4. Функції соціального конфлікту, його позитивні і негативні наслідки.

До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить:

соціально-діагностичну — виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблен¬ня суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціаль¬них груп;

регулюючу — конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах вла¬ди й управляння;

інтегративну — участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об’єднанні своїх зусиль;

інноваційну — конфлікти сприяють оновленню соціальних від¬носин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій;

комунікативну — пошук шляхів розв’язання конфлікту активі¬зує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

соціально-психологічну — конфлікти сприяють зняттю психоло¬гічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зни¬женню їх інтенсивності.

Водночас, конфлікти можуть нести і деструктивні тенденції, посилювати нестабільність соціальної системи, порушувати її нор¬мальне функціонування. У такому випадку говорять про негативні функції конфліктів, до яких відносять:

дестабілізуючу — деструктивні конфлікти призводять до пору¬шення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуван¬ню насильницьких методів розв’язання існуючих проблем;

надлишково-витратну — конфлікти, як правило, вимагають ви¬користання додаткових матеріальних, часових, моральних, зок¬рема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізуючу — конфлікти уповільнюють та ускладнюють про¬цеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.

5. Об’єктивні та суб’єктивні причини соціальних конфліктів.

Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соці¬альна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі со¬ціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інте¬ресів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвіч¬ний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними пов-новаженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очіку¬ють влади, яка здатна розв’язати усі їхні проблеми, але у практично¬му плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.

Іншою причиною конфліктів, що тісно пов’язана з першою, є обмеженість ресурсів (у тому числі — й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв’язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.

Більшість західних конфліктологів пов’язують виникнення кон¬фліктів зі свідомістю людей. У такому контексті конфлікти тракту¬ються як зіткнення «конфліктуючих свідомостей», а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб’єктивним уяв¬ленням про неї.

Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бу¬ти етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причи¬нами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненавис¬ті, заздрості тощо.

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються роз¬ходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.