6.8. Основні шляхи та механізми розв’язання конфліктів.

Розв'язання конфлікту здійснюється або через зміну об'єктивної ситуації, або через зміну суб'єктивного образу ситуації, який склав¬ся у протилежної сторони. Цілковите розв'язання означає припи¬нення конфлікту як на об'єктивному так і на суб'єктивному рівнях. При частковому розв'язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі на¬станови до продовження протистояння.

На заключній — післяконфліктній — стадії остаточно ліквіду¬ються протиріччя інтересів, цілей, настанов, соціально-психологічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик як окремих груп, так і між-групової взаємодії.

8.6. Соціальні функції праці.

Соціологія праці- це галузь соціології, яка вивчає характер, зміст, організацію і умови праці; відношення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею.

Предметом соціології праці є суспільна праця, яка може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реальність поведінки людей. Категорія "праця" є головною і навколо неї будується система категорій даної галузевої соціології. Праця - це цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб. Всезагальність праці передбачає, що вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ.

Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його

є великі соціально-професійні групи.

Між людьми, які створюють ці групи, утворюються особливі відносини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці відносини формують трудові колективи, які виконують виробничо-економічну та соціальну функції. Виробничо-економічна функція передбачає організацію трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимізацію системи стимулювання, підбір кадрів.

Соціальна функція передбачає удосконалення відносин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, формування ціннісних орієнтацій тощо.

8.10. Проблема відчуждження праці.

При вивченні питань ставлення до праці слід звернути увагу сту¬дентів на наявність такого явища, як відчуження праці. Воно було описане Марксом і аналізувалося лише стосовно капіталізму. Стосов¬но ж соціалізму про нього стало можливим згадувати лише з почат¬ком горбачовської «перебудови». Натомість Н. Смєлзер вказує, що відчуження — феномен усезагальний. З'явившись на перших етапах розвитку індустріального суспільства, у постіндустріальному суспіль¬стві воно не лише не зникає, а посилюється і набуває різних форм.

Відчуження праці передається

1) почуттям безпорадності, бо робітники не мають можливості придбати необхідні ресурси, їм не належать засоби виробництва, вони не розпоряджаються результатами своєї праці;

2) втратою відчуття сенсу своєї праці, бо у виготовленні кінце¬вого продукту робітник виконує лише одну якусь операцію і часто-густо не має контакту з виконавцями інших операцій;

3) появою відстороненості, бо робітник не відчуває гордості за колективні здобутки, задоволення від процесу творення.

В. Блаунер унаслідок наукових досліджень доходить висновку, що причина відчуження — не самі умови праці, а, перш за все, соціальні структури, які формуються у різноманітних трудових обставинах.

(Немає самоуправління та їх співвідношення (прим.автора))

8.13. Управління та самоуправління , їх співвідношення.

Студенти мають відрізняти поняття «управління», яке є більш за¬гальним, від поняття «керівництво», яке стосується людського чинни¬ка; поняття «управління» — від поняття «менеджмент». Як вважають українські вчені А. Хоронжий і Ю. Пачковський, менеджмент поєд¬нує в собі різні підходи керування виробництвом. Існує така думка, що вживання терміну «менеджмент» пов'язане насамперед з ефек¬тивним управлінням. Як стверджує відома українська соціолог Н. Черниш, менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефек¬тивніші моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом.

Слід зазначити, що соціологія праці й управління нині успішно розвивається в Україні. Ведуться різноманітні соціологічні дослід¬ження. Найактуальнішою проблематикою пошуків вітчизняних соціологів є виявлення ставлення респондентів до ринку праці, роз¬витку підприємництва, процесів приватизації, шляхів виходу з еко¬номічної кризи, методів подолання споживацьких настроїв, відчуже¬ності, форм соціального захисту найбільш вразливих верств населення.

9.2. Політика – особливий вид регулювання суспільних відносин.

Соціологія політики - це галузь соціології, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери життя суспільства з іншими соціальними інститутами. Соціологія політики як галузева соціологія набула бурхливого розвитку у XX столітті. У її витоків стояли М. Вебер, Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс, М. Острогорський.

