44. Функції соціологічного дослідження

Функції соціологічного дослідження діляться: 1)За значущістю задачі дослідження: стратегічна, тактична, операційна. 2)За спрямованістю дослідження: пізнавальна (інформаційна, теоретична, описова), практична, теоретико-прикладна. 3)За характером впливу на об’єкт: керувальна (прогностична, планувальна, організаційно-технологічна, координаційно-методична, контролююча). 4)За термінами впливу на об’єкт: довготермінові (на 10-100 і далі років), середньотермінові (від кількох років до 10), короткотеомінові (від кількох місяців до двох років), моментальні (від тижня до місяця).

45. Етапи проведення соціологічих досліджень

Основні етапи: 1)Підготовчий. На цьому етапі спостерігається узгодження мети й завдань дослідження, розробка програм дослідження, затим відбувається вирішення фінансових, економічних питань, також необхідно врахувати кадрове забезпечення. 2)Етап полевих робіт. Цей етап може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. На цьому етапі здійснюється розробка інструментарія, це етап апробації. Також здійснюється вирішення організаційних, фінансових та технічних питань. 3)Обробка і аналіз. Включає перевірку комплексності, підготовку до інструментальної обробки або на машині, або руками, курування процесу обробки, розробка звіту за результатами дослідження:проміжними, а потім заключними. 4)Етап запроваджування результатів: розробка директивних, інструктивних, соціоінженерних документів, а також курування процесу використання соціологічної інформації.

46. Визначення та види вибірки у соціологічних дослідженнях

Щоб підготувати дослідження, необхідно обрати для нього об’єктМетод вибірки – це науковий підхід, що дозволяє судити про цілісний об’єкт, грунтуючись на даних лише його окремих ознак. Генеральна сукупність об’єкта – це об’єкт соціального дослідження в цілісності його якостей та ознак. Вибіркова сукупність – це частина об’єкта генеральної сукупності, що становить суму вихідних одиниць вивчення, спостереження та аналізу. Репрезентативність – це принцип подоби, вибірково сформульованої моделі параметрів генеральної сукупності. Види вибірки: 1)Проста вибірка включає простий випадковий відбір, систематичний відбір, серійну та гніздову вибірку. 2)Складна: багатощаблева, комбіновано, стратифікована, квотна. Одиниця відбору – це районування, що будується за принципом статистичної серії.

48. Метод спостереження в соціологічних дослідженнях

Методика та класифікація спостережень прийшла до соціології з антропології. Спостереження поведінки якоїсь групи збоку із реєстрацією у спеціальному бланку типів дій, реакцій, форм стосунків тощо, це є невключене спостереження. Якщо ж соціолог включається у спостережувану групу (анонімно або ні), то це включене спостереження. Сфера охоплення соціологічного спостереження рівна або вужча від сфери інтерв’ю.

49. Опитування як метод збору первинної інформації

Мистецтво опитування полягає у вірному розміщенні та формулюванні питань. Окрім соціологів, опитуваннями користуються і інші науки, але соціологічне опитування відрізняється, по-перше, кількістю опитуваних – сотні і тисячі, предмет інтересу – не особиста, а громадська думка. Отримуючи при опитуванні соціологічну статистичну інформацію як анонімну, соціолог виявляє соціальні типи особистості. Усереднюючі дані, соціолог отримує достовірну і, якщо всі вимоги дотримані, об’єктивну інформацію. Мета соцопитування – науковий факт, потрібний для збагачення науки. Найрозповсюдженіший вид – анкетування. Анкета – розмножений документ, що містить в середньому 30-40 питань, адресованих респондентам – об’єкту дослідження. Питання діляться на два основних типи – закриті і відкриті. У відкритих – вимагається власна думка респондента, у закритих – в вигляді тесту. Два види анкетного опитування:суцільний і вибірковий. Суцільний – це перепис населення, а також поголовне опитування всіх членів певної соціальної групи. Вибіркове опитування засновується на вибірковій сукупності (на відміну від генеральної сукупності – всього населення або всієї соціальної групи). В інтерв’ю питання читає спеціаліст. Якщо форма та порядок питань суворо зафіксовані, то це стандартизоване інтерв’ю, а коли визначені тільки план, тема та ключові питання, а конкретні питання видумує сам інтерв’юєр, це нестандартизоване інтерв’ю.

