Е тапи життєвого циклу організацій за теорією й. Айзедіса представлені рис.2.4.

Рис.2.4. Етапи життєвого циклу організацій

Однією із головних ознак організації виступає організаційна культура.

Організаційна культура – сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, властивих членам організації. Організаційна культура формується під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів, вона проявляється в об'єктивних та суб'єктивних складових.

2.2 Внутрішнє середовище організації

Ефективність роботи організації в значній мірі визначається її внутрішнім середовищем.

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами в середині організації.

Основними внутрішніми змінними в будь-якій організації є: цілі, структура, завдання, технологія і люди (співробітники).

Цілі – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат організації (групи), тобто те, заради чого створювалась організація.

Структура – це взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних областей), побудованих в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягнути цілей організації.

Завдання – це визначена робота, серія робіт або частини роботи, яка повинна бути виконана певним способом та в зумовлений термін.

Технологія – це взаємозв'язок кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для виконання бажаних змін в матеріалах, інформації або людях.

Люди – найважливіший ситуаційний фактор організації.

В нутрішні змінні взаємопов'язані між собою і утворюють системну модель (Рис. 2.5.).

Рис.2.5. Взаємозв'язок внутрішніх змінних.

Взаємозв'язок та взаємодія складових внутрішнього середовища організації забезпечують організаційний рівень ефективності її функціонування та формують конкурентні переваги організації. Саме від факторів внутрішнього середовища залежить успіх організації.

2.3 Зовнішнє середовище організації

Ситуаційний підхід в менеджменті потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище суттєво впливає на ефективність роботи організації, але наслідки цього впливу дуже важко піддаються прогнозуванню, саме тому взаємодію "організація - зовнішнє середовище" повинні здійснювати менеджери вищої ланки, тобто керівництво організації.

Елбінг зробив висновок, що фактори зовнішнього середовища доцільно поділяти на дві групи (рис 2.6.);

• прямої дії, тобто ті, що безпосередньо впливають на діяльність організації й залежать від цієї діяльності:

• непрямої дії, тобто на діяльність організації вони впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємини.

Р

Фактори прямої дії

ис.2.6. Фактори зовнішнього середовища прямої та непрямої дії.

Оцінка факторів впливу зовнішнього середовища менеджером повинна будуватись за наступними його характеристиками:

взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може привести до зміни інших);

складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр їхніх значень).

Зовнішній вплив на організацію можна представити як сукупність трьох основних сфер: віддаленого, промислового і оперативного впливу.

Віддалений вплив складається із серії факторів, які беруть початок за межами фірми, як правило, незалежні від внутрішньої ситуації, яка скла­лася в організації. До віддаленого впливу належать: екологічний, еконо­мічний, політико-правовий, соціально-культурний, демографічний і тех­нологічний впливи.

До виробничого впливу відносять: виробничу структуру, суперницт­во між конкурентами, вхідні та вихідні бар'єри, загроза появи товарів-замінників, вплив постачальників та вплив споживачів.

До операційного оточення відносять конкурентну позицію, образ спо­живача, ринок робочої сили, інтереси посередників, відношення постачальників і кредиторів.

Нагадаємо, що зовнішнє середовище організації – це сили, зовнішні стосовно до організації, які впливають на її результативність.