Панорама Парижа

Французька столиця - один з центрів духовного життя світу. Тут нараховується близько 2000 історичних монументів і 200 музеїв. Головні визначні пам’ятки тяжіють до центру міста, до Сени.

Неподалік від "серця Парижа", острова Сіте, розташований Лувр - найбільший музей світу. За напрямком від Лувру до Єлисейських полів в саду Тюїльрі знаходяться будівлі Музею імпресіонізму і Оранжері.

Паризький Лувр. Скляна піраміда Лувру слугує входом до музею. Навколо великої піраміди розташовані три дещо менші піраміди, які виконують роль ілюмінаторів.

Через площу Згоди, ліворуч від Єлисейських полів, знаходяться дві схожих будівлі - Гран-пале і Пті-пале. У першій організовуються сезонні виставки, у другій розташований міський художній Музей.

Праворуч від Лувру, знаходиться Центр Помпіду, в експозиції якого картини і скульптури XX ст.

Національний центр мистецтва і культури імені Жоржа Помпіду

А неподалік від центра Помпіду розташований Музей історії Парижа - Карнавале. Найбільші музеї на лівому березі Сени - Музей імпресіонізму "Гар д 'Орсе", Музей середньовічного мистецтва Клюні, Музей Родена. Крім того, в Парижі є величезна кількість невеликих колекцій, виставкових залів, цікавих експозицій. Все місто загалом з його прекрасними соборами, унікальними архітектурними ансамблями і скульптурами постає перед туристами як «багатий музей».

Серед архітектурно-історичних пам'яток необхідно відзначити собор Паризької Богоматері - один з найбільших творів ранньої готики (1163-1345). Дивлячись на його цілісний і органічний ансамбль, інколи важко повірити, що будувався він майже двісті років, впродовж яких часто перебудовувався і реставрувався.

     Перший камінь у фундамент собору було закладено у 1163 році королем Людовиком VII і папою Олександром ІІІ на місці храму Юпітера (який існував ще за часів давніх римлян). Будівництво собору тривало до 1250 року, але повністю його було збудовано в 1345 році. Кошти на спорудження храму надходили від усіх бажаючих: короля, єпископів, простих громадян.

   Руйнування собору, що були викликані часом, людьми, трагедіями нескінченних воєн, впродовж багатьох століть спотворювали первинний вигляд церкви. Але згодом, в період з 1844 по 1864 рр., архітектором Віолле-ле-дюком була здійснена реставрація церкви.

   Собор Паризької Богоматері – це одна з перших споруд, в якій остаточно сформувався готичний стиль, хоча в ньому ще збереглися деякі елементи романської архітектури: масивні, круглі в плані стовпи, а також масивні стіни, деяка похмурість інтер'єру. Проте своєю величчю і красою собор захоплює кожного, хто підходить до нього. Незважаючи на те, що про собор нам добре відомо з однойменного роману В. Гюго та численних описів храму, все ж щоразу він постає у новій красі.

   Собор є п'ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина – 130 м, ширина – 48 м. Висота дзвіниць – 69 м, вага дзвона Емануель, який знаходиться у східній вежі – 15 тонн.

   Високо підносяться над площею могутні башти. Це ще не високі шпилясті «бефруа» пізніших часів, проте вони нічого спільного не мають з романськими глухими баштами. Широкі, стрільчасті прорізи і безліч вертикальних тяг роблять їх легкими й ажурними.

   

З кам'яного убранства фасадів Нотр-Дам-де Парі відзначають відомі статуї химер, які знаходяться на верхньому майданчику собору біля башт. Ці гротескні фігури – фантастичні і жахливі птахи, демони та монстри є уособленням людських гріхів.

   З паризькими соборами пов'язано безліч легенд та містичних оповідок. Прихильники езотеричних вчень стверджують, що архітектура і символіка собору Нотр Дам – це нібито зашифровані окультні вчення. Саме в цьому сенсі Віктор Гюго говорив про собор як про "короткий довідник з окультизму". Деякі дослідники Нотр-Даму вважають, що середньовічні алхіміки закодували у геометрії собору таємницю створення філософського каменю.    Нижче знаходиться верхній ярус собору з прозорого мережива декоративної аркади, ще нижче – середній ярус з величезним круглим вікном – «розою». Під ним — знаменита «Галерея королів”. Це зубчастий карниз, що складається з 28 ніш, у яких розташовані статуї легендарних біблейських правителів.

   І, нарешті, внизу широко розкривають подвійні дверні входи перспективні портали, які прикрашені різьбленим орнаментом і скульптурами.

   Колись фасад собору був чорним від багатолітнього пилу й кіптяви. Нещодавно його почистили і надали каменю первісного сіро-жовтого кольору. Проте вчені висловлюють думку, що кіптява знову швидко вкриє собор, оскільки промисловий дим і пил постійно стоять над Парижем і руйнують фасади старовинних споруд.

