2. Стратегічне планування

Ефективне управління організацією важко уявити без визначення стратегічних напрямів її руху, тому стратегічне планування є одним із найважливіших завдань менеджменту.

Стратегічне планування визначають як систематичний процес довгострокового планування, що спрямований на визначення цілей організації та шляхів їх досягнення. Воно має дати відповіді на фундаментальні питання, що пов'язані із діяльністю організації: який вид бізнесу потрібен? Хто є потенційними клієнтами вашої продукції або послуги? Які товари можете запропонувати ринку краще, ніж конкуренти?

Стратегічне планування – це розробка стратегії діяльності організації на певний термін.

Стратегія – це всебічний комплексний план, призначений для забезпечення здійснення місії організації та досягнення її цілей. Стратегічне планування згідно з позицією американського дослідника Пітера Лоранже включає:

1. розподіл ресурсів (фондів, технологій, досвіду, управлінських талантів тощо);

2. адаптацію до зовнішнього середовища - поліпшення взаємин із оточенням;

3. внутрішню координацію - відображення сильних і слабких боків діяльності організації;

4. усвідомлення організаційних стратегій - формування організації, яка буде спроможна вчитися на минулих стратегічних рішеннях.

Р ис.4.2. Схематична модель стратегічного планування.

Місія пояснює сутність діяльності, специфіку бізнесу та шлях розвитку компанії – все те, що відрізняє цю компанію від решти в цій галузі.

Цілі – конкретні результати та підсумки, які повинні бути досягнуті до визначеного терміну, тісно зв'язані зі стратегічним баченням та цінностями компанії.

Аналіз сильних та слабких сторін здійснюється для оцінки того, чи має організація внутрішні сили, для того щоб використати зовнішні позитивні зміни.

Аналіз стратегічних альтернатив базується на оцінці чотирьох можливих для організації варіантів стратегічних альтернатив:

• обмеженому зростанні;

• зростанні;

• скороченні;

• поєднанні попередніх варіантів.

Вибір стратегії доцільно здійснювати на основі оцінки таких факторів:

• рівень ризику;

• вплив минулих стратегій;

• вплив власників;

• залежність від фактора часу;

• наявність та поведінка конкурентів.

• фінансові можливості.

Слід зазначити, що дві останні ланки моделі відображають процеси планування реалізації стратегії. Стратегія планування здійснюється у плановому відділі і приймається на нарадах вищого керівництва один раз на рік.

Кінцевим результатом стратегічного планування будуть конкретні рішення та показники (рівень прибутків, обсяг реалізації, розмір витрат тощо).

Розробка планів, спрямованих на забезпечення досягнення цілей, є функцією реалізації стратегій.

2. Планування реалізації стратегії

Планування реалізації стратегії - це забезпечення досягнення цілей організації шляхом розробки конкретних заходів по реалізації стратегії, її оцінка та коригування дій для забезпечення досягнення цілей організації. Головними задачами реалізації стратегії виступають:

• створення організації, що має необхідний рівень компетенції, можливості та ресурсну базу;

• розподіл ресурсів за стратегічно значущими напрямами;

• розробка політики та процедур для підтримки стратегії;

• впровадження передових методик та політики безперервного удосконалення;

• створення співробітниками умов для ефективного виконання стратегічних задач за рахунок впровадження інформаційних, комунікаційних, операційних та електронних систем;

• розробка системи стимулювання та заохочення при

• досягненні поставлених цілей та гарну реалізацію стратегії;

• створення корпоративної культури та середовища, які

• стимулюють реалізацію стратегії;

• створення системи внутрішнього лідерства для

• покращення реалізації.

З моделі, наданої на рис.4.3, випливає, що реалізація стратегій здійснюється у двох напрямах:

• використання адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил;

• інструментом реалізації стратегії виступають економічні важелі: формування бюджету, застосування системи показників та управління згідно цілей.

Зупинимося на складових елементах адміністративного напряму.

Тактика – це короткотермінові стратегії.

Політика – це загальне керівництво для дій і прийняття управлінських рішень, які полегшують досягнення цілей. Як приклад можна розглядати політику, спрямовану на розширення асортименту або підвищення якості продукції.

Процедури – дії, які слід виконувати в конкретній ситуації. Наприклад, розробка інструкцій з розпорядку, системи ППР.

Правило вказує на те, що слід зробити в специфічній одноразовій ситуації. Воно розраховане на конкретне й обмежене питання. Прикладом правила може бути порядок підписання певного документа.

Е кономічний напрям в реалізації стратегій базується на формуванні бюджету, застосуванні системи показників і управлінні цілями.

Рис.4.3. Схематична модель планування реалізації стратегії.

Бюджет – це метод розподілу ресурсів, розрахований у грошовій формі, для забезпечення досягнення певних цілей, які також мають грошовий вираз. Механізм формування бюджету передбачає попередню розробку кошторисів службами й підрозділами та підготовку підсумкового бюджету.

Управління за цілями являє собою підхід, за яким кожний керівник організації повинен мати чіткі цілі, що забезпечують досягнення цілей керівників вищого рівця, тобто цілі формуються знизу доверху.

Процес реалізації стратегії складний багатоетапний процес, який будується на засадах залучення всіх членів організації для виконання завдань у відповідності до визначених цілей та пріоритетів організації, перерозподілу ресурсів, мотивації по результатах (рис.4.4.).

Головними проблемами в оцінці стратегічного плану виступають:

неможливість встановлення абсолютно всіх кількісних критеріїв оцінки;

наявність цілей-антагоністів власників та керівництва організації;

недостатність або недостовірність інформації.

Рис. 4.4. Процес реалізації стратегії