8. Соціальні відносини, їх роль у формуванні соціальної структури.

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії. Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини, державної влади – по¬літичні, законів – правові, ідеології, науки, культури, релігії, осві¬ти, мистецтва – духовні

Соціальні відносини у вузькому значенні (у широкому вони іден¬тичні суспільним) формуються з приводу реалізації соціальної взає¬модії, що виникає між різними суб’єктами (соціальними спільнота¬ми, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становище окремих суб’єктів у суспільстві. Це відносини рівності – нерівності, справедливості – несправедливості, панування – підлеглості.

Основою формування і розв. соц. ст-ри, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’днань та відносин між ними утворюються на основі об’єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) – розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП – виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий - відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову, населення – на сільське та міське. З розвитком ПС і сусп. в-ва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соц. структури, появи нових її елементів, заміну одних ін., що відповідали вимогам ек. і соц. розвитку.

9. Поняття соціального інституту, його види.

Соціальний досвід свідчить, що для людського суспіль¬ства необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов’язковими для всіх членів суспільства чи для його групи, забезпечити цілісність системи. З метою збереження цілісності, в якій зацікавлена спільнота, люди утворюють си¬стему установ, які закріплюють нормативне регулювання відносин і контролюють поведінку своїх членів. Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей. Інтеграція індивідів у соціальне об’єднання (групу, спільноту чи суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв’язків, але й наявність можливостей ко¬мунікацій – спільної цілісно-нормативної системи, мови тощо. Соціальний інститут виникає та функціонує, задоволь¬няючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незнач¬ною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв. Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так уже й багато. їх п’ять і стільки ж головних соціальних інститутів: • потреба у відтворенні роду — інститут сім’ї та шлюбу (сім’я, материнство, шлюб, батьківство, діти…); • потреба у виробництві та розподілі засобів існування – економічні інститути (власність, ринок, гроші, з\п), виробництво; • потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку – по¬літичні інститути (держава, суд, армія, пп), держава; • потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалі¬зація нових поколінь – інститут освіти (наука, освіта, виховання); • потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духов¬них цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві со¬лідарність та злагоду – інститут релігії.

Соц інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства.

Процес утворення соціального інституту – інституціоналізація - передбачає такі етапи: 1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій; 2) формування спільних цілей; 3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії; 4) поява процедур, пов’язаних із нормами та правилами; 5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування; 6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

Соціальні інститути можуть бути формальними та неформальними. У межах формальних інститутів взаємодія суб’єктів від¬бувається на основі законів і правових актів, формальних ре¬гламентів, правил та постанов.Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку ре¬гламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).У соціальних інститутів є не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять су¬спільству).Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури.

10. Роль та функції соціальних інститутів у життєдіяльності суспільства. Поняття аномії.

Інститути Функції Структурні елементи

ролі

Політичні Розподіл політичної влади; підтримка за-конів, правил та стандартів Законодавець, суб’єкт права

Економічні Виробнича, обмін¬на, адаптації, стиму¬лююча, інтегратив¬на та інноваційна Роботодавець, підприємець, на-йманий робітник, менеджер, поку-пець, продавець

Освітні Професійно-економіч¬на, трансляції та по¬ширення цінностей, забезпечення історич¬ної спадкоємності, со¬ціалізації, інтегруюча, інноваційна, виховна, соціальної селекції Учитель, викла¬дач, учень, студент

Релігійні Поглиблення віри, комунікативна, ін¬тегративна, психо-терапевтична Священнослу-житель, миря¬нин

Сімейні Репродуктивна, виховна, соціаліза¬ції, комунікативна Батько, мати,

дитина, сестра, брат

Розрізняють явні функції соціальних інститутів, що розкриваю¬ться як визнана частина їхніх цілей і латентніфункції, котрі здійс¬нюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись.

 Задоволення соціальних потреб;

 Закріплення та відновлення соц відносин

Інституціональний аналіз дає змогу з’ясувати причини негатив¬них явищ, що зумовлюють соціальну дезорганізацію та кризові явища в суспільстві. Ключовим моментом у розвитку процесів де¬зорганізації є руйнування соціальних інститутів, що створює ситуа¬цію, яку Е. Дюркгейм назвав аномією, тобто таку ситуацію, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами суспіль¬ства і не визнають найбільш значущі соціальні норми.

Аномія характеризується втратою соціальними інститутами ме¬ти діяльності, послабленням нормального регулювання поведінки людини у головних сферах життєдіяльності; утратою чіткого ви¬значення соціальних норм, послабленням механізму соціального контролю, зростанням соціального напруження. А це означає, що діяльність соціальних інститутів набуває дисфункціонального ха¬рактеру, перестає задовольняти потреби суспільства, нові умови його життєдіяльності. Отже, головним агентом соціальних змін є соціальні інститути, а не соціальні групи і класи, як уважають марксисти.