Особливості застосування протимікробних засобів під час вагітності.

Протимікробі засоби, особливо антибіотики, часто призначаються під час вагітності як для лікування інфекцій, які ускладнюють перебіг вагітності (пневмонія, захворювання сечовивідних шляхів), так і для профілактики станів, які у випадку їх не лікуввання можуть впливати на кінець вагітності (токсоплазмоз, асимптомна бактеріурія). Загальні принципи використовування антибіотиків у вагітних такі ж, що у невагітних: призначати необхідний препарат у необхідній дозі, використовувати відповідний шлях введення, досягнути високої концентрації в органі-мішені та вибрати оптимальну тривалість лікування. Однак основним принципом вибору антимікробного засобу повинна бути його належність до визначеної категорії ризику.

Бета-лактамні антибіотики.

Пеніциліни. Природні (біосинтетичні) пеніциліни: феноксиметилпеніцилін, біциліни є препаратами вузького спектру діх. До них чутливі збудники дифтерії, сифілісу та більшість анаеробів. Напівсинтетичні пеніциліни поділяються на:

-пеніциліназостійкі з переважною актвністю проти Грам (+) мікроорганізмів („антистафілококові”): метицилін, оксацилін, клоксацилін, диклоксацилін;

- пеніциліни широкого спктру дії (за винятком пеніциліназоутворюючих стафілококів і синяво-гнійної палички): ампіцилін, амоксицилін;

- широкого спектру дії з додатковою активністю проти синяво-гнійної палички: карбеніцилін, азлоцилін;

- пеніциліни з переважною активністю проти Грам(-) мікроорганімзмів: мецилінам, ацидоцилін.

Сьогодні „антистафілококкові” пеніциліни недостатньо ефективні проти стафілококів, які характеризуются чисельними механізмами резистентності. Їх спектрові недоліки були в певні й мірі усунені після створення ампіциліну і амоксициліну, які дали початок пеніцилінам широкого спектру дії. Найбільш перспективним визнаний амоксицилін. Особливістю цього антибіотика є те, що він під час вагітності призначається в тій самій дозі, що і поза нею. Показано, що навіть великі дози амоксциліну не впливають на функціональний стан плода і не сприяють збільшенню частоти вроджених аномалій розвитку. Особлива форма – флемоксин солютаб повністю всмоктується, при чому їжа не впливає на процес абсорбції. В жіночому молоці винаходиться тільки залишкова кількість препарату, у зв΄язку з чм ризик негативного впливу на грудних дітей вкрай малий. В амніотичний рідині і в судинах пуповини концентрація флемоксину становить 25-30% від його рівня в плазмі крові вагітної.

Для боротьби з резистентністю бактерій ефективним є комбінування антибіотиків з інгібіторами бета-лактамаз. У клініці переважають три інгібітори бета-лактамаз: сульбактам, клавуланова кислота і тазобактам. Комбінація амоксициліну і клавуланової кислоти відома як амоксиклав і аугментин.

Багаторічний клінічний досвід показав, що антибіотики з групи пеніцилінів практично безпечні для плода і новонародженого. Але алергійні реакції уповільненого і негайного типів потребують визначення індивідуальної чутливості до препаратів цієї групи.

Цефалоспорини перевищують пеніциліна за натибактеріальною активністю.

Цефалоспорини І покоління: цефазолін, цефалотин, цефалексин – антибіотики порівняно вузького спектру дії.

Цефалоспорини ІІ покоління: цефотоксин, цефуроксим мають більш широкий спектр антимікробної дії. Можливості антибактеріальної терапії вагітних препаратами ІІ покоління поширюються засобами, які можна використовувати у двох лікувальних формах. Цефуроксим діє бактерицидно проти стрептококів, метицилінчутливих стафілококів і ряду Грам (-) мікроорганізмів (гемофільна паличка, гонококи, ентеробактерии).

У цефалоспоринів ІІІ покоління спектр антимікробної активності зміщений до боку Грам(-) збудників і анаеробів – основних патогенів нозокоміальних інфекцій. Цефтазидим за антисинявогнійною активністю перевищує усі інші антибактеріальні засоби. Цефтріаксон відрізняється пролонгованою дією (використовується 1 раз на добу) і високою проникаючою здатністю до різних органів та тканин, у тому числі через гематоенцефалічний бар΄єр.

