Курс лекцій з навчальної дисципліни “Вступ до спеціальності” складається з трьох частин: - основи організації навчання у вищій школі;

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства та держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями 1.

Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Основними принципами освіти в Україні є:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв’язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

• незалежність від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв’язок з освітою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність системи освіти;

- безперервність і різноманітність;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування.

1. Ступенева система вищої освіти України

Структура системи освіти включає:

- дошкільну освіту;

- загальну середню освіту;

- позашкільну освіту;

- професійно-технічну освіту;

- вищу освіту;

- післядипломну освіту;

- аспірантуру;

- докторантуру;

- самоосвіту.

Вища освіта - одна з найважливіших складових системи освіти, що забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо - кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації 1.

Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації 2

1.2 Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні

Кваліфікація фахівця з вищою освітою визначається як здатність особи виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи та вимагає певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Спеціальність - категорія, що характеризує:

 у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об’єкт діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці);

 у сфері праці - особливості спрямованості і специфіку роботи в межах професії (зміст задач професійної діяльності).

Відповідно до статті 30 Закону України “Про освіту” 1 та статті 6 Закону України "Про вищу освіту" 2 підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами.

Освітній рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню. В Україні встановлені такі освітні рівні вищої освіти: неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта 2, стаття 7.

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Освітньо-професійна програма - державний нормативний документ, який визначає зміст та термін навчання, передбачає відповідні форми контролю та державної атестації фахівця з даної спеціальності певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Нормативний термін навчання – це встановлений освітньо-професійною програмою термін викладання змісту освітньо-професійної програми для очної форми навчання.

В Україні встановлені такі освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти:

• молодший спеціаліст;

• бакалавр;

• спеціаліст;

• магістр.

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув загальнокультурну підготовку, спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення типових професійних завдань, які передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства 3.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “молодший спеціаліст” отримує освітній рівень “неповна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання, достатні для виконання певних виробничих функцій, здатний перенести свою діяльність з одного предмета праці на інший. Задачі діяльності, що вирішує молодший спеціаліст, припускають вибір готових рішень з набору стандартних загальноприйнятих рішень, що мають алгоритмізований характер.

Освітньо-професійна програма підготовки молодшого спеціаліста забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти або на базі базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну середню загальну освіту. Зазначена програма складається з навчальних дисциплін фахового спрямування та з різних видів практичної підготовки і може включати окремі дисципліни освітньо-професійної програми підготовки бакалавра.

Нормативний термін навчання не може перевищувати трьох років на базі повної загальної середньої освіти. та чотирьох років - на базі базової загальної середньої освіти.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства 3.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” отримує освітній рівень “базова вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання, достатні для виконання обмеженої кількості виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування його об’єкта діяльності. Задачі діяльності, які вирішує бакалавр, припускають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить процедуру часткового конструювання відповідних операцій.

Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти за напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної загальної середньої освіти. Зазначена програма складається із загальних фундаментальних, гуманітарних та соціально-економічних дисциплін, спеціальних дисциплін відповідного напряму підготовки, а також з різних видів практичної підготовки.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати чотирьох років. Нормативний термін навчання осіб, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки спеціальністю, зменшується на один - два роки.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за відповідним напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра.

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства 3.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” отримує освітній рівень “повна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання для виконання усіх виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкту діяльності. Задачі діяльності, які вирішує спеціаліст, припускають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедури конструювання рішень.

Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Зазначена програма складається із спеціальних дисциплін, у тому числі соціально-економічних, та різних видів практичної підготовки.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей за погодженням з Міністерством освіти і науки України може бути встановлено термін півтора роки).

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства 3.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” отримує освітній рівень “повна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання для виконання науково-дослідних, педагогічних та (чи) управлінських функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкта діяльності. Задачі діяльності, які вирішує магістр, припускають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедури конструювання рішень.

Освітньо-професійна програма підготовки магістра забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Зазначена програма включає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-економічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково-практичну підготовку.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей за погодженням з Міносвіти може бути встановлено термін півтора роки).