50. Методи збору соціологічної інформації

При збиранні первинної інформації використовують такі методи: 1)Опитування: анкетування та інтерв’юювання; 2)аналіз документів: якісний та кількісний (контент-аналіз); 3)спостереження (включене та невключене); 4)експеримент (контрольований та неконтрольований). Методологія та методика експериментів прийшли до соціології з психології. Коли поставлена мета дослідження та підготована програма, створюються дві групи – експериментальна та контрольна. Контрольна не підлягає експерименту, вона потрібна для порівняння. Кількість учасників експерименту рідко перевищує 10-15 чоловік.

- статистичний аналіз.

В залежності від методів отримання первісної інформації можливе використання різних прийомів обробки й аналізу даних. Якщо соціолог частину інформації бере з документальних джерел, він використовує два методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований (конвент-аналіз). Традиційний аналіз заснований на осмисленні та інтерпретації документів згідно мети використання. Конвент аналіз (аналіз змісту) розрахований на витяг соціологічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступні інтуїтивному аналізу.

При обробці та аналізі даних, отримання шляхом опитування, широко використовуються методи ранжирування, кореляції та широко використовуються методи ранжирування, кореляції та інші. Ранжирування – процедура встановлення відносної значимості досліджуваних об’єктів на основі їх упорядкування.

44. Сутність програми соціологічного дослідження.

Соціологічне дослідження – науково обґрунтований процес соціальної реальності шляхом фіксації та реєстрації соціальних фактів за допомогою соціологічних процедур.

Соціологічне дослідження перш за все є вивченням певної проблеми розробляється програма дослідження проблеми. Далі проблема вивчається на основі вибраної програми.

Соціологічні дослідження поділяють на емпіричні та теоретичні:

Теоретичне дослідження – таке дослідження, в якому соціолог оперує науковими поняттями, категоріями, які відбивають суттєві риси соціальних явищ, станів та процесів.

Емпіричне дослідження – виявлення та узагальнення соціальних фактів шляхом прямої або непрямої реєстрації тих подій, що відбулися, які характеризують соціальні явища, об’єкти та процеси.

45. Використання в соціології психологічних методів дослідження:

22.Поняття соціального інституту. Типологія соціальних інститутів.

Соціальні інститути відносно стійка мораль поведінки людей і організацій ,що склалося історично в певній сфері життєдіяльності суспільства.Суттєві риси соц. інститутів:соц.інститути є комплексом формальних і неформальних правил поведінки, загальноприйнятих культурних норм, які регулюють різні сфери діяльності індивідів у суспільстві і обмежують вчинки людей , відповідно до суспільних інтересів , соц. інститути є подвійним соц. утворенням:за формою ---організаційний механізм (сукупність організ0ацій , спеціалістів), за змістом- функціональний механізм ( сукупність соціальних норм у конкретній сфері соціальних відносин), соц.інститути охоплюють певну сукупність людей та установ, які покликані вирішувати вважливі для розвитку суспільства завдання.Існують різні критерії класифікації соц. інститутів :1) класифікація за критеріями цілі та сферою дій--- економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні.2) за критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів:формальні соціальні інститути, наформальні3) за функціями\\ соціально-економіяні (гроші, банки), які забезпечують створення матеріально-економічних основ існування і розвитку суспільства, соціально-політичні( держава, партії), які переслідують політичні цілі, спрямовані на встановлення і підтримку визначеної форми політичної влади. Їхня сукупність складає політичну систему данного суспільства . Політичні інститути забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей, соціокультурні та виховні ставлять своєю метою освоєння та наступання відтворення культурних й соціальних цінностей , атакож соціалізацію індивіда через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки і нарешті захист визначених цінностей і норм , нормативно-орієнтуючі ( інститути морально - етичної організації) .Їх роль –додати поведінці і мотивації моральну аргументацію, етичну основу. ЦІ інститути затверджують успіх в товаристві, співтоваристві,, нормативно-регламентовані визначають суспільно-соціальну регуляцію поводження 6на основі норм, правил, , церемоніально – символічні-визначають порядок і спосіб взаємодії.Функції соціальних інститутів : регулятивна полягає у регулювані за допомогою норм, санкцій,. функція відтворення безперервності суспільних відносин, інтегративна полягає у згуртуванні прагнень, відносин індивідів,що забезпечують соціальну стабільність суспільства, комунікативна спрямована на забезпечення зв’язків , спілкування, взаємодії між людьми, за рахунок певних організацій.