Цефалоспорини ІV покоління переборюють резистентність більшості Грам (-) бактерій і мають високу активність проти Грам (+) бактерій, у тому числі пеніцилін-резистентних пневмококів. Еталоном є цефепім. Препарат добре проникає в усі органи та тканини, а його висока концентрація в крові після внутрішньовенного використання обумовлюдє 2-разовий режим введення. Широкий спектр антимікробної дії дозволяє використовувати цефепім для монотерапії нозокоміальних інфекцій, але при підозрі на анаеробну флору або наявність синьогнійної палички його необхідно поєднувати з метронідазолом або амікацином, відповідно. Він безпечний при вагітності, не викликає пошкоджень у плода, не збільшує алергізацію вагітної. Негативного впливу на новонародженого також не чинить, оскільки проникає в грудне молоко в низоьких концентарціях.

Сучасні цефалоспорини практично не мають нефротоксичної дії, рідко викликають диспепсичні порушення та зміни нормальної мікрофлори кишечнику.

Карбапенеми: (тієнам, меронем) мають наддзвичайно широкий спектр антимікробної дії, яка включає практично усі клінічно значимі Грам (+) і Грам (-) аероби та анаероби. Ці препарати розглядаються як засоби емпіричної монотерапії тяжких полімікробних інфекцій. У звязку з відсутністю достатніх даних при вагітності їх слід використовувати тільки за обумовленими даними.

Аміноглікозиди. Аміноглікозиди не абсорбуються з шлунково-кишкового тракту, тому застосовуються парентерально. До препаратів І покоління відносяться стрептоміцин, канаміцин, які мають високу ото- і нефротоксичність і навіть обмежені показання до використання. Препарати ІІ покоління – гентаміцин, тобраміцин і ІІІ покоління – амікацин – мають багато загального у спектрі дії. Усі вони ефективні при тяжких інфекціях, які викликані Грам (-) бактеріями, включаючи Psevdomonas aeruginosa, E.coli, Klebsiella, Proteus, метицилінчутливими S.aureus.

Аміноглікозиди виділяються з організму в незмінному вигляді з сечею за рахунок гломерулярної фільтрації, тому необхідна корекція їх дози у залежності від ступеня ниркової недостатності. Усі аміноглікозиди чинять ембріотоксичну дію і тому під час вагітності застосовуватися не можуть, за винятком випадків найтяжчих інфекцій з доведеною Грам (-) етіологією.

Тетрацикліни. Характеризуються бактеріостатичним ефектом, широким спектром антимікробї дії, однак вони високотоксичні, що не дозволяє використовувати їх під час вагітності. Для тетрациклінів характерні побічні реакції, перш за все з боку шлунково-кишкового тракту. Їх діапазон – від нудоти та діареї до тяжких колітів, кандидозів і рідше – до суперінфекції S.aureus або Clostridium difficile. Вони фетотоксичні та тератогенні, викликають дисплазію зубів і кісток у дітей.

Макроліди. Вважаються порівняно безпечними під час вагітності (за винятком рокситроміцина). Мають ефект у відношенні порівняно широкого спектру Грам (+) і Грам (-) бактерій, а також рикетсій та спірохет, причому можуть пригнічувати розвиток деяких штамів збудників, стійких до пеніцилінів. Вони проникають всередину фагоцитів і переносяться до вогнища інфекції цими клітинами. Потому вони здійснюють високі концентрації в тканинах, набагато більші, ніж у плазмі крові. Вивільнення антибіотиків зі звязку з фагоцитами здійснюється тільки у присутності інфекційного агента, тому проникнення їх у здорові клітини, неуражені збудником, не буває, що робить неможливим пошкодження інтактних, у тому числі тканин, що інтенсивно ростуть. Високі внутрішньоклітинні концентрації, які здійснюють макроліди, роблять їх засобами вибору при хламідіозі та мікоплазмозі. До макролідів малочутливі ентеробактерії та синьогнійна паличка.

