7. Соціальна структура сучасної постіндустріальної економіки України.

Соціальна структура сучасної індустріальної ек. Укр. репрезентована таким ек. суб’єктами: підприємець, менеджер, робітник, споживач.

Підприємець – власник, що розпоряджається своїм майном, наймає робітників для виробничої діяльності. У малому бізнесі він може поєднувати функції власника та менеджера. Власники великих підприємств є акціонерами та наймають менеджерів – центральних постатей в структурі ринкової ек. Їм притаманні творчі пошуки, енергія, особиста ініціатива у вирішенні проблем управління. Успіх ек. перетворень в Україні залежить від ек. поведінки робітників, у якій виділяють 2 стратегії: 1) макс. інтенсифікація праці, орієнтована на високий прибуток, ризик; 2) обмежений прибуток без ризику. Перша стратегія повинна переважати. Покупець – повноправний учасник ек. відносин. Від його попиту та оплати залежить добробут виробника. В Укр. за ек. кризи і низького рівня життя покупець ще не може справити відчутного впливу на розв. ек. У майбутньому платоспроможний попит населення стане одним з головних рушіїв ек. розв

8. Підприємництво в Україні: соціологічний аспект.

Поява в Укр. нових ринкових відн. вимагає наукових досліджень і визначення шляхів подальшого розв. та удосконалення цих відн., розкриття їх взаємовпливу з ін. сусп. відн. В Укр. проводиться багато соц. досліджень щодо вивчення соц.-псих. портрета підприємця, проблем мотивації підприємницької діяльності, причин, що гальмуюь її розвиток. Важливу роль відіграють дослідження управління людським фактором. Досл. ек. соц. спрямовуються на поведінку споживачів товарів, поведінку та стимулювання діяльності господарських керівників, ставлення до ек. реформ та перетворень, вплив культурних факторів на розв. ек., етику ек. та соц., трудової мобільності – міграції, ставлення молоді до професії та праці. Дослідження, проведені на поч. 90-х рр. показали, що лише 1/3 робітників працювала на повну силу, 7-10% керівників середньої ланки припускалися думки про пересування вгору, 80% – були готові перейти в робітники, 85% – вказали на напружений характер взаємовідносин на підприємствах. Найактуальнішою проблематикою пошуків вітчизняних соц. є виявлення ставлення респондентів до ринку праці, процесів приватизації, шляхів виходу із кризи, форм соц. захисту населення.

Тема 8. Соціологія праці та управління.

1. Предмет соціології праці та управління, його складові.

Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціаль¬на соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну під¬систему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Предмет науки нами визначено так, що він «поєднує» п’ять складових:

• соціальні верстви,

• соціальні інститути в сфері праці,

• соціально-трудові відносини,

• соціально-трудові процеси,

• соціальне управління ними.

Суб’єкти праці — це соціальні верстви працівників, які бе¬руть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інже¬нерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різнять¬ся своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рі¬вень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не зав¬жди збігаються.

соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;

Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов’яза¬них з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рів¬ності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).

Зайнятість — діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття — соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а та¬кож кількісним зростанням потенційної робочої сили.

Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбувають¬ся в соціально-трудовому стані робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співробітницт¬вом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо ви¬користовуються.

Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних про¬блем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона ви¬вчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попереджен¬ня чи вирішення конфліктів у них.

2. Особливості соціально-трудових відносин, їх класифікація.

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існують підприємці, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов’язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.

Соціально-трудові відносини надзвичайно складні і класифікую¬ться за такими ознаками:

 змістом діяльності — виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, управлінсько-організаційні;

 суб’єктом відносин — між колективні (колектив—колектив) та внутрішньоколективні (індивід — індивід, індивід — колектив);

 наявністю владних повноважень — по горизонталі і по вер¬тикалі;

 способом розподілу результатів праці — кількістю і якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелекту¬альної власності;

 ступенем регламентованості — формальні й неформальні;

 характером спілкування — безпосередні, опосередковані, міжособистісні, безособові.

Формування та розвиток соціально-трудових відносин відбуває¬ться у вигляді соціальних процесів, що відбивають функціонування трудових колективів, груп та окремих працівників.

Розрізняють такі (основні) види соціальних процесів у трудовій сфері:

• базові — праця, що впливає на соціальний стан, інтереси, ква¬ліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їх¬ньої особистості;

 інтегративні — формування, функціонування та розвиток тру¬дових колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи;

 ціннісно-орієнтаційні — мотивація, соціалізація, адаптація, що

формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя;

 трудових переміщень — плинність кадрів та регульовані зміни

місця працівника у системі суспільного поділу праці.

Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від економі¬чного) означає врахування суспільної нерівності — неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їхньої і трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.

Соціологія праці є найзагальнішою зі спеціальних соціологіч¬них теорій, що мають предметом свого дослідження соціально-трудові відносини і процеси, соціальні інститути і спільності у сфері праці (соціологія трудового колективу, соціологія професій, соціологія організації, промислова соціологія та ін.), форми і методи нмливу на них.

Праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної діяль¬ності людей є не тільки методом, процесом добування засобів до існування, вона визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть специфіку суспільного ладу в державі. Трудовий колектив не тільки об’єднує июдей для виробництва товарів та послуг, а є практично єди¬ною формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів людей, найважливішим чинником соціалізації особистості.

3. Соціологічна сутність категорій “зміст праці” та “характер праці”.

“зміст праці” виражається через розподілення функцій (виконавських, контрольних, спостережних, налагодж.) на роб.місці і сукупність виконуваних операцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівників. Зміст відображає виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробн.сил, техн.спосіб поєдн.особистісною і речовою елементів виробн., тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою з допомогою засобів праці в процесі трудової діяльності.

Фактори: структура виконуваних функцій, різноманітністю, співвідн. виконавськ.і організац.елементів, фізичн.і нервово-псих.навантажень. Сусп.праця є заг.базою соц.явищ. На рівні сусп.-це взаємозв.сист.галузей і видів діяльності. На індив.рівні-індивід.функції та операції.Розрізняють соціальний і функц.зміст праці.Соц.-доцільність д-сті працівника, мотивація ставлення до праці на сусп.та індив.рівні.

Функціональний-виконування працівником функцій: енергетичну, технологічну, контр-регулюючу, управлінську.

«характер праці» – виражає соц.економічний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, спосіб включення індив.праці до сусп.і залежить від того, на кого люд.працює. Відображає соц.економ.стан трудящих у суспільстві; співвідн. між сусп. та індив.працею кожного окремого працівника. Показниками є: форма й відносини власності, розподільчі відносини, міра соц.відмінностей у процесі праці.

Х-р праці зумовлює мету виробництва. Зміст праці визначає природу і рівень проф-зму прац-ка, а її характер-межі його соц.розвитку і ступінь перетвореня праці на найпершу життєву потребу.

Взаємодія змісту і х-ру праці виявляється в існ. соц.,екон-техн.неоднорідних її форм: фізична, розумова, виконавська, упр., кваліф., некваліф..