Практична робота № 11 Тема: Міжнародна нормативно-правова база щодо захисту прав дітей у сфері кримінального судочинства

1. Декларація прав дитини від 20.11.59+

2. Конвенція про права дитини від 20.11.89+

3. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.50+

4. Мінімальні стандартні правила ООН щодо відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила) від 29.12.85+

5. Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) від 14.12.90+

6. Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених свободи від 14.12.90+

7. Зведення принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню у будь-якій формі від 1988 +

8. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують людську гідність, видів поводження і покарання від 1984+

9. Мінімальні стандартні правила поводження із в’язями від 1955+

10. Основні принципи поводження з в’язнями від 1990+

11. Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила) від 1990

12. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує людську гідність, поводженню чи покаранню від 1987

13. Європейські пенітенціарні правила – нова редакція від 2006

14. Європейська конвенція про нагляд за умовно осудженими особами або умовно звільненими особами від 1964.

2. КОНВЕНЦІЯ про права дитини(20 листопада 1989 року) (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року){Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 }{Додатково див. Факультативний протокол від 01.01.2000}{Додатково див. Статус Конвенції}

Офіційний переклад

Преамбула

Держави-учасниці цієї Конвенції,вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об'єднаних Націй, визнання властивої гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на землі,беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі,визнаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини,нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу,впевнені в тому, що сім’ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства,визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння,вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності,беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження",посилаючись на положення Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів,визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги,враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини,визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються,погодились про нижченаведене.В своєму складі має 3 частини 54 статті.

3. Конве́нція про за́хист прав люди́ни і основополо́жних свобо́д (скорочено — Європе́йська Конве́нція з прав люди́ни (ЄКПЛ)) прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з метою додержання країнами-підписантами (учасниками Ради Європи) та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини.

Дата ухвалення: 04.11.1950 року, м. Рим.

Дата ратифікації Україною: 17.07.1997 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями).

Дата набуття чинності для України: 11.09.1997 року.

Дата затвердження МЗС України офіційного перекладу: 27.01.2006 року.

Історія ухвалення Конвенції. На тлі Другої світової війни, у 1949 році була заснована Рада Європи — міжнародна регіональна організація європейських держав, які проголосили своєю метою розширення демократії, зближення усіх народів Європи, захист прав людини, співробітництво з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища.

Від самого початку діяльності Ради Європи принцип поваги прав людини став одним з наріжних каменів цієї організації. Рада Європи забезпечує високі стандарти захисту прав людини в державах-членах насамперед завдяки дії Конвенції. Вона була підписана 4 листопада 1950 року десятьма європейськими державами в Римі. Ця Хартія прав людини стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей.

Конвенція була вчинена урядами держав — членів Ради Європи в Римі 4 листопада 1950 року англійською і французькою мовами. У Конвенції обумовлено, що обидва тексти є однаково автентичними, кожен існує лише в одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній країні, що до неї приєднується.

Конвенція набула чинності 3 вересня 1953 року після її ратифікації країнами-підписантами та здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Після набрання документом чинності були створені два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що гарантувались Конвенцією. Під час Віденського саміту у 1993 році було ухвалено рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему. Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави став вступ нашої країни 9 листопада 1995 року до Ради Європи та ратифікація Верховною Радою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї.

Структура Конвеції. Конвенція складається з 59 статей та 3 розділів: Права і свободи (ст. 2-18), Європейський суд з прав людини (ст. 19-51), Інші положення (ст. 52-59).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод складається з таких протоколів:Перший протокол від 20.03.52,Протокол N 2 від 06.05.63,Протокол N 4 від 16.09.63,Протокол N 6 від 28.04.83,Протокол N 7 від 22.11.84,Протокол N 9 від 06.11.90,Протокол N 10 від 25.03.92,Протокол N 11 від 11.05.94,Протокол N 12 від 04.11.2000,Протокол N 13 від 03.05.2002,Протокол N 14 від 13.05.2004,Протокол N 14-bis від 27.05.2009.

Права, які захищаються Конвенцією. Право на життя (ст. 2)Право на свободу і особисту недоторканість (ст. 5)Право на справедливий суд (ст. 6)Право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8)Право на шлюб (ст. 12)Право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13)Право на свободу думки, совісті релігії (ст. 9)