11. Інституціалізація, її ознаки (навести приклади).

Процес утворення соціального інституту – інституціоналізація - передбачає такі етапи: 1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій; 2) формування спільних цілей; 3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії; 4) поява процедур, пов’язаних із нормами та правилами; 5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування; 6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

Інституціалізація — це процес визначення та закріплення соці¬альних норм, статусів і ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби. Інакше кажучи, інституціалізація — це заміна спонтанної поведінки на пе¬редбачену, яка очікується і регулюється.

Соц інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства.

Ознаками інституціалізації є:

 оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною;

 зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямова¬ною, ієрархічною;

 поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність;

 виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професій¬ної діяльності розділяються на моральні та правові.

Інституціалізація проявляється у формуванні певної ідеології, яка є підґрунтям для створення зразків поведінки, ритуалів, симво¬лів і надає організації та її цілям характеру суспільної місії.

В. Оссовський зводить тлумачення змісту соціальної інституції до такої структуризації:

1) група осіб, покликана виконувати організаційно-ділові фун¬кції, важливі для певної спільноти;

2) форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються певними членами групи від імені всієї спільноти;

3) комплекс установ і знарядь діяльності, які дають змогу певним членам групи виконувати публічні функції, що мають на меті задово¬лення потреб групи і регулювання поведінки її членів. Специфічними ознаками інституції є сталість її форми, орієнтація на розв’язання осно¬вних соціальних проблем, культурний статус і культурна легітимність.

12. Найважливіші соціальні інститути сучасного українського суспільства, проблеми їхньої взаємодії.

Найважливішими соц. інститами сучасного укр. сусп. можна назвати: 1) Економічні, що регулюють соц. зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес вир-ва, виконують нормативно-розподільчу функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага та їх еквіваленти. Вони формують ек. потенціал сусп., підтримують стійкість його соц. стр-ри, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якостями споживання, за типамии способу життя. 2) Політичні, що регулююьть соц. зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політ. інст-ти встановлюють і підтримують пол. владу соц. групи, що домінує в сусп., забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей. 3) Культури та соціалізації, діяльність яких зв’язана з розв. і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соц. цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соц. цінності, що накопичуються в процесі соц. діяльності, залучають індивидів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм. 4) Сім’я, діяльність якої, відносини між батьками і дітьми, методи виховання визначаються сист. правових та інших соц. норм. Усі соц. інст-ти у своїй діяльності взаємопов’язані. Так, організація вир-ва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування, держ. політика визначає перспективи розвитку освіти, торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність держ. установ. Ураховуючи важливість деяких ін-тів у сусп. житті, ін. намагаються контролювати їх діяльність. Так, відн. між окремими ін-тами промисловості і торгівлі регулюються держ. за допомогою податків. На інст-т освіти намагаються впливати пол. установи, виробничі організації, церква. Зміни в одному інст-ті призводять до зміни в ін. Соц. порядок може бути забезпечений лише вдалим поєднанням взаємодії інст-тів і збереженням незалежності кожного.

1. 13. - Соціологічне тлумачення соціальної організації і самоорганізації, їх структури.

Люди объединены определенными социальными позициями, которые они занимают, и определенными социальными функциями, которые они выполняют.

Виды организаций: предприятия, учреждения, союзы, ТОО, кооперативы, партии и т.д. – социальные организации.

Характерные черты.

1. Любая социальная организация построена в виде пирамиды (иерархия).

2. Любая социальная организация создана для решения определенных задач.

3. В любой социальной организации люди распределены горизонтально (по ролям) и вертикально (по руководству и подчинению).

4. Организационный эффект достигается за счет специализации, синхронности и однонаправленности действий.

5. За счет иерархии социальная организация приобретает устойчивость и эффективность действий, но и это же приводит к нестабильности за счет накопления власти по мере повышения уровня организации.

Выводы:

1. каждая социальная система включает в себя множество подсистем.

2. Социальные системы взаимно перегруппировываются.

3. Каждая социальная система, взятая изолированно или в связи с другими системами, рассматривается как относительно независимая.

4. Каждая из социальных систем имеет свои внутренние закономерности.

5. Индивид не может не подчиняться законам той социальной системы в которую он включен.

6. Когда степень единства общества достаточно велика, то падает количество отклонений поведения его членов и наоборот.

Сутність теорії соціальної стратифікації.

Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об’єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ре¬сурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспіль¬стві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується. Соціальна стратифікація має такі особливості:

• стратифікація – це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому стано¬вищі порівняно з нижчими; • кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії): • дохід; • освіта; • влада; • престиж. Перші три критерії стратифікації – дохід, освіта, влада – мають об’єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж є суб’єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяль¬ності в суспільній думці. Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види: • економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність – полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви; • політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість; • професійна – за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства. Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критерія¬ми прибутку (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства та за критеріями, пов’язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, умінь, які оцінює та винагороджує суспільство. Т. Парсонс пов’язує конфігурацію соціаль¬ної системи з панівною в суспільстві системою цінностей. Ієрархія соціальних верств визначається сформованими уяв¬леннями про значущість кожної з них, виходячи з чинної на певний період ціннісної системи. При цьому розподіл людей на соціальні верстви відбувається за такими критеріями: – якісні характеристики членів суспільства, що визнача¬ються генетичними рисами та приписаними статусами (по¬ходженням, здібностями та ін.); – рольовий набір, який людина виконує в суспільстві (по¬сада, рівень професіоналізму тощо); – володіння матеріальними та духовними цінностями. Кожне