8.1 Предмет соціології праці та управління, його складові.

Соціологія праці — спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини та суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов ставлення до неї.

В науці виокремлюються три основних предмети соціології праці: 1Соціальні закономірності взаємодії людей із засобами та предметами праці, зокрема механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. 2Ставленя людини і колективу до праці, її змісту, х-ру, умов (матер заінтересованість, зміст праці, взаємини у колективі). 3Соц організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, що утворює сукупність позицій, ролей ,цінностей, зв”язаних між собою робітників, що працюють колективно.

Вивченню останнього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в колективі виникають соц-трудові відносини й відбуваються соц процеси.

Соціологія управління — галузь соціології, що вивчає соц наслідки механізму цілеспрямованого впливу на соц структури та поцеси в суспільстві , а також соц відносини, що з ним зв”язані. Це стосується всіх без винятку сфер діяльності людини. Механізм управління ніби вмонтовується в них і забезпечує вироблення та застосуваня відповідних способів, методів і форм здійснення передбачуваних змін. Соц управління— міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи ек, пол, соц, правові та псих підходи до управління.

Маркс розглядав соціальне управління, як регулювання відносин власності, без чого неможливий прогрес і добробут людини. Вебер розкрив необхідність та сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивіда і груп, що стали важливою методологчною основою концепції соціального управління.

Основні складові соціального управління: розробка та організація управлінських рішень, збір, аналіз та використання інформації, різноманітних засобів впиливу на об”єк соціального управління і стилів керівництва, розвиток самоврядування в труд колективах та виробничої демократії, планування соц розвитку об’єктів соц управління, організація реалізацї цих планів та контроль за їх виконанням.

8.2 Особливості соціально-трудових відносин, їх класифікація.

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існуть підприємціі, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов’язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.

Соц-тр відносини класифікуються за таким ознаками: змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, уравлінсько-організаційні); суб”єктом відосин (міжколективні і внутрішньо колективні), наявність владних повноважень (по горизоталі і по вертикалі), способи розподілу результатів праці (кількістю та якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності), ступенем регламентованості (формальні і неформальні), характером спілкування (безпосередні, опосередковані, міжособисті, безособові).

8.3 Соціологічна суть категорій “зміст праці” та “характер праці”.

Соц сутність праці полягає в тім, що саме праця створила людину і визначає її сутність. Соц-тр відносини, як виникають у процесі прац, зв’язані, з од боку, зі ставленням до праці, а з іншого – із впливом праці на фомування і розвиток особистості: суб’єктом праці може бути лише людина, яка регулює і контр його.

Зміст праці виражається через розподілення функцій (виконавчих, контрольних, спостережних, налагоджувальних тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю виробника. Зміст відображає виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробничих сил, технічний спосіб поєднання особистого і речового елементів виробництва, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини із природою за допомогою засобів праці в процесі трудової діяльності. Зміст праці не тільки стуо індив на кожному робочому місці – він дуже рухливий і мінливий.

На рівні суспільства праця виступає як взаємозв”язана система галузей видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у вигляді окремих функцій та операцій. Слід розрізняти соц і функціональний зміст праці. Соц є доцільність працівника, мотивація, ставлення до праці на сусп та інд рівнях. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях, функціях. У виробничому процесі виокремлюються такі функції: енергетичну, технологічну, контрольно-регулюючу, управлінську.

Характер праці виражає соц-ек спосіб поєднання виробника із засобами виробництва, спосіб включення інд праці до сусп і залежить від того на кого людина працює. Він відображає соц-ек стан трудящих у суспільстві, співвідношення між сусп та інд працею кожного окремого працівника. Показниками х-ру праці є: форма й відносини власності, розподільчі відносни, міра соціальних відмінностей у процесі праці. Х-р праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу — пропорції, за якими суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соц групами.

Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її х-р — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і х-ру праці виявляється в існуванні таких соц, ек і технічно неоднорідних форм, як фізична і розумова праця, виконавська і управлінська, кваліфікована і некваліфікована праця.