Період архаїки
Наступний період давньогрецького мистецтва носить назву архаїки. Він охоплює час від 7 до 5 століття до н. е. до – час формування грецьких міст-держав, тому іноді іменується істориками полісним періодом в історії Греції. Бурхливий розвиток міст сприяв піднесення культури та мистецтва. В 7-6 століттях до н. е. поширюється грецька писемність, виникають науки – математика, медицина, астрономія, виникає філософія.
Архаїчний період, в добу якого стародавніми греками розроблена ордерна система в архітектурі, закладені підвалини грецької скульптури та живопису, визначив шляхи подальшого розвитку давньогрецького мистецтва.
Архітектура. Ріст міст, в першу чергу, відбився на розвитку монументальної архітектури. Храм, в якому встановлювались статуї богів, став основним типом громадських споруд. Він панував у міській забудові, розташовуючись на центральній площі міста, де відбувались народні зібрання з різних приводів, в тому числі релігійні урочистості. Навколо давньогрецького храму зосереджувалось все життя грецького полісу та його громадян. Саме тому архітектурі храму приділяли значну увагу. Вже в 7 столітті до н. е. давньогрецькі архітектори розробили систему співвідношень між несучими та тими, що несуть, елементами споруди.
Ця система співвідношень, яка легла в основу архітектури всього західного світу, отримала назву ордерної системи. Ранніми ордерами вважаються доричний (склався на Пелопоннесі і Великій Греції) та іонічний (зародився в грецьких містах-колоніях на узбережжі Малої Азії). Найбільш розповсюдженим типом давньогрецького храму був периптер. Такий храм стояв на високому стилобаті, його центральний об'єм – наос – оточували колони доричного або іонічного ордерів. Колона доричного ордеру спирались безпосередньо на стилобат. Її стовбур прикрашали жолоби-каннелюри. Завершала колону проста капітель із круглої кам'яної подушки – ехін – та прямокутної плити – абак. Над колонами розташовувався антаблемент з трьох частин: безпосередньо на колоні лежав архітрав, на ньому – фриз із прямокутних плит – метопи – і вертикальних плит – тригліфи. Над фризом розташовувався карниз. Фасади храмів часто прикрашали фронтони зі скульптурними композиціями. Внутрішній простір храму (наос або целла) рядами колон міг поділятись на кілька приміщень, в одному з них встановлювалась статуя бога, якому присвячувався храм (класичним прикладом архаїчного доричного периптера можуть слугувати Храм Аполлона в Коринфі) (див рис. 12).
Рисунок 12. Храм Аполлона в Коринфі — класичний приклад архаїчного доричного храму.
Іонічний ордер відрізнявся від доричного більшою легкістю та витонченістю пропорцій. Іонічна колона спиралась на базу і увінчувалась капітеллю, прикрашеною двома волютами (див.рис. 13).
Рисунок 13. Іонічна капітель з волютами.
Храми греки будували із блоків вапняку або мармуру, не з'єднуючи їх жодним скріплюючим розчином. Окремі архітектурні деталі, а також деталі скульптурного оздоблення храмів фарбувались у яскраві кольори. Основний принцип грецької античної поліхромії полягав в тому, що всі великі частини будівлі, всі широкі площини (щаблі, колони, стіни целли) залишали нерозфарбованими, тобто нижня частина храму залишалась білою. Одночасно всі ефекти поліхромії зосереджували на дрібних елементах будівлі, а також його верхній частині. Всі горизонтальні деталі підкреслювали червоним кольором – виїмки на капітелі, верхню смужку архітраву і нижню поверхню карнизу. Вертикальні елементи виділяли темно-синім або чорним кольором, зокрема тригліфи.