23.Соціальні організації та їх види.

Соц.організації хар-ться об’єднанняміндивідів навколо певної мети . Тому , соц.організація визначається як соц.група, яка сформована для досягнення відповідних цілей.Організації виникли недавно. Вони відображають рівень структурування суп. життя. В індустріально розвинути-х країнах суспільне життя ускладнюється в поцесі його інституціоналізації, виникає необхідність у створені організації. Соц. організації можуть створюватися державними, релігійними установами. Види соц. організацій :добровільна, тотальна , бюрократична соц. організація. Добровільні соц. організації—це організації ,що хар-ться такими рисами---дані організації створені для захисту спільних інтересів своїз членів. Членство в таких організаціях є добровільним. Добровільні організації не підпорядковуються місцевим , державним урядовим органам. Їх можна класифікувати за наступними групами\\\ лікарні, санаторії, в’язниці, військові казарми, морські судна, чоловічі та жіночі монастирі. Тотальні соц. організації їар-ться такими загальними рисами\\соціальні індивіди в них за соціальним статусом та ролями розподіляються на 2 категорії--- спеціальний персонал , мешканці або утриманці, персонал здійснює соц. контроль та нагляд за утриманцями, соціальні ролі яких обмежуються, \\ взаємоді між представниками зазначених груп регулюється законодавчими нормативними актами . Бюрократичні організації мають наступні риси\\\розподіл праці, який находить своє відображення у посадових інструкціях, порядок підпорядкованості, канцелярія, офіс, правила,що регулюють режим роботи, толерантність.

25.Соціальні зміни та соціальний розвиток.

Соціальні зміни- процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах та підсистемах під час їх взаємодії. Соціальний родвиток—характеризує лише певний вид соц. змін, спрямований на вдосконалення , ускладнення. Соціальний прогрес—виражає цілісну характеристику змін в бажаному напрямі , але багато соц. змін не мають чіткого спрямування, тому в сучасній соціології існує поняття соціальні зміни. Соціальний процес –послідовна зміна етапів в соціальних системах та підсистемах, соц. інститутах та організаціях, соц.змінах в динаміці.Соц. зміни родрізняють \\\1) за сферами суспільного життя \\\ соціокультурні, індустріально- технологічні, соціально-політисні, соціально-економічні, науково-технологічні, 1) за типом соц. зв’язків\\ структурні зміни, функціональні, процесуальні, мотиваційні, 3) залежно від механізму здійснення\\ еволюційні зміни, революційні зміни, 4) за спрямованістю\\ циклічні.Оновні чинники соціальних змін\\\ довкілля, суспільна структура, політичні організація, культура.

26.Соціальна еволюція . Концепція соціального

еволюціонізму.

Соціальні зміни- це перехід соціальних систем, суспільства , інститутів та організацій з одного стану в інший . Еволюційний та революційний процеси розглядаються як протилежні типи змін матеріальних та ідеальних. Всі ці процеси трактуються як поступові, повільні кількісні зміни об’єктів, революційні –як відносно швидкі , корінні, якісні зміни.Соціальний еволюціонізм являє собою спробу глобального осмислення історичного процесу, як частини загального , різноманітного та активного процесу еволюції культури. Найбільш яскраво соціальний еволюціонізм представлений у теоріях Спенсера.він розробив найбільш повну схему еволюційного процесу , яку включає в себе декілька принципових моментів.У центрі цієї схеми лежить диференціація . А диференціація в свою чергу припускає спеціалізацію.Соціальна еволюція формує частину універсальної еволюції.Вона полягає в ускладненні форм суспільного життя, їж диференціації та інтеграціїна новому рівні організації.Основна ідея соціального еволюціонізму по Спенсеру була представлена у 19 ст.-це ідея існування історичних стадій людського суспільства, які розвиваються від простого до диференційованого, від традиційного до раціонального. Перехід від одного суспільства до іншого відбувається довгим еволюційним шляхом , основні пункти якого виглядають наступним чином\\ 1)в сегментарному суспільстві зростає населення.2) це збільшує моральну цінність , посилюється конкуренція, 3) звідси виникає загроза згуртованості суспільства. На основі протиставлення традиційного і суспільного суспільства сформувальсьтеорія індустріального суспільства.Вона охоплює поступальний розвиток суспільства як перехід відсталого аграрного традиційного суспільства до предового промислового розвитку, індустріальному суспільству. Ця теорія виникла в 50-ті роки 19 ст. теорія постіндустріального суспільства виникла у 70-ті роки .Згідно цієї теорії суспільство у своєму розвитку походить 3 стадії\\\1) до індустріальна( аграрна), 2) індустріальна , 3) постіндустріальна. Теорія індустріального та постіндустріального суспільства знаходиться у рамках соціального еволюціонізму , оскільки вони припускають проходження суспільством окремих визначених стадій на основі технічних та технологічних нововведень.