У першу чергу необхідно розглянути процеси інституціоналізації політичних відносин у зв'язку з тим, що політичні інститути надають соціальним взаємодіям визначеності, вносять елементи передбачуваності у поведінку людей, а їх руйнування призводить до хаосу та безладдя.

Становлення політичних інститутів пов'язане з появою якісно нового виду взаємодії - політичної влади, яка зміцнювалася з ускладненням та диференціацією системи соціальної взаємодії. Стійкість політичної влади досягається в процесі її інституціоналізації, яка починається з формування статусно-рольових груп, що призначені для управління суспільством. Водночас відбувається формування нормативно-правової системи, яка регулювала взаємодії різних соціальних груп.

Для підтримання нормативного порядку створюється механізм санкцій, який забезпечує виконання індивідами норм і правил.

Результатом інституціоналізації є поява в суспільстві стійкого механізму, який забезпечує відтворення політичних владних відносин.

Політична влада цікавить соціологію також з точки зору її функцій, які сприяють збереженню цілісності суспільства. Серед основних функцій політичної влади виокремлюють такі:

* функцію перерозподілу матеріальних та духовних цінностей;

* підтримки соціального миру в суспільстві.

* функцію підтримання інституціональної єдності суспільства, збереження єдиного соціокультурного простору.

* мобілізуючу функцію, яка виявляється у здатності організувати та направляти маси на вирішення проблем суспільства, реалізацію прийнятих рішень.

Політика - це особлива сфера життєдіяльності, в якій виявляються відмінності інтересів різних соціальних спільнот з приводу влади. У сфері політики відбувається виявлення, зіткнення, протиборство, а також підпорядкування, субординація цих інтересів.

У структурі політики виділяють такі основні елементи:

* політичні відносини;

* політична організація; •»» політична культура.

Політичнівідносини -це стійкі політичні зв'язки та взаємодії, які формуються в процесі функціонування політичної влади.

Політична організація - це сукупність державних та недержавних організацій та установ, які беруть участь у регулюванні взаємовідносин між соціальними спільнотами.

Політична культура - це сукупність знань, цінностей, зразків поведінки і діяльності людини. Політична культура виступає нормативним механізмом регуляції поведінки; діяльності людей.

Залучення індивіда до знань, цінностей та опанування ролями, які дозволяють йому адаптуватися до політичного життя, відбувається в процесі політичної соціалізації. Політична соціалізація - це двобічний процес, який включає у себе вплив політичного середовища на індивіда, з одного боку, а з іншого,-формування політичної індивідуальності, що передбачає вільний вибір та відповідальність за прийняті рішення, політичну залученість.

11.4.Види соціологічного дослідження , їх призначення.

Залежно від складності й масштабності аналізу предмета виді¬ляють три види соціологічного дослідження: розвідувальне (піло-тажне), описове, аналітичне.

Найбільш простим видом є розвідуваїьне (пілотажне) дослід¬ження. Воно будується на спрощеній програмі й охоплює невеликі су¬купності, має стислий за обсягом інструментарій. Інструментарій — це методичні документи, за допомогою яких здійснюється збір первинної соціологічної інформації (анкети, бланк-інтерв'ю, питальники, картки для фіксації результатів спостереження чи аналізу документів тощо).

Описове дослідження є більш складним видом соціологічного аналізу. Воно проводиться за розробленою програмою, на базі апро¬бованого інструментарію і застосовується відносно великої спіль¬ності людей (наприклад, колектив великого підприємства). Збір інформації тут може бути доповнений методами спостереження, аналізу документів.

Аполітичне дослідження — найбільш поглиблений вид соціоло¬гічного аналізу. Воно не тільки описує структурні елементи явища, що вивчається, але й з'ясовує його причини. Підготовка аналітич¬ного дослідження вимагає значного часу, ретельно розробленої про¬грами, інструментарію, попередньої уяви про об'єкт, який вив¬чається. За методами збору інформації даний вид соціологічного дослідження носить комплексний характер. З гносеологічної точки зору соціологічне дослідження за об'єктом та процедурою є емпі¬ричним, а за рівнем узагальнення воно може бути й емпіричним, і теоретичним.

