримання, зміцнення і відновлення, пізнання особливостей своєї індивідуальної психічної і соматичної оріанізації І на основі цього вироблення оздоровчої поведінки є запорукою щасливою, довгої о життя, реалізації себе як особистості і як члена суспільства. І допомогти усвідомити це кожній людині є одним із провідних завдань валеологїчної освіти.

Ог/ке, теоретичні основи валеології можуть бути представлені у таких положеннях:

1) валеологія розглядає здоров'я як стан організму, який може бути кількісно і якісно охарактеризований прямими показниками;

2. здоров'я розглядається як більш широка категорія, порівняно з хворобою. Передхвороба і хвороба - - окремі випадки здоров'я, коли є його дефекти або зниження рівня;

3. рівень структурної організації, що досліджується у валеології, - переважно рівень організму. Підхід до людини і її здоров'я у валеології - інтегративний, цілісний, а методи впливу — природні;

4. розробка теоретичних принципів валеології відповідає завданню формування загальної теорії здоров'я, що об'єднує філософське осмислення сутності здоров'я, хвороби і перехідних станів.

Теоретичні основи визначають практичні аспекти валеології сферу

застосування сил як спеціалістів у галузі здоров'я, так і пересічних громадян, які не байдужі до цієї життєдайної цінності.

Практичні аспекти валеології включають активне формування, збереження і зміцнення здоров'я.

Формування здоров'я — це створення оптимальної (в межах можливостей генотипу) психосоматичної конституції і попередження можливих захворювань. Очевидно, що такий аспект життєдіяльності підлягає контролю протягом усього життя, особливо в критичні періоди (пубертат, клімактерій і т.д.), коли відбувається зміна онтогенетичних програм, перебудова гормонального статусу, і організм як система перебуває у нестійкому стані.

Очевидно, що максимум зусиль щодо формування здоров'я необхідно прикласти на ранніх етапах життя, на період активного соматичного формування і психічного становлення. Починається формування здоров'я індивіда з доембріонального періоду, що пов'язано з профілактикою гаметопатій за рахунок оздоровлення майбутніх батьків. Під час внутрішньоутробного періоду несприятливі впливи на плід і його здоров'я пов'язані з дією патогенних факторів і захворюваннями окремих органів і систем (особливо ендокринної) материнського організму. Звідси й необхідність охорони здоров'я майбутньої матері.

Особливої уваги заслуговує валеологічна тактика в критичні періоди анте- і постнатального розвитку. Активне формування фізичного здоров'я дитини передбачає руховий режим, що розвиває дитину, адекватне харчування, загартовування, дотримання режиму відпочинку й активності.

Особливий інтерес викликають питання формування психічної конституції. Останнім часом з'явилися нові дані про зв'язок психічного стану матері й плоду, роль характеру родового процесу у формуванні психокомплексів ("перинатальні матриці"), значення заохочення до творчості й набуття практичних навичок дитини до 12 років для її наступної психічної і соціальної адаптації, правильне ведення періоду статевого дозрівання.

Другою складовою частиною практичного аспекту валеології є збереження і зміцнення здоров'я. Вона включає дотримання принципів здорового способу життя, повернення втраченого здоров'я (оздоровлення) і примноження його за рахунок відповідних тренувань. Уточнюючи поняття "оздоровлення", відзначимо, що в основі його -- управління здоров'ям у діапазоні" передхвороба — хвороба". Вектор впливів при цьому спрямований на підвищення рівня здоров'я, що перешкоджає появі і прояву захворювань. Універсальним підходом, який веде до підвищення рівня здоров'я, є психологічна гармонізація. Вона є основним прийомом оздоровлення.

Оскільки зниження рівня здоров'я є наслідком порушення правильних взаємовідносин організму із зовнішнім середовищем, першим етапом у збереженні й зміцненні здоров'я є відновлення цих взаємовідносин шляхом оптимізації середовища і пошуку адекватних форм життєдіяльності з урахуванням конституції людини.