27. Соціальна революція.

Концепція соціального еволюціонізму займає домінуюче положення в соціології при тлумаченні соц. змін.на ряду з нею широке поширення мала теорія революційного перетворення суспільства , засновники якої Маркс та Енгельс.Перехід від однієї суспільно-політичної формації до іншої здійснюється на основі соціальної революції. Соціальна революція –докорінний якісний переворот у всій системі суспільного життя.Економічною основою являється конфлікт, який поглиблюється під ростом виробничих сил суспільства та застарілою, консервативною системою виробничих відносин, які проявляються в посиленні соціальних антагонізмів та загострень класової боротьби між домінуючим класом , заінтересованим в збереженні існуючого устрою.Перешим актом соціальної революції є завоювання політичної влади. На основі інструментів влади перемігший клас здійснює перетворення у всіх інших сферах суспільного життя і таким чином створюються передумови для формування нової системи соціально-економічних та духовних відносин.

28. Соціальна природа людини та структура особистості.

Людина-це поняття вживається для хар-ки всезагальних, притаманним всім людям якостей та здібностей.Індивід—це одиничний представник людського роду.Особистість в соціології розглядається як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства.Філософія розглядає особистість з точки зору її положення в суспільстві , як суб’єкт діяльності.Психологія—вивчає особистість в якості стійкої цілісності психічних процесів , властивостей і відносин, характеру, здібностей, темпераменту.Соціологічний підхід до вивчення особистості враховує перед усім особливості й механізм її соціальної поведінки.Вона має певні спонукальні чинники , до яких належать потреби та інтереси.Потреби—внутрішні стимули особистості, її ї активності, , те що забезпечує її існування і самозбереження. Фізіологічні та сексуальні потреби полягають у відтворенні людей, екзистенціальні полягають в об’єктивному баченні свого існування, впевненості у завтрашньому дні, соціальні полягають у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі до інших, духовні потреби полягають у самовираженні через творчість. Потреби також ділять на природні та соціальні . Природні—хар-ють людину як біологічну істоту.Соціальні – є продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини. Інтерес тісно пов’язаний із потребою. він має об’єктивну природу з усвідомленням потреби. Потреби й інтереси виступають об’єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Вони є основою цілісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Цінність—суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби і інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис. Ціннісні орієнтації – соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості , і поділяють її.Соціальні настанови—соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об’єкта дій.

29.Типологія особистості.

соціальний тип особистості—результат взаємодії історико- культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.Соціологія використовує такі типи особистості\\

1)ідеальний тип—втілює в собі особливості соціального ідеалу певного суспільства2) нормативний – репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного суспільства, 3) реально існуючий , або моральний –преважаючий тип особитості на певному етапі розвитку суспільства, який може суттєво вирізнятися від нормативного, атим більш ідеального типів.

Інша типологія побулована на уявній трикомпонентній структурі\\\ гармонійний, традиційний, технократичний та неадаптований тип.Вона може бути корисна під час аналізу сучасних тенденцій розвитку українського суспільства.

8. Сутність позитивізму О.Конта.

Відокремлення соціології в самостійну науку відбулося в другій половині 19 сторіччя. У 1839 р. в третьому томі «Курсу позитивної філософії» Огюст Конт вперше вживає термін «соціологія», обґрунтовує завдання вивчення суспільства на науковій основі. Саме Конта вважають засновником соціології.

Аналіз праць Конта дозволяє визначити наступні основні положення, які суттєво вплинули на розвиток соціологічної науки.

