Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології.

1. 1. Особливість протосоціологічного знання, його основні форми.

Протосоціологія – зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінної від соц.філософії.

На стадіях раннього класового суспільства міф і епос були осно¬вними формами відображення соціальної дійсності. Міф — це най¬давніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уяв¬лень. У ньому переважали фантастичні знання, а людина займала місце статиста.

Епос — це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні нор¬ми, прагнення. На першому плані людина, що не хоче покірно сприймати свою долю, бореться і може принести себе у жертву заради інших. В епосі суспільні відносини описуються такими, якими вони були насправді, а не віддзеркалюються у перевернутому вигляді.

Виникають перші елементи наукового знання. Воно можливе завдяки: *розвитку суспільного поділу праці;*виокремлення розумової праці від фізичної. Способи творення соціологічних теорій належать Демокріту, Аристотелю, Платону. Намагалися пояснити сутність соціальних явищ, процесів і окремих фактів. Методом збору інформації виступало опитування та анкетування.

Демокріт– два роди пізнання. І: зір, слух, нюх, дотик. ІІ: те, що недоступне чуттєвому пізнаннюосягається за допомогою мислення.

 Розробка концепції походження і природного розвитку людини шляхом еволюції матерії.

 Кожна людина має набиратися мудрості, яка не стільки дана від природи, скільки породжується сумлінним навчанням.

 суспільство виникає в лоні природи. Людина наслідує природу (у мурах – працьовитість…)

 поділ праці

Гераклітвиділяв 2 групи людей: І — це люди, у поведінці яких розум панує над потребами. (Во¬ни керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб) ІІ- раби своїх потреб.

Сократ особливого значення у процесі спілкування надавав мовленню. Його спілкування з людьми було ак-тивним, причому він не передавав знання в готовій формі, а лише допомагав співрозмовникові дійти істини. Доводив те, що співрозмовник теж знає «все». Конфуцій стверджував, що людина за своєю природою добра, її псують, прищеплюють їй негативні якості зовнішні обставини.

Платон – душі кожної людини притаманні компоненти: розум, афекти, прагнення, але їх співвідношення у різних людей-різні. Перемога над пристрастями досягається через навчання і виховання. Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність і суспільну справедливість.

І щабель – та верства населення, у діях яких домінує розум. На чолі держави мають стояти філософи-правителі.

ІІ щабель – воїни-охоронці (ефективність, мужність, запал)

ІІІ щабель – ті, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ.

Аристотель – сенс життя – досягнення вищого блага через діяльність. Людське життя – найвища цінність. Важливу роль у житті людей відігравало спілкування.

школа йоги – красномовність, уміння переконувати. Мета-вдосконалення особистості.

Сюнь-Цзі— людина від природи зла, а позитивних якостей вона набуває завдяки вихованню.