11.24. Соціометрія , особливості її застосування.

Соціометричний метод. Перед соціологами постають завдання, які пов'язані з вивченням соціальних і соціально-психологічних процесів у малих групах — бригадах, відділах, малих підпри¬ємствах, спеціальних командах тощо. При вивченні таких малих груп ефективно себе зарекомендували методи соціометрії. Термін «соціометрія» походить від сполучення коренів двох латинських слів: socis — товариш, співучасник, компаньон і тепчпп — вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тоб¬то на стику соціології та соціальної психології і пов'язаний із вив¬ченням міжособистих відносин у малих групах. Тому метод соціо-метричного опитування, в якому основним робочим інструментом є питання соціометричної анкети (тести), дозволяє глибше проникну¬ти у стосунки всередині групи, визначити її лідера.

4.1.Сутність, спільність та відмінність понять „людина”, „індивід”, „особистість”.

Розрізняють такі поняття: людина, індивід, особистість.

Термін людина введений тільки для відокремлення із світу живих систем, він не охоплює особливостей повсякденного життя, тобто це чисто біологічний термін. Індивід – це людина як одиничний представник певної спільноти і не охоплює особливості повсякденного життя (немовля - це вже індивід але не особистість) .Особистість – це індивід, який набув соціально значимих рис, а саме характер, талант, світосприйняття, самосвідомість, цінності, вірування, а також статус і роль в суспільстві. Цей термін застосовується для кожної окремої людини.

4.6. Фактори, механізми та агенти соціалізації.

Соціалізація особистості – це процес формування індивіда в особистість, набуття досвіду, навичок, ціннісних орієнтацій, що необхідні для виконання певних ролей в суспільстві. Це також навчання індивіда на протязі всього життя соціальним ролям. Етапи соціалізації: 1) Соц. Адаптація – пристосування індивіда до норм і цінностей суспільства; 2) інтеріоризація – це процес включення засвоєних на етапі адаптації норм і цінностей у внутрішній світ індивіда. Стадії соціалізації: в залежності від віку і працездатності – до трудова, трудова, після трудова. Агенти соціалізації (ті структури, які впливають на процес соціалізації позитивно чи негативно) – сім”я, інші родичі, однолітки, учбові заклади, література, мистецтво, засоби масової інформації.

4.9. Соціологічний зміст понять „десоціалізація”, „ресоціалізація”

Ре соціалізація - переосмислення життя, це процес оволодіння новими цінностями і знаннями для заміни раніш не достатньо засвоєних або тиз, щл не відповідають новим умовам життя.

Де соціалізація – (деградація особистості) є процесом зворотної соціалізації.

ТЕМА№1. Вступ до соціології.

1.1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології.

Поняття «соціологія» походить від лат. societas (суспільство) і грецького logos (слово, вчення) й означає вчення про суспільство. Уперше понятгя «соціологія» було введене в обіг фр філ О Контом (1798-1867), який вже в 30-х роках ХІХ ст. визначав соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток, ототожнював соціологію з суспільствознавством, вважав, що соціологія має rрунтуватися на позитивних фактах, а не на пустих міркуваннях, та будуватися за прикладом природничих наук. Саме тому соціологія О. Конта отримала назву «позитивізм», тобто «точна наука», що діє за зраз- ком природничих, «позитивних» наук. Інші соціологічні теорії та "" концепції, які виходили з того, що науки про природу - це одне, а науки про суспільство - зовсім інше, були названі «антипозитивізмом», або «розуміючою соціологією», засновником якої був, М. Вебер (1864-1920).

Аналіз показує, що соціологія, будучи наукою про реальні, конкретні соціальні явища й процеси, не обмежується цим, а розкриває соціальну взаємодію - процес взаємного впливу спільної діяльності, оскільки суспільство - це і є соціальна взаємодія, а складні взаємодїї соціального, особливого й одиничного є, по суті, соціальними механізмами.