1. Виникнення соціології як самостійної науки відбувається за законом стадій інтелектуального розвитку людини. На першій стадії, теологічній, індивід пояснює всі явища на підставах релігійних уявлень, оперуючи поняттям надприродних. На другій стадії, метафізичній, людина намагається все пояснити за допомогою сутності, причин та інших філософських абстракцій. Третя стадія – позитивна, або наукова. На цій стадії людина спостерігає за явищами, фіксує результати, встановлює закономірні зв’язки, здобуває позитивне знання. Саме позитивне знання є науковим, на відміну від спекулятивного, метафізичного, абстрактного, аморфного, неконструктивного.

2. Поява соціології в системі позитивного знання зумовлена розвитком науки і залежності однієї науки від іншої. О. Конт вводить лінійну систему класифікації форм наукового знання. Він розміщує науки згідно з історією їх виникнення і розвитку: математика – астрономія – фізика – хімія – фізіологія – соціальна фізика (соціологія).

3. Вчений розробляє систему соціологічного знання, окреслює предмет, структуру науки, визначає пізнавальні засоби і можливості нової науки. У відповідності до своїх уявлень щодо розвитку вчений розподіляє соціологію на дві частини: соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови і закони функціонування суспільної системи, досліджує основні соціальні інститути: сім’ю, державу, релігію з тачки зору їх функцій, ролі у встановленні злагоди в суспільстві. В соціальній динаміці О. Конт розглядає теорію суспільного прогресу. Вирішальним фактором прогресу суспільства виступає духовний, розумовий розвиток людства. В суспільному процесі діють певні закони, такі як закон розподілу та кооперації праці. На підставах розподілу праці з’являються в суспільстві соціальні та професійні групи, суспільство структурується, кооперація веде до зростання матеріального добробуту населення. Але ці з фактори можуть руйнувати суспільство. Виникають корпорації та внутрішня корпоративна мораль, які здатні підірвати єдність суспільства. Саме соціологія має сприяти встановленню солідарності між членами суспільства.

4. Розвиток соціологічної науки О. Конт пов’язує із вирішенням методологічних проблем. Він вважає, що віднаходити, систематизувати соціальні факти, досліджувати їх соціологія може за допомогою таких методів як спостереження, експеримент, порівняння, історичний аналіз.

Таким чином роботи О.Конта заклали основи такого напрямку соціологічної науки як позитивна соціологія, визначили шляхи розвитку соціології, її структуру, методологію.

9. Соціологічна теорія Г.Спенсера.

На розвиток соціології суттєво вплинули роботи Герберта Спенсера. Його соціологічну систему вчені визначають як соціології еволюціонізму. Структурно ця система складається із 3 елементів: еволюційної теорії, органіцизму, вчення про соціальну організацію.

Еволюційна теорія містить наступні характеристик:

- в природі та суспільстві провідною ідеєю розвитку є еволюціонізм;

- еволюція визначається як поступовий процес інтеграції, що перетворює масу елементів на визначену однорідність.

- природний процес еволюційного розвитку порушується соціальними революціями і навіть радикальними реформами, що може призвести до занепаду суспільства, спричиняє конфлікти, безладдя.

Соціологічна система знань має спиратися на принцип органіцизму, за яким соціальна система уподібнюється живому організмові, але біологічний і соціальний організми мають суттєві відмінності. Так, суспільство не може бути чітко окресленим за формою, суспільство виступає несталою цілісністю, здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, кожний індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства. Крім того, в біологічному організмові складові елементи підпорядковані цілому, існують заради нього; у суспільстві не індивіди існують заради суспільства, а суспільство – заради блага кожного.

Вченя про соціальні організації розвиває ідею еволюції суспільства. Спенсер доводить, що на фазі над органічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані «соціальні органи», які він називав соціальними інститутами. Саме сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство. Вчений відокремлює і аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові. Завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві відбувається еволюція стосунків між людьми внаслідок еволюції знань, мови, моралі, зростання інтелектуального потенціалу суспільства.

Таким чином, в працях Г.Спенсера зазнали розвитку ідеї суспільного прогресу, структурування суспільного життя.

10. Матеріалістична соціологія К.Маркса.

На першому етапі відокремлюється ще один напрямок соціологічних знань – матеріалістична соціологія. Засновником даного напряму є К.Маркс. Марксизм є не лише напрямком розвитку теоретичної соціологічної думки, а й впливовою суспільно-політичною течією, яка тісно пов’язана з масовими суспільними рухами. Критично сприймаючи зміст марксизму, вчені не заперечують наукових заслуг К.Маркса у формуванні та розвитку соціологічної думки, її матеріалістичного напрямку.