Спіраміцин (роваміцин) більш, ніж інши макроліди, активний проти стрептококів, у тому числі пневмококів, резистентних до успішно використовуватися для лікування токсоплазмозу під час вагітності. Його призначення всередину по 6-9 млн МО на добу перервними курсами (10-20 діб) під час вагітності значно знижує ризик внутрішньоутробного токсоплазмозу.

Критроміцин надає виражений антибактеріальний ефект, він має активність проти поза- та внутріклітинних патогенів. У печінці утворюється метаболіт, який збільшує його антимікробну активність. Висока активність препарату по відношенню до уреаплазми і хламідій дозволяє застосовувати його при урогенітальних інфекціях, у тому числі змішаної етіології. При вагітності застосовується під строгим лікарським контролем по 250 мг 2 рази на добу для лікування інфекцій дихальних шляхів, хламідіозу і уреаплазмозу. При тяжких інфекціях за життєвими показаннями призначається внутрішньовенне крапельне по 500 мг кожні 12 годин.

Рифампіцини. Характеризуються широким спкктром бактерицидної дії, яка включає мікобактерії, рикетсії, бактероїди, легіонели, хламідії. Однак до нього швидко формується резистентність збудників, тому він в основному застосовується при туберкульозі та тяжких кокових інфекціях. В експерименті на тваринах виявлена тератогенна дія.

Лінкосаміни. Лінкоміцин і кліндаміцин – одні з ефективних антибіотиків резерву при інфекціях, які викликані штамами стафілококів та інших Грам (+) збудників, а також анаеробами, а саме бактероїдами, що резистентні до бета-лактамних антибіотиків. Кліндаміцин також ефективний при інфекціях, які викликані найпростішими. При інфекціях органів черевної порожнини (особливо малого таза) часто трапляється змішана аеробно-анаеробна флора, що характеризується швидким розвитком резистентості до антимікробних засобів. Лінкосаміди припустимі до застосовування проятгом усієї вагітності. Слід пам'ятати, що вони не пригнічують Clostridium difficile, у зв'язку з чим можуть викликати тяжке ускладнення – псевдомембранозний коліт.

Хлорамфенікол. Єдиний представник групи, відомий також під назвою левоміцетин, відноситься до антибіотиків широкого спектру дії. За антианаеробною активністю не поступається метронідазолу. У звязку з вираженим пригніченням кровотворення та іншими побічними ефектами розглядається як засіб резерву (черевний тиф, сальмонельоз, рикетсіоз). Протипоказаний під час вагітності та лактації.

Ванкоміцин – єдиний антибіотик, який ефективно діє на метицилінрезистентні штами стафілококів (S.aureus, S.epidermalis). Токсичний, тому при вагтіності використовується тільки за життєвими показаннями при особливо тяжких стафілококових і ентерококових інфекціях (сепсис, менінгіт, пневмонії та абсцес легенів, остеомієліт, бактеріальний ендокардит), які не піддаються терапії іншими антибактеріальними засобами і/але при непереносності бета-лактамних антибіотиків.

Сульфаніламіди. Мають широкий спектр антимікробної дії проти аеробів і анаеробів, актиноміцет і збудника токсоплазмозу. Але вони викликають багато побічних ефектів. В експериментах на тваринах доведена їх тератогенність. Швидко і в значних кількостях проникають через плаценту. Особливо небезпечні перед пологами у звязку з можливими токсичними ефектами у новонародженого. Протягом вагітності монокомпонентні сульфаніламіди застосовувати не рекомендується, але існує думка про можливість їх застосування за життєвими показаннями. Абсолютно протипоказаний при вагітності багатокомпонентний препарат котримоксазол, оскільки до його складу входить потужний антиметаболіт фолієвої кислоти триметоприм, який значно підвищує ризик вроджених аномалій.

Фторхінолони. Ципрофлоксацин, офлоксацин є високоактивними протимікробними препаратами широкого спектру дії, ефективні як у відношенні Грам (+) і Грам (-) мікроорганізмів (у тому числі тих, що локалізуються всередині клітини), так і деяких анаеробів. Механізм їх дії не має аналогів серед антибіотиків і сульфаніламідів, у звязку з чим фторхінолони активні проти збудників інфекцій, які резистентні до інших антибактеріальних засобів. Вони малоактивні проти стрептококів і не поєднуються з бета-лактамними антибіотиками. Фторхінолони у великій кількості накопичуються у фагоцитах, що забезпечує їх “транспортування” до вогнищ запалення і створення високих бактерицидних концентрацій в різних органах і тканинах. Є дані про ембріотоксичний ефект фторхінолонів, у звязку з чим вагітним жінкам і матерям, які годують груддю, вони не призначаються.