   Усередині собор зустрічає урочистим присмерком. У інтер'єрі собору переважає сірий колір каменю, з якого викладені стіни храму. Виникає деяке відчуття похмурості та прохолоди. Раніше в соборі було ще темніше, і довелося пробивати нові вікна у бічних стінах. Як і в інших готичних храмах, у Нотр-Дам-де Парі немає настінного живопису, і єдиним джерелом кольору в одноманітно-сірому інтер'єрі є численні вітражі високих стрілчастих вікон. Сонячне світло, проникаючи через них, заливає храм цілою веселкою відтінків. Ця гра світла дещо пом'якшує однотонність споруди і надає інтер'єру собору феєричної розкоші, і разом з цим деякої таємничості. Зображення на вітражах виконані відповідно до середньовічних канонів. На вікнах хору зображені сцени із земного життя Спасителя, на вітражах бічних стін – фрагменти з життя святих. Вітражі високих вікон центрального нефа зображають патріархів, біблейських царів, апостолів. У вікнах бічних капел відображено події із земного життя Діви Марії. А вітражі величезного вікна-рози вміщують близько вісімдесяти сцен із Старого Завіту.

     У Соборі Паризької Богоматері зберігається одна з найбільших реліквій християнства – Терновий Вінець. З IV—V століть до 1063 року він був доступним для поклоніння у Сіонській церкві. У 1063 році його, разом із списом св.Лонгіна, перевезли до палацу візантійських імператорів у Константинополі. Римський імператор Болдуін ІІ мав борг перед Венецією і пропонував їй як компенсацію вінець. Проте подарував святиню кузену — французькому королю св. Людовіку ІХ (1215—1270), який у подяку оплатив заборговану позичку родича. У 1239 році святиню доставили до Парижа. Людовік віддав розпорядження покласти вінок у спеціально побудовану каплицю, де останній перебував до періоду французької революції, під час якої каплицю рознесли на друзки. Проте Терновий Вінець врятували і в 1809 році його передано на збереження до Собору Паризької Богоматері, де він перебуває і дотепер. Колючки з Вінця зберігаються у Ватикані. Багато шипів розійшлися по всьому світові.

   

Для більшості туристів Париж – це насамперед Ейфелева вежа. Символ Парижа і Франції, її було зведено у 1889 р. для Міжнародної виставки і до 100-річчя Великої французької революції. Спорудження найвищої у світі металевої вежі мало за мету продемонструвати технічну могутність і економічне процвітання Франції.

   У 1886 р. уряд оголосив конкурс на створення 300-метрової металевої вежі. На конкурсі було представлено 700 проектів.

   Переміг проект, вже відомого на той час, інженера-будівельника Гюстава Ейфеля, творця мостів та металевих конструкцій, серед яких залізний каркас для американської статуї Свободи.

   Вежа була зведена у рекордно короткий термін - за 2 роки і 2 місяці. Ейфель власноруч виконав креслення окремих частин у натуральну величину. Споруда складається з 15 тисяч деталей. До 1931 р. вона була найвищою спорудою у світі. Загальна вага металевої конструкції досягає 7300 тонн.

 

  У 1904 році на вершині вежі було вперше встановлено антену для радіотелеграфного зв'язку.

   Сьогодні через Ейфелеву вежу відбуваються радіо- та телезв’язок, тут знаходиться маяк, лабораторія повітряних сполучень та метеорологічна станція. Взимку 2004/2005 рр. на нижньому майданчику вежі було залито каток з метою рекламації Парижа як кандидата на прийняття літньої Олімпіади 2012 р.

   31 грудня 1985 р. була введена в дію нова система ілюмінації вежі. Тепер усередині її встановлені 292 прожектори, обладнані натрієвими лампами у 100 ват. Їх світло, що спрямоване вгору підкреслює легкість і добірність конструкції і робить її схожою на ажурний ювелірний виріб.

   Ліфти, що були спроектовані Ейфелем безвідказно працювали півстоліття і раптово вийшли з ладу у червні 1940 року, коли в Париж увійшли німецькі війська.    Вежа поділена на три рівні: перший – на висоті 57 м, другий – 115 і третій – 274. На двох перших платформах розташовані ресторани і бари, де туристи можуть відпочити і насолоджуватися унікальною панорамою Парижа. Одним із найромантичніших місць у Парижі є майданчик перед Ейфелевою вежею, де зустрічаються закохані.

Серед подій, що ваблять до Парижа ділових людей і широку публіку, - традиційні покази сезонних колекцій будинків "Високої моди", модних аксесуарів та біжутерії. Висока мода пов'язана з іменами таких модельєрів та дизайнерів, як Ів Сен-Лоран, Коко Шанель, Крістіан Діор, П'єр Карден та ін. Їхні ательє, які сьогодні перетворилися на транснаціональні Будинки моди, парфумерії та галантереї, а також ювелірні майстерні Ван Кліфа, Картьє, Бушерон та ін. разом представляють могутню "люкс-індустрію" (індустрія товарів розкошу).