Теоретичні розробки К.Маркса можна представити у трьох основних положеннях:

- положення про базис – надбудову;

- положення про органічну цілісність суспільства;

- положення про діалектичний розвиток суспільства

Згідно з матеріалістичним розумінням суспільних процесів першооснову, базис суспільства становить система матеріально-виробничих відносин, на ній ґрунтуються всі інші стосунки між людьми: правові політичні, ідеологічні. Матеріально-економічна сфера проголошується Марксом незалежною константою щодо інших соціальних явищ і процесів.

В теорії Маркса суспільство розглядається як єдиний соціальний організм, соціальна цілісність, здатна до перетворень. Важливу роль у розвитку суспільства відіграє принцип діалектичного розвитку, за яким процеси суспільної системи діє на підставі створення гармонійних зв’язків, вони можуть порушуватися дисонансами та конфліктами. Розв’язання конфліктів створює умови для відновлення гармонії на якісно новому рівні.

Окреме місце у вченні Маркса займає ідея про діалектичне поєднання об’єктивних та суб’єктивних факторів суспільного розвитку. Він пропонує розглядати історію, як діяльність людини, яка досягає своїх цілей. Процес соціальних змін здійснюється не сам по собі, а лише в наслідок людської діяльності, шляхом цієї діяльності.

Матеріалістична соціологія Маркса дозволила зробити крок вперед у тлумаченні деяких соціальних явищ та процесів, але багато соціальних передбачень вченого практика поставила під сумнів.

11. Соціологічні концепції Е.Дюркгейма.

Значний внесок у розробку соціологічної галузі знань зробив Е.Дюркгейм. Вихідним моментом у наукових пошуках вченого стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. Такою соціальною реальністю він вважає соціальний факт. Ознакою соціального факту є незалежне від індивідів буття і здатність чинити на людей вплив. Соціальний факт є реальністю вищого типу, проявом колективного. При цьому, колективні уявлення, вірування, почуття не зводяться до індивідуального. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані свідомості індивіда. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства, але суспільство не існує і не живе інакше, як тільки в індивідах і завдяки індивідам. В своїй роботі «Правила соціологічного методу» Дюркгейм викладає основні вимоги до соціальних фактів:

- соціальні факти є зовнішніми для індивідів, вони матеріальні, їх можна спостерігати і розрізняти; відносини причинності між соціальними фактами є підставами дії законів функціонування суспільства;

- соціальні факти мають розглядатися неупереджено без ідеологічних та особистих уподобань;

- джерело соціального факту знаходиться в суспільстві, а не у мисленні, свідомості, поведінці певних індивідів, тому суспільство є автономною системою, що управляється власними законами, які не можна зводити до свідомості або до дії кожного індивіда.

Визначення об’єктивної дійсності соціальних фактів є провідною ідеєю соціологічного методу. Соціологічна концепція Дюркгейма розроблялась в умовах глибокої соціологічної напруги, переглядалися моральні цінності. Саме цим можна пояснити коло проблем, що розглядає Дюркгейм у своїх роботах:

- проблема соціальної норми і соціальної патології;

- проблема злочинності;

- проблема солідарності людей у суспільстві, формами якої є родинна, професійна, релігійна, національна солідарність;

- проблема самогубств в суспільстві;

Теоретична спадщина Дюркгейма знаходиться і по сьогоднішній день в центрі гострих дискусій.

13. Соціологія розуміння Г.Зіммеля.

Близькими за змістом до веберівських поглядів є ідеї Георга Зіммеля. Аналіз його робіт дозволяє дещо доповнити розглянуті вище положення.

Г.Зіммель визначає систему принципів соціологічної галузі знань:

- визнання принципових відмінностей між соціальною теорією і реальним життям;

- необхідність роз’яснення причин певних соціальних подій;

- проголошення неприпустимості інтелектуального свавілля дослідників соціальних фактів;

- віднесення різних емпіричних даних до загально людських цінностей, що спрямовують усвідомлення соціальних фактів;

- зумовленість зміни цінностей соціально-історичними обставинами.

