Лекція 9. Стародавня Греція: від класики до елліністики.
Період класики.
Розквіт скульптури та архітектури.
Елліністичний період.
( 4год.)
Мета: схарактеризувати період класики, як епоху найвищого розквіту грецького мистецтва, її архітектуру та скульптуру від ранньої класики. до високої; надати відомості про особливості відображення людини у грецькій скульптурі: проблема передачі руху та дії в скульптурах Мірона, гармонійне поєднання спокою і руху в скульптурах Поліклета, втілення в скульптурі давньогрецького ідеалу духовної та фізичної досконалості людини; ознайомити студентів із архітектурою древньої Греції на основі аналізу архітектурних комплексів: ансамбль Акрополя в Афінах (взаємодія ансамблю з навколишнім середовищем, принципи планування, структура), Парфенон – класичний зразок давньогрецького храму; дати уявлення про мистецтво пізньої класики: великі майстри грецької скульптури пізньокласичного періоду (розробка мотиву руху в Скопаса, витонченість стилістики Праксителя, некласичні тенденції в творчості Лісіппа); проаналізувати мистецтво еллінізму: містобудування на прикладі Олександрії; культ монументального та гостродинамічного в мистецтві, нові риси елліністичної скульптури в рельєфах Пергамського вівтаря, а також розвиток класичних традицій в статуї Афродіти Мілоської та проблема передачі переживань людини у елліністичному портреті.
Період класики.
Продовжуючи тему мистецтва Стародавньої Греції слід схарактеризувати наступний період – класичний виявився періодом розквіту грецької цивілізації в цілому, а 5-4 століття до н. е. часом найбільших досягнень. В цей час перші позиції в еллінському світі займають Стародавні Афіни, чому значною мірою сприяло становлення демократії. Ідеї усвідомлення афінянами себе повноправними громадянами свого полісу знайшли своє відображення у творах Софокла, Евріпіда, Есхіла, трагедії яких сприяли успішному розвитку давньогрецького театрального мистецтва. Багато в чому саме театр, будучи загальнодоступним, виховував патріотизм та громадянськість афінян.
Багато для розвитку живопису, його вдосконалення зробили такі майстри, як Аглаофон, Полігнот, Паррасій, Пірейк та інші. Класичний період давньогрецької скульптури припадає на V – IV ст. до н.е. і поділяється на такі періоди: рання класика або «суворий стиль» – 500/490 - 460/450 рр.. до н.е.; висока класика – 450 - 430/420 рр./ до н. е.; «багатий стиль» – 420 - 400/390 рр.. до н. е.; пізня класика – 400/390 – бл. 320 рр.. до н. е..
Грецька скульптура спочатку, в VII ст. до н.е., значно поступалася перед скульптурою Стародавнього Сходу і була досить примітивною. В VI ст. до н.е. в Греції стають досконалішими скульптурні зображення людських фігур і облич, але фігури ще не динамічні. Тільки з V ст. до н.е. набуває розквіту грецька скульптура, яка не тільки передає людські фігуру і обличчя, а й відтворює рух. Призначення скульптур було різним: релігійне (розробка образів найшанованіших богів і героїв), естетичне (прикрашання площ, будинків, святилищ), ідеологічне (прославлення громадянина і воїна). Найпопулярнішими художніми образами були образ величного, могутнього і спокійного божества (чоловічого і жіночого) та оголеного воїна-атлета. А в IV ст. до н.е. з’являється олюднення образу божества, пом’якшення ідеальних рис і підкреслювання в них суто людських якостей. Скульптури богинь IV ст. до н.е. більше нагадують смертних людей, ніж могутніх повелителів.