Здобуття кваліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста. При цьому нормативний термін навчання визначається індивідуальною програмою з урахуванням академічної різниці між освітньо-професійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра.

Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

• перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

• спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

• розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;

• стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.

1.3 Система акредитації освітньо-професійних програм навчання та навчальних закладів:

ліцензування, акредитація

Освітня діяльність (діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документу) на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 2.

Вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність 2.

Ліцензування - процедура визнання державою спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Ліцензований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Ліцензована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитація - процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Акредитований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитований вищий навчальний заклад - вищий навчальний заклад, що визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є акредитованими.

Рівень акредитації - рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

В Україні встановлено чотири рівні акредитації вищих навчальних закладів:

- вищий навчальний заклад першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста 2. Випускники отримують неповну вищу освіту: на основі повної загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста; на основі базової загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

- вищий навчальний заклад другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра 2;

- вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра 2;

- вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра 2.

1.4 Типи вищих навчальних закладів України

В Україні діють такі типи вищих навчальних закладів 2:

Університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети.

Академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково- виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного.

Створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації державної форми власності здійснюється Кабінетом Міністрів України, інших - відповідними засновниками, приватних - власниками.

Структурні підрозділи вищого навчального закладу створюються відповідно до законодавства і можуть мати окремі права юридичної особи.

Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є: кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо.

Кафедра - базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з них мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років (для національного вищого навчального закладу - строком на сім років). Із завідуючим кафедрою укладається контракт.

Факультет - основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об’єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Інститут - навчально-науковий або науковий структурний підрозділ, який може створюватися в університетах та академіях з метою більш ефективної реалізації статутних завдань закладу. Навчально-науковий інститут об’єднує споріднені факультети, кафедри. Керівництво навчально-науковим інститутом здійснює директор інституту, який обирається на посаду за конкурсом на п’ять років.

Філія - відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання.

Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку.

Вищі навчальні заклади у своєму складі можуть мати підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, обчислювальні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена чинним законодавством. Вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації можуть також мати аспірантуру, докторантуру, науково-дослідні установи.

Вищий навчальний заклад може створювати навчальні підрозділи: курси, факультети суміжних і додаткових професій та інші підрозділи, що надають платні освітні послуги.

Вищий навчальний заклад має право створювати у своєму складі заклади післядипломної освіти, які на базі вищої освіти у скорочені терміни готують фахівців з нових перспективних напрямів науки і техніки.

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо.

1.5 Особливості університетської освіти

В Україні, як і у всьому світі, найпрестижнішою є університетська освіта. Університет, як це визначено раніше – вищий навчальний заклад, в якому реалізуються освітньо-професійні програми як правило освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра, спеціаліста, магістра за широким спектром природничих, гуманітарних та інших напрямів науки, техніки, культури, проводяться фундаментальні та прикладні дослідження. Статус університету передбачає:

- підготовку за широким переліком природничих, гуманітарних, економічних, технічних та інших напрямів науки, виробництва, суспільного життя висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими фундаментальними знаннями і високим рівнем загальної культури;

- участь в навчальному процесі наукових та науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації;

- наявність загальновизнаних наукових шкіл, значних досягнень в галузі фундаментальних і прикладних досліджень, науково-методичних і педагогічних новацій;

- підготовку науково-педагогічних кадрів, в тому числі через аспірантуру та докторантуру, підвищення кваліфікації та перепідготовку викладацького складу і фахівців народного господарства з вищою освітою;

- поширення наукових знань, культурно-просвітницьку діяльність.

Кількість університетів в Україні, заснованих на державній формі власності за період з 1991 року до 2002 року зросла з 12 до 103.