Хіноліни. Оксолінова кислота і циноксацин активні проти кишкової палички, протея і деяких інших Грам(-) бактерій, тоді як нітроксолін має широкий спектр дії проти Грам (+) і Грам (-) бактерій, а також деяких видів грибів. Застосовуються для профілактики і лікування інфекцій сечовивідних шляхів. Оксолінова кислота протипоказана протягом усієї вагітності, нітроксолін – у третьому триместрі, циноксацин абсолютних протипоказань не має. Практично не досліджена можливість застосування хінолінів у період лактації та у немовлят.

Похідні від нафтиридину. Розглядаються як уроантисептики, оскільки ефективні переважно проти Грам (-) бактерій. Налідиксова кислота протипоказана в І триместрі, піпемідинова – в І і ІІІ триместрах вагітності.

Протигрибкові засоби.

Похідні азолів – флуконазол, ітраконазол при вагітності не рекомендуються. Одним з ефективних і безпечних засобів, які можна застосовувати у вагітних, є натаміцин, який визнаний одним з препаратів вибору для лікування кандидозу. Він сприяє не тільки етіопатогенетичному лікуванню, але й ліквідує фактори, що сприяють грибковій інфекції (санація “депо” інфекції в кишечнику).

При локальних кандидозах та інших грибкових ураженнях порівняно безпечним є ністатин. Однак його ефективність невелика, особливо при кандидозах статевих шляхів у вагітних. Широкий спектр дії має клотримазол. Одним з найбільш ефективних засобів лікування системних мікозів є флуконазол. Під час вагітності препарат слід застосовувати тільки при грибкових інфекціях, що загрожують життю.

По відношенню до інших протигрибкових препаратів або немає певних даних, або існує загальна рекоменадція: при вагітності, особливо в першому триместрі, їх не використовувати або застосовувати тільки місцево.

Особливості застосування серцево-судинних засобів при вагітності.

Нейротропні засоби центральної дії

Метилдопа – має гіпотензивну дію завдяки впливу на ЦНС, зменшує периферійний судинний опір, викликає зменшення ЧСС. Застосування метилдопи в І триместрі може приводити до зниження інтракраніального обсягу у плода. Однак метилдопа вважається одним з препаратів вибору для лікування артеріальної гіпертензіх в ІІ і ІІІ триместрах, оскільки доведена його порівняна безпечність для матері й плода. Препарат проникає в грудне молоко в низьких концентраціях і на дитину впливу не чинить.

Клофелін в експерименті не має тератогенного ефекту. Немає даних про збільшення частоти вроджених аномалій під його впливом. Препарат не викликає гіпотензії у плода й новонародженого, має токолітичну дію і знижує больову чутливість.

Резерпін має нейролептичну дію. Препарат проникає через плаценту і у тварин виявляє ембріотоксичну дію. Застосування препаратів, які вміщують резерпін, під час вагітності являє певний ризик появи вад у плода, а також можливість ембріотоксичного ефекту. При застосуванні резерпіну в І триместрі описані мікроцефалія, гідронефроз, гідроуретер, пахвинна грижа. Застосування резерпіну перед пологами може призвести до обструкції дихальних шляхів, анорексії й летаргії плода.

Нейротропні засоби периферійної дії.

Пропранолол – у тварин, які отримували його в дозах, в десятки разів перевищуючих так, що рекомендовані для людини, виявлена ембріотоксична дія. Тератогенного ефекту не виявлено. Швидко проникає через плацентарний барєр. При внутрішньовенному введені чинить окситоциноподібну дію. У новонароджених, матері яких отримували пропранолол, він може затримувати ріст, викликати гіпоглікемію, брадикардію, депресію дихання, гіпербілірубінемію, поліцитемію, тромбоцитопенію, судоми.