Г.Зіммель вважав, що над світом конкретного буття є світ ідеальних цінностей, який існує за власними законами. Метою соціології є вивчення цінностей як чистих форм. Психологічні аспекти людської діяльності мають бути відокремлені від їх об’єктивного змісту, сфера цінностей – це ідеальне, на її основі може бути побудована геометрія соціального світу. Такий підхід дозволяє виділити суспільство, побудувати таку систему, в якій соціологічні знання звільнялись би від суб’єктивізму, моралізаторських оцінних суджень.

М.Вебер та Г.Зіммель зробили суттєвий внесок в розвиток соціологічної науки, визначивши нові напрямки дослідження.

14. Загальна характеристика сучасних соціологічних концепцій.

Перші два етапи соціологія більш активно розвивалась у Європі. Дослідники відмічають, що в Західній Європі ця наука розвивалась на ініціативній основі. Як приклад приводять той факт, що вчені, які досліджували соціальні явища працювали поза університетської сфери. Починаючи з кінця ХІХ ст., соціологічна галузь знань активно розроблялась в США. В цій країні соціологія створюється як академічна наука. Вже в 1892р. у Чиказькому університеті відкрито першу у світі кафедру соціології і соціологічний факультет. З 1901р. курс соціології викладається в 169 університетах і коледжах, наприкінці 80-х – у 250. З 20-х років ХХ ст. США утримують позиції лідера у світовій соціології.

На сучасному етапі розвитку соціології найбільш впливовими є соціологічні школи Росії та США.

США (Чиказька школа):

Структурно-функціональний аналіз – відокремлення елементів соціальної взаємодії, які підлягають дослідженню, у визначенні їхнього значення в певній залежності від інших значень – постійних чинників.

Концептуальний підхід (Т. Парсона) – суспільство і особистість розглядаються як дві відносно самостійні підсистеми загальної системи дії.

Феноменологічна соціологія (А. Шюц) – розглядає універсальні структури розуміння й інтерпретації людьми фактів і явищ, які виявляються під час соціальних взаємодій, а також суб’єктивно значущі зразки соціокультурного світу, які складаються в процесі цієї інтерпретації.

Символічний інтеракціонізм (Дж.Мід) – теоретико-методологічний напрямок, зосереджується на аналізі символічних аспектів соціальної взаємодії.

Росія:

Психологічний напрямок (Карєєв, Петражицький) – соціологія повинна спиратися на колективну психологію. Психологічне життя складається з почуттів, волі та емоцій, які є двигунами людської поведінки.

Плюралістична соціологія (Кобалевський) – при розгляді суспільних процесів треба враховувати як економічні, так і психологічні і біологічні фактори.

12. М.Вебер та розвиток гуманістичної соціології

В роботах німецького вченого М. Вебера представлений ще один напрямок розвитку соціологічної думки – гуманістична соціологія. В основі його концепції лежить уявлення про те, що існує два типи соціального знання, а саме: науки про природу і науки про культуру. Соціологія переймає у природничих наук прагнення до точності, причинно- наслідкове роз’яснення реальності, у гуманітарних наук – метод розуміння і віднесення до цінностей.

Предметом соціології має бути соціальний індивід, який є носієм свідомості, його дії мотивовані, поведінка раціональна. Спостерігаючи ланцюг реальних дій людини, соціолог повинен їх пояснити на основі розуміння мотивації діяльності. Підставами такого аналізу є знання того, що у подібних ситуаціях більшість людей робить однакові вчинки, керуючись аналогічними мотивами.

Головним інструментом пізнання у Вебера виступає «Ідеальний тип». Ідеальні типи не мають емпіричних прообразів у реальності. Вони є конструкціями мислення, що створюються науковцями. Ці конструкції формуються за допомогою відокремлення певних рис реальності, найбільш типових. Ідеальні типи – це поняття, яке використовується з метою співвіднесення і порівняння з ними соціальної історичної реальності. соціальні факти, за Вебером, пояснюються ідеальними типами. Саме ідеальні типи дозволяють зробити історичний, соціальний матеріал усвідомленим. Соціологія визначається вченим як наука, що намагається пояснити соціальну дію, тобто вчинок людини, на основі розуміння.

Крім зазначених вище проблем Вебер звертається до аналізу наступних:

- політичні та правові відносини минулого й сучасного;

- соціологія релігії;

- культурологічні аспекти.

Внесок М.Вебера у розвиток соціології є значним. На його ідеях базується та розвивається «розуміюча» соціологія, теорія соціальної дії. Ідеї Вебера використовуються в сучасних концепціях соціології культури, науки, релігії, управління.