Мережа університетів, враховуючи їх соціально-економічний вплив, може бути поділена на типи:

- класичні університети як великі, багатофункціональні вищі навчальні заклади з високим науково-педагогічним, науково-технічним і культурним потенціалом, сфера їх впливу має екстериторіальний характер і включається в поле впливу університетів світового рівня ( до такого типу належить Київський національний університет імені Тараса Шевченка, який у світовому рейтингу університетів знаходиться на 18 місці);

- регіональні університети, вплив яких охоплює великі територіальні утворення;

- галузеві університети, як центри розвитку науки, освіти, культури в певних галузях народного господарства.

Основні характеристики університетської освіти:

• фундаментальність підготовки;

• гуманітаризація освіти;

• поєднання навчання та наукової роботи;

• академічні свободи.

Фундаментальність підготовки полягає в тому, в університеті готується не стільки “людина знаюча”, з незмінним світоглядом, скільки людина, підготовлена до життя, яка вміє орієнтуватися в складних проблемах, обгрунтовувати та приймати оптимальні рішення. Для цього на першому етапі підготовки забезпечується перш за все розуміння і широта кругозору, а на наступних – індивідуалізація навчання, що дозволить майбутньому фахівцю діяти не лише на основі взірців, стереотипів, засвоєних у ході навчання, а й на основі ним самим розроблених, знайдених, виплеканих прийомів і способів. Психологи зазначають, що знання можна отримати, втратити, але неможливо їх дати. Фундаменталізація освіти передбачає викладання блоку природничих та гуманітарних дисциплін як єдиного комплексу наук про природу, суспільство і місце людини в них.

Гуманітаризація університетської освіти покликана забезпечити загальнокультурний розвиток майбутнього фахівця, його духовних начал, орієнтувати його в світі загальнолюдських цінностей, розвивати художнє мислення, можливості якісного аналізу явищ і процесів суспільного життя, поєднувати в єдину систему компоненти екології, політики, економіки, менеджменту, соціології, філософії, психології та педагогіки.

Поєднання навчання та наукової роботи – один з фундаментальних принципів університетської освіти, який полягає в об’єднанні в одному середовищі двох взаємодіючих процесів – наукової і освітньої діяльності. Якщо освітній процес протікає в середовищі “наукового затишку”, він позбавлений властивостей, які запускають внутрішній механізм саморозвитку.

Академічні свободи забезпечують мобільність особи в процесі навчання в університеті. Особлива увага приділяється індивідуальним заняттям, які активізують мотивацію студентів до розвитку своїх знань та здібностей.

Джерела інформації

1. Закон України "Про освіту" (від 23 березня 1996 року № 100/96 )

2. Закон України "Про вищу освіту" (від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ )

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)"

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 05 вересня 1996 року "Про затвердження Положення про державний вищий заклад освіти"

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 року "Про перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями"

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2002 року № 978 "Про затвердження Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах"

7. Указ Президента України від 12 вересня 1995 року №832/95 "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні"

8. Указ Президента України від 17 квітня 2002 року №347/2002 "Про національну доктрину розвитку освіти"

9. http://www.rada.gov.ua/ - інформаційно –пошукова система

законодавчих і нормативних документів України

Питання для самоконтролю та підготовки до підсумкового контролю

1. Освітні рівні вищої освіти в Україні

2. Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні

3. Рівні акредитації вищих навчальних закладів України

4. Типи вищих навчальних закладів України

2.1 Зміст освіти та навчання

Діяльність (діяльність людини) - динамічна система взаємодій людини із всесвітом, в яких вона досягає свідомо поставлених цілей, що з’являються в наслідок виникнення у неї певних потреб. У процесі діяльності людина перетворює природу, роблячи тим самим з себе суб’єкт діяльності, а з явищ природи, якими вона оволоділа, об’єкти своєї діяльності.

У процесі історичного розвитку суспільства формуються та розвиваються різні види діяльності людини - характеристики діяльності з точки зору способів і форм її здійснення. Вид діяльності визначається станом взаємодії фахівця з узагальненим об’єктом діяльності протягом всього циклу його існування.