Скульптура. Період архаїки був часом зародження й прославленої давньогрецької скульптури. Розвиток пластики визначався, в першу чергу, естетичними вимогами суспільства. Часті збройні зіткнення між народами потребували від грецьких воїнів чималої фізичної сили. З юних років елліни займалися гімнастичними вправами, покликаними розвинути міць та силу тіла, а також укріпити волю воїна. Естетичні уявлення стародавніх греків не відділяли фізичної та духовної краси, а навпаки вони вважали, що фізична краса має свідчити й про красу духовну – принцип калокагатії. Становленню такого світогляду сприяли й Олімпійські змагання, переможців яких шанували трохи не рівно із богами. Образ красивої людини в добу архаїки знайшов своє відображення у статуях юнаків, званих куросами. Майже всі вони однотипні: зображують юнака у повний зріст, мають спрощений геометризований силует. Статичність пози передається постановкою ніг – ліва нога посталена попереду правої. Підкреслюючи атлетичність постави, скульптор поки що схематично окреслює грудні м'язи, діафрагму та м'язи живота (див.рис. 14).
Рисунок 14. Курос, так званий Аполлон Тенейський, Мюнхенська гліптотека.
Іншим, не менш розповсюдженим типом скульптури, були й зображення дівчат – кори. В Афінах вперше вони з'явились як фігури юних жриць богині Афіни, які встановлювали на Акрополі. Дівчат зображували нерухомими у довгих пеплосах, перев'язаних поясом. Голову кори із довгим хвилястим волоссям міг прикрашати вінок, вуха прикрашали сережки. В лівій руці кора тримала вінок або гілку. Дедалі образ кор все більше відповідав гуманістичним ідеалам давньогрецької культури: скульптор зображував мигдалеподібні очі жриці, тонкі дуги брів, ледь помітну посмішку на вустах (див рис. 15).
Рисунок 15. Поліхромні кори Афіни та Артеміди, реконструкція, Новий музей Акрополя.
Подібно до архітектурних споруд, давньогрецькі скульптури також не були монохромними. На багатьох архаїчних статуях збереглись фрагменти фарб. Волосся кор традиційно зображували золотистим, очі та брови – чорними, рожевий відтінок мармуру чудово передавав тон людської шкіри. Не менш ошатними був й одяг жриць. В цей же час підйому та визнання досягає Хіоська школа скульптури, яскравим представником якої був Бупал.
В 6 столітті до н. е. Стародавні Афіни вступили в епоху свого розквіту, поступово ставши ремісничим, торговим і культурним центром Еллади. В добу свого правління афінський тиран Пісістрат розпочав масштабну розбудову Акрополя. Найдавніший храм богині Афіни Гекатомпедон зайняв центральне місце. Під час розкопок на початку 20 століття археологи знайшли скульптури зі східного фронтону Гекатомпедона, сюжети яких запозичені із давньогрецької міфології: сцени боротьби Геракла із Тритоном, зображення Тифона – дракона із трьома людськими тілами, крилами та зміїними хвостами. Незважаючи схематизм фігур вони набагато більш виразні і живі, аніж статичні куроси. Поруч із храмами на Акрополі встановлювали різноманітні присвячувальні статуї, серед них мармурова статуя юнака, який несе жертовного теля – Мосхофор (близько 570 до н. е.). Умовність зображення (волосся та борода Мосхофора нагадують геометричний візерунок) поєднується із живим сприйняттям людини і тварини (в добу християнства образ Мосхофора трансформується у Доброго Пастиря) (див. рис. 16). Скульптури архаїки поступово стає більше реалістичною, що призведе до розквіту класичної скульптури з 5 століття до н. е.
Рисунок 16. Мосхофор з Афінського акрополя. Новий музей Акрополя.
Водночас майстерність різьбярства, мініатюрної скульптури демонстрували Мірмекід з Мілету та Каллікрат з Лакедомону.