Атенолол – сприяє зниженню протеїнурії при вагітності. Є дані про підвищення ризику порушення функцій плода при застосуванні його в І триместрі. Препарат швидко проникає через плацентарний барєр, його рівень у плазмі крові плода майже дорівнює такому у матері, викликає затримку внутрішньоутробного розвитку плода, оскільки значно зменшує периферійний судинний опір й уповільнює матково-плацентарний кровотік.

Периферійні вазоділататори. Верапаміл впливає на елементи провідної системи міокарда, уповільнює ЧСС і має антиартимічну дію. Використовується при підвищенні АТ у вагітних і для лікування тахікардії у плода. В дослідженнях на тваринах при застосуванні доз в декілька раз більших, ніж рекомендовані для людини, верапаміл викликав збільшення смертності плода і знижував темпи росту тварин, які залишилися живими. Препарат у незначній мірі проникає через плаценту, може викликати гіпоперфузію плода через зниження АТ у матері. Даних про збільшення числа вроджених аномалій у людей під впливом верапамілу немає.

Ніфедепін застосовують для лікування артеріальної гіпертензії і гестозу, а також як токолітичний засіб для лікування загрози передчасних пологів, патологічного прелімінарного періоду й для підготовки вагітних до пологів. У тварин ніфедепін має тератогенний і ембріотоксичний ефект. При зниженні материнського АТ зменшуються плацентарний і фетальний кровотоки, що призводить до підвищення смертності плода. Нем аданих про збільшення числа вроджених аномалій у людини під впливом ніфедепіну, але застосування його в І триместрі вагітності не рекомендується.

Папаверин має судиннорозширюючу, спазмолітичну, гіпотензивну дію. Тривалий досвід його застосування свідчить про відсутність у нього будь-якого негативного впливу на плід.

Діуретики.

Вагітним сечогінні препарати слід призначати обережно, особливо при тяжких формах пізнього гестозу.

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики діють на дистальний відрізок початкового відділу ниркових канальців, збільшують екскрецію натрію, води та хлору. Вони знижують АТ за рахунок збільшення виділення натрію, зменшення обєму плазми, позаклітинної рідини та серцевого викиду. Гіпотензивний ефект діуретиків повязаний також зі зменшенням загального периферійного судинного попру.

Гідрохлортіазид – діуретик з помірною за силою і середньою за тривалістю дією. В І триместрі вагітності він знижує кровотік в судинах пуповини і плацентарну трансфузію, зменшує ендокринну функцію плаценти, змінює кліренс естрадіолу, тим самим може призводити до появи вроджених вад розвитку плода. При його застосуванні у ІІІ триместрі вагітності спостерігається більш часта індукція пологів, інертність матки, підвищується перинатальна мертність. Препарат швидко проникає через плаценту. Викликає гіперглікемію, тромбоцитопенію у плода, електролітний дисбаланс у матери і в амніотичніій рідині, збільшує ризик мертвонародження, внутрішньоутробної брадикардії, геморагічного панкреатиту. Проникає в грудне молоко в низьких концентраціях.

Ці препарати доцільно застосовувати у випадках, коли необхідно швидко збільшти діурез і знизити АТ, при поєджнанні гіпертонічної хвороби з тяжкою формою гестозу.

Фуросемід у людини добре проникає через плаценту, його концентрація в крові пуповини дорівнює такій у плазмі крові матері.

Діуретики, що зберігають калій (спіронолактон, тріамтерен) – препарати зі слабким ефектом збереження калію. Спіронолактон – конкурентний антагоніст альдостерону, знижує реабсорбцію натрію в дистальному відділі ниркового канальця і не збільшує секреції калію. Немає даних про збільшення частоти вроджених вад розвитку під впливом препарату, однак він має антиандрогенний ефект, що за даними, отриманими в лабораторних тварин, може приводити до фемінізації плодів чоловічої статі. Препарат не попереджує і не усуває явищ гестозу.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту. Препарати цієї групи при вагітності призначати не рекомендується. Препарат першого покоління каптоприл знижує плацентарний кровотік й оксигенацію плода, тим самим збільшує частоту мертвонароджувань у тварин. Застосування каптоприлу в ІІ і ІІІ триместрах може призводити до токсичної дії: появи гіпертріхозу, омфалоцеле, порушення побудови спинки носа, диспропорції голівки. Препарат може викликати антенатальну анурію, ниркову недостатність, гіпотензію плода. Анурія плода призводить до контрактури мязів, краніоцефальної деформації, пульмональної гіпоплазії, уповільнення росту плода.