Задача діяльності - мета діяльності, що задана в певних умовах і може бути досягнута в результаті визначеної структури діяль­но­с­ті, до якої віднесено:

- предмет діяльності (праці) - те, що суб’єкт має до початку своєї діяльності і що підлягає трансформації у продукт;

- засіб діяльності (праці) - об’єкт, що опосередковує вплив суб’єкта на предмет діяльності, або те, що звичайно називають “знаряддям праці”, і стимули, що використовуються, наприклад, у діяльності управління;

- процедура діяльності (праці) - це технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту. Інформація про спосіб діяльності фіксується у вигляді програми або алгоритму на деяких матеріальних носіях;

- умови діяльності (праці) - характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності (температура, склад повітря, рівень акустичних шумів, пристосованість приміщення до праці, меблі, а також соціальні умови та час);

- продукт діяльності (праці) - те, що одержано в результаті трансформації предмета в процесі діяльності.

Є три види задач діяльності:

- професійні задачі - задачі діяльності, що безпосередньо спрямовані на виконання завдання (завдань), яке (які) поставлено(і) перед фахівцем як професіоналом;

- соціально-виробничі задачі - задачі діяльності, що пов`язані з діяльністю фахівця у сфері виробничих відносин у трудовому колективі (наприклад, інтерактивне та комунікативне спілкування тощо);

- соціально-побутові задачі - задачі діяльності, що виникають у повсякденному житті і пов’язані з домашнім господарством, відпочинком, родинним спілкуванням, фізичним і культурним розвитком тощо і можуть впливати на якість виконання фахівцем професійних та соціально-виробничих задач.

Рівень професійної діяльності - характеристика професійної діяльності за ознаками опанування особою певної сукупності умінь та знань. В сфері праці розрізняють наступні рівні професійної діяльності:

• стереотипний рівень (рівень використання) - уміння використовувати налагоджену систему (об’єкт діяльності) при виконанні певних задач діяльності, та знання призначення об’єкта і його основних (характерних) особливостей;

• операторський рівень - уміння готувати (налагоджувати) систему і керувати нею при виконанні певних задач діяльності та знання принципу (основних особливостей) побудови і принципу дії системи на структурно-функціональному рівні;

• експлуатаційний рівень - уміння при виконанні певних задач діяльності тестувати та аналізувати роботу системи з метою виявлення та усунення пошкоджень і знання методів аналізу функціонування системи та методів аналізу, пошуку та усунення пошкоджень;

• технологічний рівень - уміння при виконанні певних задач діяльності здійснювати розробку систем, що відповідають заданим характеристикам (властивостям), і знання методів синтезу та технологій розробки систем та способів їх моделювання;

• дослідницький рівень - уміння проводити дослідження систем з метою перевірки їх відповідності заданим властивостям, уміння обирати з множини систему, що дозволяє найбільш ефективно вирішувати задачі діяльності, знання методики дослідження систем та методів оцінки ефективності їх застосування при вирішенні конкретних задач.

Компетентність - необхідний обсяг і рівень знань та досвід у певному виді діяльності.

Зміст вищої освіти - обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва 1. Зміст вищої освіти встановлюється стандартами вищої освіти та іншими актами органів управління освітою і змінюється відповідно до рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства

Знання - категорія, яка визначає взаємозв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини, є результат процесу пізнання дійсності, її перевірене суспільною практикою і логічно упорядковане відображення в свідомості людини. Знання виявляються в системі понять, суджень, уявлень та образів, орієнтованих основ діяльності тощо і мають певний обсяг і якість. Знання можливо ідентифікувати тільки тоді, коли вони проявляються у вигляді умінь виконувати відповідні розумові або фізичні дії.

Уміння - здатність людини виконувати певні дії при здійсненні тієї чи іншої діяльності на основі відповідних знань. Уміння поділяють за видами: предметно-практичні, предметно-розумові, знаково-практичні, знаково-розумові.

Предметно-практичне уміння - уміння виконувати дії щодо переміщення об'єктів у просторі, зміну його форми, тощо. Головну роль у регулюванні предметно-практичних дій виконують перцептивні образи, що відображають просторові, фізичні та інші властивості предметів і забезпечують керування робочими рухами відповідно до властивостей об'єкта та завдань діяльності.