Вазопис. Донині не збереглись пам'ятки грецького архаїчного монументального живопису, проте до нас дійшла безліч розписних ваз. Знайомство греків з культурою Стародавнього сходу та власна міфологія сприяли багатству сюжетних та орнаментальних композицій, якими прикрашались керамічні посудини. Часто зустрічаються фігури сфінксів, грифонів, сирен, батальних сцен грецьких героїв із гомерівського епосу. В орнаментах використовувались єгипетські та середньоазійські мотиви – стилізовані листя пальм та лотоса. Розпис на вазах 7 століття до н. е. виконані темно-коричневим лаком по світлій, жовтуватій глині. Фігури подаються не простим силуетом, вазописець ретельно промальовує риси обличчя, мускулатуру, деталі одягу. Поверхню ваз вкривали фризи із процесіями людських та тваринних фігурок, решта простору заповнювалась орнаментом. Такий стиль вазопису називають килимовим, або орієнталізуючим стилем. Проте вже до кінця 7 століття до н. е. килимовий стиль поступається чорнофігурному вазопису, який досягає розквіту в 6 столітті до н. е. (див. рис. 17).
Докладніше: Кераміка Стародавньої Греції
Рисунок 17. Червонофігурна амфора: Гектор одягає лати, поруч Пріам та Гекуба, вазописець Евфімід, Державне античне зібрання.
Тепер зображення наносили густим чорним лаком і підфарбовували глину вохрою, від чого після обпалу вона набувала червоного відтінку. Одним з найбільш майстерних вазописців в техніці чорнофігурного вазопису, чиї ім'я дійшло до нас, був гончар Ексекій, який творив близько 550-530 років до н. е. Знаменитий кілікс «Діоніс у човні», тондо якого зображує Діоніса в човні під виноградним гроном, оточеного дельфінами (див. рис. 17).
.
Рисунок 18. Чорнофігурний Кілікс Діоніс у човні, або «Чаша з очима», вазописець Ексекій, Державне античне зібрання.
Зворотна сторона чаші вкрита очима, які мали захистити того, хто пив з кілікса від пристріту. Тут зображено легенду про те, як пірати вирішили продати Діоніса в рабство, не знаючи, хто він такий. Коли корабель вийшов в море, по палубі текло вино, щоглу обвили виноградні лози і з'явились хижі тварини — супутники Діоніса. Налякані пірати рятувались, стрибаючи у воду, проте не долітаючи до неї, перетворювались на дельфінів.
У середині 6 століття до н. е. вазописці створили техніку червонофігурного вазопису. Тепер вільна від зображень поверхня вкривалась чорним лаком, а фігури промальовувались тонким пензлем. Під час обпалу вони набували вохристого відтінку. В техніці червонофігурного вазопису працював сучасник Ексекія Евфімід, представник групи вазопісців-піонерів. Добре відома амфора Евфіміда, на одному боці якої зображено святкування на честь Діоніса, а на зворотному – Гектора, його батька царя Пріама та царицю Гекубу. Одяг, зачіски та обладунки Гектора вазописець зобразив такими, які побутували в сучасну йому добу. Цар Пріам постає згорбленим старцем, який промовляє останні слова напуття синові. Таким чином, Евфімід зображує героїчну сцену міфології як звичайну родинну подію із життя стародавніх греків.
Список використаних джерел.
Балух В.Історія Стародавньої Греції / Балух В., Макар Б. – Чернівці, 2001.
2. История Древней Греции. – Санкт-Петербург: Изд-во Полигон, 1999.
3. История искусств. Живопись. Скульптура. Архитектура. – М.: Изд-во Эксмо, 2002.
4. Колпинский Ю. Искусство Древней Греции / Ю. Колпинский // Общая характеристика культуры и искусства Древней Греции (рос.).
5. Большаков В.П. Особенности культуры в ее историческом развитии (от зарождения до эпохи Возрождения) / В.П. Большаков, Л.Ф. Новицкая //Эстетическая и художественная культура Древней Греции (рос.).
6. Martin Robertson A shorter history of Greek art. – Cambridge: Cambridge University Press, 1981. – 240 с. – ISBN 0521280842.
7. J. J. Pollitt, Jerome Jordan Pollitt The art of ancient Greece: sources and documents. – Cambridge: Cambridge University Press, 1990. – 298 с. – ISBN 0521273668.
8. Martin Robertson A shorter history of Greek art. – Cambridge: Cambridge University Press, 1981. – 240 с.– ISBN 0521280842.