Об’єкт та предмет соціології, як і будь-якої науки не тотожний. Об’єктом науки є все, на що орієнтоване дослідження. Предмет науки – це окремі аспекти, властивості та відносини, які становлять об’єкт конкретного дослідження. соціологія – це наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, соціальних спільнот, відносин про механізми і принципи їх взаємодії. Об 'єктом соціології як науки є соціальна реальність, тобто реальне суспільне житгя, суспільство як цілісний організм, що його вивчають і інші науки - філософія, історія, політологія, економічна теорія, етнографія, право тощо. Предмет – відносини, що складаються між людьми, що вх у всілякі об’єднання або між групами людей. (соц відносини)

Сучасна соціологія - це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об`єкт і предмет. Однак більшість учених погоджуються з тим, що об`єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупність властивостей, зв`язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальні зв`язки, соц. взаємодія, соц. відносини і спосіб їх організації є об`єктами соц. дослідження. Предметом соціології є істотні властивості, зв`язки й відношення об`єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних і практичних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери суспільства. Конт вважав, що соц. - це позитивні знання про сусп. Дюркгейм називав предметом соц. соціальні факти як форми колек-тивної дії і колективного буття, тому предмет соц. - колективне в усіх його проявах. Ковалевський розгляд. соц. як науку про рорядок і прогрес людських суспільств. Смелзер трактує соц. як наукове вчення сусп. та сусп. відносин.

1.2 Сутність «соціального» як ключової соціологічної категорії.

Центральним поняттям соц. є «соціальне». Осипов вважав, що соціальне - це сукупність будь-яких властивостей і особливостей сусп. відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого стано-вища в сусп., до явищ і процесів сусп. життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи) безпосередньо чи опосередковано. В процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соц. властивостей. У широкому розумінні «соціальне» означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому - тільки тів аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соц. структурі сусп., відносинами між соц. групами та між людьми як представниками різних класів, націй тощо.

Центральним і засадним поняттям соціології є “соціальне”. Проблема соціального пронизує усю історію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її частіше акцентують увагу на тому, що соціальне – це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне, скоординоване присутнє і в стадних сукупностях тварин чи в сім’ях комах. Наприклад, дуже наочно це проявляється у бджіл, мурашок тощо.

М. Вебер виділив як квінтесенцію соціального так зване очікування, тобто орієнтацію на відповідну реакцію. Г. В. Осипов уважає, що соціальне – це сукупність будь-яких властивостей та особливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи індивідів) безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соціальних властивостей, які є предметом соціологічного вивчення.

Слід відрізняти поняття “соціальне” в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні “соціальне” є синонімом “суспільного” і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні “соціальне” означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми як представниками різних класів, націй, трудових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп.

1.3 Особливості соціологічного знання, рівні його формування.

Кожна галузь науки виконує певні завдання, досліджує різноманітні проблеми. Для цього визначаються відповідні напрями досліджень тa аналізу соціальної реальності, а. практична реалізація цих досліджень здійснюється на певних рівнях спеціальними кваліфікованими науковими закладами.

Соціологія, як і будь-яка інша наука, має свою структуру, що зумовлено її змістом та завданнями. Передусім самі соціологічні знання мають три основних рівні:

• фундаментальні соціологічні теорії (створюють теорії, концепції, парадигми, що розкривають універсальні закономірності й принципи побудови різноманітних соціальних систем, а також теорію випадкових і таких, що само організуються, само управляються, соціальних процесів та явищ);

• теорїї середнього рівня (покликані узагальнювати і структурувати емпіричні дані в межах окремих галузей соціологічного знання);

• емпіричний (знаходить, визначає та узагальнює соціальні факти).

Соціологічні знання - це єдність теорії та соціальної практики. Теорії та концепції, розроблені на найвищому рівні у сфері формування знань про соціальну реальність, становлять теоретичну фундаментальну соціологію.