Предметно-розумове уміння - уміння щодо виконання операцій з розу­мовими образами предметів. Ці дії вимагають наявність розвиненої системи уявлень і здатність до розумових дій (наприклад, аналіз, класифікація, узагальнення, порівняння, тощо).

Знаково-практичне уміння - уміння щодо виконання операцій зі знаками та знаковими системами. Прикладами цих дій є друкування, прокладання курсу по карті, одержання інформації від пристроїв тощо.

Знаково-розумове уміння - уміння щодо розумового виконання операц­ій зі знаками та знаковими системами. Наприклад дії, що є необхідні для виконання логічних та розрахункових операцій. Ці дії дозволяють вирішувати широке коло задач в узагальненому вигляді.

Навичка - дії, що виконуються при здійсненні певної діяльності, котрі завдяки численним повторенням стають автоматичними і виконуються без свідомого контролю.

Здатність - психічний та фізичний стан особи, в якому вона готова до успішного виконання певного виду продуктивної діяльності.

Здібність - особливості особи, що є суб’єктивними умовами успішного здійснення певного виду продуктивної діяльності. Здібності пов’язані із загальною спрямованістю особи, з її нахилом до тієї чи іншої діяльності.

Спеціальність - категорія, що характеризує:

• у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об’єкт діяльності або функцію та предмет діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці);

• у сфері праці - особливості спрямованості і специфіку роботи в межах професії (зміст задач професійної діяльності, що відповідають кваліфікації).

Навчання за спеціальністю освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, або спеціаліста, або магістра передбачає вивчення узагальненого об’єкта діяльності фахівця, виробничих функцій та типових складових структури професійної діяльності таких, що задовольняють вимогам сфери праці до спеціальності.

Узагальнений об’єкт діяльності фахівця з вищою освітою - природна чи штучна система, що розвивається. Характерні етапи цього розвитку визначають цикл взаємодії фахівця і системи.

Цикл існування об’єкту діяльності - період, протягом якого існує об’єкт діяльності фахівця від “зародження” (проектування) до його ліквідації.

Період існування об’єкту діяльності розподіляється на окремі етапи:

- проектування, протягом якого вирішуються питання щодо конструкції або змісту;

- створення;

- експлуатація, протягом якої об’єкт використовується за призначенням;

- відновлення (ремонт, удосконалення тощо), яке пов’язане з відновленням властивостей, якостей, підвищенням продуктивності, інших ознак;

- утилізація та ліквідація.

Кожний етап існування об’єкту діяльності фахівця має свої ознаки, які визначаються спільністю (за продуктом) типових задач діяль­нос­ті, пов’язаних безпосередньо з об’єктом, та відмінністю типових задач від задач іншого етапу.

Типова задача діяльності - узагальнена задача діяльності, що є характерною для більшості виробничих або соціальних ситуацій і не містить конкретних даних, а отже, не має конкретного розв’язку (можуть бути визначені тільки шляхи вирішення).

Виробнича функція (трудова, службова) - коло обов’язків, які виконує фахівець у відповідності до займаної посади і які визначаються посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою.

Зміст навчання - структура, зміст і обсяг навчальної інформації (науково обгрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, комплекс завдань і вправ, що мають бути виконані), засвоєння якого забезпечує особі здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

2.2 Система стандартів вищої освіти

Стандарт вищої освіти - сукупність норм, які визначають зміст, вищої освіти, зміст навчання, засіб діагостики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти, стандарти вищої освіти вищого навчального закладу, тобто ця система реалізується на трьох рівнях: на рівні держави (державний стандарт вищої освіти), на рівні галузі (галузеві стандарти вищої освіти), на рівні вищого навчального закладу (стандарти вищої освіти вищого навчального закладу).

Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки особи, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Якість вищої освіти - сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

Якість освітньої діяльності - сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або (та) суспільства.

Державний стандарт вищої освіти містить складові:

• перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

• перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

• вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

• вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, містить перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають неповторювані узагальнені об’єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності.

Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови.

Вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

Державний стандарт затверджується Кабінетом Міністрів України.

Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:

• освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів;

• освітньо-професійні програми підготовки;

• засоби діагностики якості вищої освіти.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій, типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.

Освітньо-професійна програма підготовки визначає нормативний термін та номативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.

Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові:

• перелік спеціалізацій за спеціальностями;

• варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;

• варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

• варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;

• навчальні плани;

• програми навчальних дисциплін.

Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності.

Варітивні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями з урахуванням суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці.

Навчальні плани визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, види навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю.

Програми навчальних дисциплін визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості умінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання.

2.3 Освітньо-кваліфікаційна характеристика, освітньо-професійна програма, навчальний план підготовки бакалаврів за напрямом “процеси, машини та обладнання ”

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) бакалавра за напрямом підготовки "процеси, машини та обладнання" встановлює:

• професійне призначення і умови використання випускників вищих навчальних закладів за спеціальністю та освітньо-кваліфікаційним рівнем у вигляді переліку первинних посад, виробничих функцій та типових задач діяльності;

• освітні та кваліфікаційні вимоги до випускників вищих навчальних закладів у вигляді переліку здатностей та умінь вирішувати задачі діяльності;

• вимоги до атестації якості освітньої та професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів;

• відповідальність за якість освітньої та професійної підготовки.

Стандарт є обов’язковим для вищих навчальних закладів, що готують фахівців даного профілю. Підприємства, установи, організації повинні забезпечити необхідні умови для використання фахівців відповідно до здобутих ними у вищому навчальному закладі кваліфікації та спеціальності згідно з чинним законодавством.

Стандарт придатний для цілей ліцензування та акредитації напрямів та спеціальностей, сертифікації фахівців та атестації випускників вищих навчальних закладів.

У галузевому стандарті вищої освіти застосовуються наступні скорочення назв:

а) видів типових задач діяльності:

ПФ - професійна,

СВ - соціально-виробнича,

СП - соціально-побутова;

б) класів задач діяльності:

С - стереотипна,

Д - діагностична,

Е - евристична;

в) видів уміння:

ПП - предметно-практичне уміння,

ПР - предметно-розумове,

ЗП - знаково-практичне,

ЗР - знаково-розумове;

г) рівнів сформованості даного уміння:

О - уміння виконувати дію, спираючись на ма­теріальні носії інф­о­р­мації щодо неї,

Р - уміння виконувати дію, спираючись на по­с­тійний розумовий контроль без допомоги матеріальних носі­їв інформації,

Н - уміння виконувати дію автоматично, на рівні навички;

д) здатностей:

З - здатність.

Джерела інформації

1. Закон України "Про вищу освіту" (від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ )

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)"

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 року "Про перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями"

4. ДК 003-95 Державний класифікатор України. Класифікатор професій;

5. Довідник кваліфікаційних характеристик працівників. Центр продуктивності Міністерства праці та соціальної політики України;

6. ГСВОУ 6.030400ОКХ - 02 Галузевий стандарт вищої освіти України. Освітньо-кваліфікаційна характеристика (проект).

8. ГСВОУ 6.030400ОПП - 02 Галузевий стандарт вищої освіти України. Освітньо-професійна програма (проект).

9. ГСВОУ 6.030400ЗД - 01 Галузевий стандарт вищої освіти України. Засоби діагностики якості вищої освіти (проект).

10. http://www.rada.gov.ua/ - інформаційно –пошукова система

законодавчих і нормативних документів України

Питання для самоконтролю та підготовки до підсумкового контролю

Державний стандарт вищої освіти

Галузевий стандарт вищої освіти

Стандарт вищої освіти вищого навчального закладу

4. Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу

5. Освітньо-професійна програма підготовки фахівців з вищою освітою

6. Засоби діагностики якості підготовки фахівців з вищою освітою

7. Навчальний план

8. Навчальна дисципліна

9. Навчальна програма дисципліни

10. Робоча навчальна програма дисципліни

11. Тест