4. Ситуаційний підхід.

Розроблений наприкінці 60-х років ситуаційний підхід виходить із визначення ситуації як конкретного набору обставин, що діють на організацію протягом певного часу. Він спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації.

В Україні управлінська наука розвивалася в рамках підходів, які панували в колишньому СРСР. Хоча дослідження спрямовувалися врешті-решт на вдосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід (позитивний і негативний) у галузі управління був накопичений. Значний внесок в розвиток науки управління вніс Малиновський (Богданов) 0.0., який є одним із засновників науки про загальні закони організації - тектології. Основні ідеї викладені в праці "Загальна організаційна наука" (1913-1917).

Науковці виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів.

1 етап (жовтень 1917 р. - березень 1921 р.) Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.

2 етап (1921-1928). Здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку, як основи економічних методів управління, з'явилися трести та синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні. На цьому етапі у 1920 році було створено Центральний інститут праці при ВЦРПС. В цей час ведуться інтенсивні розробки з наукової організації праці. Значний внесок в розвиток НОП вніс Гастєв О.К. Провідні праці: "Як треба працювати", "Трудові установки", "Нормування та організація праці" тощо. Активним пропагандистом НОП у 20 ті роки виступив Керженцев (Лебедєв) П.М. Він був організатором і керівником у СРСР "Ліги Час", яка пізніше була перетворена в товариство "Ліга НОП". Найбільш відома праця П.М. Керженцева "Принципи організації".

Значним внеском у розвиток теорії і практики НОП стали праці Єрманського (Коган) Й.А.: "Наукова організація праці та система Тейлора", "Теорія і практика раціоналізації", "Легенда про Форда".

3 етап (1929-1945) пов'язаний із організацією індустріальної бази суспільного виробництва і присвячувався вдосконаленню структур управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

4 етап (1946-1965) характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що в результаті призвело до поглиблення адміністрування.

5 етап (1965-1975). Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністративно-командної системи.

6 етап (1975-1985) характеризується пошуком нових форм організації праці і участі робітників у процесі виробництва і все більш глибоким усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до 7 етапу.

В свою чергу, 7 етап можна поділити на п'ять підетапів, започаткованих у 1985 р.

1 підетап – робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованого на нормативному розподілі прибутку.

2 підетап – застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин.

3 підетап – упровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи.

4 підетап – упровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління.

5 підетап – початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу почала здійснюватись вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України.

Характерною рисою розвитку сучасного українського менеджменту є намагання перенесення набутку цієї науки в розвинутих країнах світу без адаптування до умов та традицій нашої країни, тобто відбувається поверхнева реакція на передові розробки західного менеджменту. Більшість фахівців зазначає, що в Україні зараз існує розмита концепція управління, хоча на різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий внесок в неї внесли такі відомі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблій, Т. Войнаровський, В. Бандера, І. Коропецький та ін.