Антиаритмічні засоби. Лідокаїн – це ефективний засіб лікування шлункових порушень ритму у вагітних. Він швидко проникає через плаценту. Засіб може викликати депресію дихання новонародженого, різні зміни ЧСС плода.

Антиагреганти й антикоагулянти. Гепарин – природний антикоагулянт прямої дії, він утворює комплекс з антитромбіном ІІІ, переводить його в активну форму, у результаті чого уповільнюється процес згортання крові. Він не проникає через плаценту, тому не викликає вроджених аномалій, однак зменшення вмісту кальцію може негативно відбутися на стані плода. Тривале застосування гепарину може призводити до остеопенії у матері та плода. Збільшується ризик кровотеч у плода.

Антикоагулянти непрямої дії – застосовуються для профілактики венозних тромбозів. При вагітності ці препарати протипоказані. Можливі такі види їх негативного впливу на плід: фетальний, варфариновий синдром (гіпоплазія носа у звязку з недорозвитком перетинки носа, що в подальшому призводить до труднощів при годуванні, зниження маси тіла дитини, порушення зору, гіпоплазії кінцівок, сколіозу, глухоти, серцево-судинної патології), дефекти ЦНС, геморагії, передчасні пологи, мертвонародження. Порушення ЦНС виникають у найбільш критичний період (6-9 тижнів вагітності) і характеризуються розвитком дорзальної дисплазії з недорозвитком corpus callosum, енцефалоцеле, шлункової дисплазії та оптичної атрофії.

Антиагреганти – пентоксифілін, курантил (дипіридамол) застосовуються при гестозах та інших станах, які супроводжуються зміною агрегації тромбоцитів і порушенням матково-плацентарного кровообігу. Дипіридамол проникає через плацентарний барєр. При його застосуванні відмічене зниження числа інфарктів плаценти і випадків антенатальної загибеі плода. Пентоксифілін стимулює синтез простацикліну, сприяє відновленню антитромботичної здатності судинної стінки. За наявними даними, препарат не викликає збільшення числа вроджених аномалій, але даних про його дію на людину недостатньо, застосовувати його слід за строгими показаннями.

Особливості застосуваня анальгетичних і протизапальних засобів при вагітності.

Анальгетичні засоби. Парацетамол характеризується оптимальним співвідношенням ефективності та безпечності, а також і різноманітністю лікарських форм. Він має анальгетичну, жарознижуючу і помірну протизапальну дії. Не чинить пошкоджуючого впливу на слизову оболонку ШКТ. Не має впливу на фукнцію тромбоцитів і не збільшує ризик геморагій. Проникає через плаценту, але не має негативного впливу на плід.

Анальгін має анальгетичний, протизапальний та жарознижуючий ефекти. При тривалому застосуванні можливе пригнічення кровотворення. У великих дозах і при тривалому лікуванні може викликати анемію, порушення фукнції печінки та нирок плода.

Фенацетин у великих дозах може викликати метгемоглобінемію й анемію, а також “фенацетиновий” нефрит. У комбінації з ацетилсаліциловою кислотою або з кофеїном може викликати краніостоз, атрезію ануса, гідронефроз у плода.

Для зменшення больового синдрому у вагітних, а також для знеболювання пологів застосовують спазмоанальгетики – баралгін. Даних про їх негативний вплив на плід при короткочасному застосуванні немає.

Наркотичні анальгетики. Для них характерний сильний знеболюючий, а також помірна сонотворна дія. Вони пригнічують дихання і кашльовий рефлекс, збільшують тонус сфінктерів сечового міхура і кишечнику.

Морфін – основний представник групи наркотичних анальгетиків. Він швидко проникає через плаценту і може викликати наркотичну залежність у плода і в подальшому у новонародженого. Морфін збільшує контрактильність матки і викликає депресію дихання у новонародженого.

Промедол – не збільшує числа вроджених аномалій, але формування наркотичноїї залежності у плода вірогідне. Викликає депресію дихання новонародженого. Тривалість депресії 1 година і більше після пологів. Психічні параметри дитини не страждають.