Спеціальні соціологічні теорії; або теорії середнього рівня, вивчають закономірності та випадковості розвитку й відтворення окремих соціальних спільностей (соціологія міста, села, етнічної групи, демографічної групи тощо). До середнього рівня належать галузеві теорії; що розкривають закономірності, випадковості та механізм життєдіяльності соціальних спільностей в окремих сферах (соціологія праці, соціологія освіти, соціологія побуту, економічна соціологія, соціологія управління тощо), та теорії; що аналізують окремі елементи соціального механізму (теорії комунікації, соціальної активності, соціологія ррганізацій тощо). Емпірична соціологія вивчає, аналізує та узагальнює соціальні факти. Вона використовує методи конкретних соціологічних досліджень (опитування, спостереження, аналіз документів). Між різними рівнями соціального знання немає абсолютної межі. Теоретичні та емпіричні знання тісно пов'язані між собою. Теоретичні знання необхідні для грамотного здійснення емпіричних досліджень, а емпірична соціологія забезпечує теоретичні розробки перевіреними й узагальненими соціальними фактами.

1.4 Методи, якими користується соціологія. Особливості соц. підходу до вивчення суспільства.

Методи в соціології - це спосіб здобуття, побудови та обгрунтування соц. знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теор пізнання соц. реальності. Соціологія використовує дві основні групи методів: перша група - загальнонаукові методи, до яких належать діалектика, синергетика (вплив випадк факторів), історизм, і друга група - специфічні методи соціології, до яких належать спостереження, опитування (усне, анкетне, інтерв'ю), експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів та інші.

Під час вивчення та аналізу соціальних відносин, явищ і процесів, закономірностей та випадковостей соціального життя суспільства використовуються зазвичай усі загальнонаукові й специфічні методи соціології. Однак кожне конкретне соціальне явище або процес для свого вивчення та аналізу вимагають використання nepeважно тих методів, які забезпечують найбільш глибоке та повне наукове їх обгрунтування й пояснення.

1.5Сутність понять «соц.відносини», «соц. явище», «соц. процес», «соц закон», їх взаємозв`язок.

Соціальні відносини – це усталена, така, що історично склалася за конкретних умов місця і часу, система зв’язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь економічному, політичному й духовному житті, мають різний соціальний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця і ролі людей у суспільстві, способу їх життя, умов існування. Вони виявляються в результаті порівняння становища окремих індивідів, соціальних груп у соціальній структурі, через комунікаційні зв’язки між ними, оцінку власного становища порівняно зі становищем інших з метою впливу на результати їхньої діяльності, корекції поведінки та інтересів. Соц відносини формуються в процесі соц діяльності, тобто сукупності дій окремих особистостей у соц орг у зв з досягненням певних цілей, реаліз інтер і задов потреб.

Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

Вивчення соціальних відносин дає можливість зробити висновок щодо взаємного ставлення одна до одної соціальних спільнот і людей як представників цих спільнот. Суспільні відносини опосередковують соціальні відносини, тобто відносини між людьми, що складаються в процесі певної діяльності (політичної, економічної, правової) й саме роблять людей не абстрактними, а конкретними індивідами. Тому соціальні відносини неможливо виокремити в чистому вигляді, як це можна зробити з економічними, політичними, правовими тощо. Постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини. Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальної структури суспільства, яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу. Проблеми соціальної структури належать до так званих фундаментальних знань, тобто тих, які зачіпають сутність соціальних явищ і процесів, закономірності формування та розвитку котрих вивчає соціологія.

Соціальне явище – це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. Узагалі хід будь-якого явища, зміна його етапів є соціальним процесом. У соціології соціальний процес – це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Соціальні процеси можуть характеризувати: зміни в структурі особистості (формування установок, ціннісних орієнтацій чи мотивації поведінки); взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конфлікти); внутрішньо- і між групову взаємодію (адаптація, згуртування, спільна праця).

Якщо такі процеси супроводжуються прогресивними зрушеннями, тобто накопиченням позитивного суспільно значущого змісту, то матиме місце соціальний розвиток. Прогрес.

Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденцію максимального наближення до вимог тих чи інших соціальних законів.