Мікенська цивілізація.
Після Мінойського виверження критська мінойська цивілізація назавжди згасла. Натомість набували сили міста-держави греків-ахейців материкової Греції — перш за все, Мікени, Тиринф і Пілос. Ахейці, змушені захищати свої міста від ворогів, будували їх вершинах пагорбів і обносили високими стінами. Донині збереглись залишки укріплень Мікен і Тиринфа, споруджені приблизно в 14-13 століттях до н. е.
Стіни обох міст складені із величезних, грубо обтесаних кам'яних глиб, щілини між якими заповнювались глиною або мілким камінням. Такому способу кладки дослідники дали назву циклопічної. Стіни Мікен довжиною майже в кілометр мають товщину від 6 до 10 м. Всередині стін облаштовані сховища для продуктів та зброї. Особливо широко відомі центральні, так звані, Левові ворота в Мікенах. Над входом укріплена трикутна плита із вапняка, на якій виконане рельєфне зображення колони – символа правителей Мікен – і з обох боків фігури левів (див. рис. 5).
Рисунок 5. Плита над Левовими воротами, Мікени
За стінами на вершині пагорба височів палац, який в плані значно поступався критським і був набагато простішим за Кносський. Центр його займало особливе приміщення для бенкетів, урочистих зібрань та служіння культів – мегарон – із вогнищем в центрі. Чотири колони підтримували дах із отворами для відведення диму.
Серед найцікавіших пам'яток архітектури мікенського періоду – гробниці ахейських царів. Найбільш відома, так звана, гробниця Атрея, або скарбниця Атрея, віднесена дослідниками до 14 століття до н. е. (див. рис. 6).
Рисунок 6. Гробниця Атрея в розрізі, Мікени.
Гробниця розташована всередині пагорба та є приміщенням круглої форми із діаметром 14,5 м із купольним перекриттям заввишки 13,2 м. огляд гробниці говорить про те, що царські поховання відрізнялись особливою пишністю: обличчя померлих накривали золотими масками (нині в Національному археологічному музеї в Афінах зберігається золота Маска Агамемнона) (див. рис. 7), на тіло клали золоті брошки і пластини.
Рисунок 7. Маска Агамемнона.
Поруч із тілом померлого вкладали парадну зброю, прикрашену слоновою кісткою і коштовностями, золоті кубки, дорогоцінні посудини.
Гомерівський період.
Наступним у періодизації іде так званий гомерівський період. Після закінчення Троянської війни із північних районів Балкан на Грецію хлинули дорійці (див. Дорійське вторгнення), які захоплювали, грабували та спалювали ахейські міста. Довше за інші протримались Мікени, проте і вони пали наприкінці 12 століття до н. е. Із знищенням грецьких міст загинула уся їх культурна спадщина. Дорійці щоправда сприйняли релігійно-міфологічні уявлення своїх попередників, ремісничі традиції в кераміці та дрібній пластиці, але в цілому створили нову культуру. До 11 століття до н. е. дорійці заселяли вже весь Пелопоннес. Ранній період їх історії називають гомерівським, оскільки приблизно наприкінці 9 століття до н. е. — на початку 8 століття до н. е. були створені епічні поеми «Іліада» та «Одіссея», що нині приписуються авторству Гомера (див. рис. 8).
Рисунок 8. Гомер, Музей копій класичної скульптури
В цю добу складалася складна система світобачення греків, яка знайшла своє відображення в їхній унікальній міфології, тому майже все мистецтво цього періоду звернене сюжетами до міфології та її героїв. Поетична фантазія стародавніх греків і нині продовжує вражати покоління, невипадково давньогрецькі міфологічні сцени залишаються популярними темами навіть у сучасному мистецтві.
В гомерівський період завдяки спадковості традицій на відносно високому рівні залишається мистецтво кераміки. Першою ознакою культурного відродження стає поява протогеометричного стилю (див.рис. 9), а в період 900-700 років до н. е. його витіснив геометричний стиль, що став характерним для доби кінця «темних віків в Греції». Центром розповсюдження даного стилю були Афіни. Поступово він поширився в торгових містах на острови Егейського моря. Крім вазопису, стиль був характерним для дрібної пластики, гліптики і декоративно-ужиткового мистецтва.
На жовтому або вохристому фоні темно-коричневої фарби горизонтальними фризами наносився геометричний орнамент, виділяючи при цьому колами, трикутниками та хвилястими лініями найважливіші елементи зображуваних фігурок, які зводились до спрощеної умовної схеми, підкореної загальному ритму геометричного орнаменту (див.рис.10, 11). Серед геометричних малюнків поступово з'являлися більш складні зображення тварин і людей.
Рисунок 9. Протогеометрична амфора, Афіни, 975—950 до н. е., Британський музей
Рисунок 10. Ойнохоя з Родоса, середня геометрика, Британський музей
Рисунок 11. Дипілонська амфора, пізня геометрика, Національний археологічний музей Афін