Трамадол – має порівняно низький наркогенний потенціал і широке коло показань при помірних і сильних гострих і хронічних больових синдромах.

Протизапальні засоби.

Глюкокортикоїди мають протизапальну й імунодепресивну дію. При прийомі впродовж усієї вагітності, не відзначалось їх впливу на тривалість вагітності і частоту вроджених вад, але спостерігалося деяке зниження маси тіла і довжини новонароджених. Неврологічний стан і розумовий розвиток дітей були нормальними.

Пренатальне введення деяких глюкокортикоїдів використовується з метою відвернути розвиток синдрмоу дихальних розладів у недоношених. Оскільки при цьому препарати призначаються короткочасно, то побічні ефекти, які притаманні глюкокортиокїдам, не розвиваються.

Кортизон застосовується тільки як засіб для замісної терапії при наднирковій недостатності під час вагітності. В цей період засіб може викликати у плода катаракту, циклопію, дефекти міжшлункової перегородки, коарктацію аорти, гідроцефалію, розщеплення кінцівок, гіперплазію або аплазію наднирникової залози. При терапії кортизоном збільшується ризик інфікування матері.

Преднізолон може призводити до розвитку вродженої катаракти і зниження функції кори надниркових залоз, викликає імуносупресію, що збільшує ризик інфікування матері і плода. У порівнянні з іншими глюкокортикоїдами він у найменшій мірі пригнічує функцію кори наднирникових залоз плода. Тому його застосування при хронічних соматичних захворюваннях матері, які потребують гормональної терапії, є переважним. Він застосовується також при передчасних пологах (між 28 і 36 тижнями) для прискорення дозрівання легенів плода.

Дексаметазон за протизапальною активністю перевищує преднізолон. Мінералокортикоїдна дія його найменше виражена. Він проникає через плаценту, може негативно впливати на плід. Викликає у плода лейкоцитоз, зменшення функції кори наднирникових залоз, збільшення рівня андрогенів і вірилізацію плодів жіночої стати. Препарат знижує рівень естріолу і кортизолу у крові матері. В людини він не збільшує частоту вроджених аномалій плода. Він значно знижує вірогідність розвитку і тяжкість синдрому дихальних розладів у новонароджених і смертність від цих та інших ускладнень у недоношених.

Нестероїдні протизапальні засоби.

Чинять гальмівну дію на процеси запалення незалежно від їх етіології та локалізації. Препарати цієї групи зменшують проникність капілярів, гальмують синтез та інактивують медіатори запалення, зменшують енергетичне забезпечення запалення.

Ацетилсаліцилова кислота в низьких дозах (60-80 мг на добу) застосовується для запобігання прееклампсії та еклампсії. Токсична дія на плід у цих дозах не проявляється. Застосування ацетилсаліцилової кислоти у великих дозах збільшує число вроджених аномалій і перинатальну смертність, знижує вагу плода, приводить до внутрішньоутробної інтоксикації саліцилатами. Найбільша частота вроджених аномалій відмічається при застосуванні препарату у І триместрі вагітності (тетрада Фалло, внутрішньоутробне закриття артеріальної протоки). При застосуванні препарату у великих дозах в ІІІ триместрі вагітності можливе зниження інтелекту дитини.

Індометацин при вагітності застосовується у хворих із захворюваннями суглобів, аутоімунних захворюваннях, а також іноді застосовується при загрозі передчасних пологів, оскільки має токолітичний ефект. Він відносно безпечний для плода під час вагітності, однак слід бути уважним при його призначенні, оскільки він проникає через плаценту і визначається в крові плода. У плода може бути раннє закриття артеріальної протоки, що обумовлює легеневу гіпертензію у немовлят.

Ібупрофен – один з препаратів, які найбільш часто застосовуються при лікуванні суглобових синдромів, а також болів слабкої інтенсивності. Він вважається безпечними ліками при вагітності, однак у ІІІ триместрі його застосування повинно бути обмеженим, оскільки він має токолітичний ефект і знижує об'єм амніотичної рідини.

Таким чином, лікар, що призначає медикаментозну терапію жінці репродуктивного віку, зобов´язан перед усім виключити наявність вагітності у пацієнтки.