
- •Міністерство внутрішніх справ україни Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
- •Методичні рекомендації до складання кандидатського іспиту з англійської мови
- •Передмова
- •Тематичний план навчальної дисципліни «Іноземна мова за професійним спрямуванням» денна форма навчання
- •Тематичний план навчальної дисципліни «Іноземна мова за професійним спрямуванням» заочна форма навчання
- •Вимоги до знань та умінь ад’юнктів / аспірантів та здобувачів:
- •Іі. Вимоги до складання кандидатського іспиту іноземної (англійської) мови
- •1. Загальні вимоги до написання реферату
- •2. Вимоги до змісту реферату
- •2.3. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності)
- •2.4. Анотація англійською мовою (abstract).
- •2.5. Основна частина
- •2.6. Висновки.
- •2.10. Додатки (за необхідності).
- •3. Правила оформлення реферату
- •3.2. Нумерація
- •3.3. Ілюстрації
- •3.4. Посилання на використані джерела
- •4. Основні наукові поняття
- •Умови допущення ад’юнктів/аспірантів та здобувачів до складання кандидатського іспиту з англійської мови
- •Ііі. Структура кандидатського іспиту з іноземної мови
- •1. Завдання екзаменаційного білету
- •1.1. Вимоги та рекомендації щодо письмового перекладу
- •1.2. Зразок оригінального тексту для читання та письмового перекладу
- •1.3. Вимоги та рекомендації щодо написання анотації
- •1.4. Зразок україномовного тексту для анотації англійською мовою: Еволюція екстрадиції в єс та європейський ордер на арешт
- •1.5. Зразок тесту з лексики
- •Вірні відповіді
- •1.6. Зразок тесту з граматики
- •Вірні відповіді
- •2. Орієнтовний перелік питань, які виносяться на співбесіду:
- •3. Кліше для висловлення думки за темою наукового дослідження
- •4. Критерії оцінки знань на кандидатському іспиті з англійської мови
- •Міністерство внутрішніх справ україни Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
- •Міністерство внутрішніх справ україни Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
- •Додаток в Приклади оформлення бібліографічного опису у списку іншомовних джерел, який наводять у рефераті
- •Кліше для повідомлення про наукове дослідження
1.4. Зразок україномовного тексту для анотації англійською мовою: Еволюція екстрадиції в єс та європейський ордер на арешт
Інститут екстрадиції (здійснення державою, на території якої знаходиться переслідувана фізична особа, передачі цієї особи іншій державі, що має кримінальну юрисдикцію щодо вчиненого злочину, з метою притягнення вказаної особи до кримінальної відповідальності або виконання обвинувального вироку), є одним з центральних в системі міжнародного кримінального права і зазнав значного розвитку та трансформації в праві ЄС. Необхідність еволюції екстрадиції пояснюється складністю та неефективністю (в певній мірі) традиційної процесуальної форми вказаного інституту.
В правовому просторі ЄС інститут екстрадиції пройшов три етапи.
Перший етап, пов’язаний з прийняттям в межах Ради Європи Європейської конвенції про видачу правопорушників видачу від 13.12.1957р, ратифікованої в подальшому усіма державами-членами ЄС, яка замінила існуючі двосторонні угоди (ст. 28 Конвенції) та створила єдину (з врахуванням ратифікаційних застережень держав-учасників Конвенції) екстрадиційну систему.
Екстрадиційна процедура, встановлена вказаною Конвенцією, ґрунтувалася на певних спеціальних принципах: принципі подвійного обвинувачення; принципі екстрадиційності злочину.
Вказана Конвенція встановлювала складну екстрадиційну процедуру, яка передбачала прийняття рішення про запитування видачі або про задоволення запиту про видачу не судовими органами, а органами виконавчої влади (т.зв. Центральними органами, як правило, міністерствами юстиції держав), що посилювало політичну складову при прийняті рішення щодо клопотання про видачу.
У Віденському плані дій, прийнятому 3.12.1998 р. на саміті Європейського Союзу, була розвинута проголошена Амстердамським договором 1997 р. концепція створення "європейського простору свободи, безпеки і правопорядку", зокрема, у частині спрощення процедури екстрадиції, що склало підґрунтя другого етапу розвитку екстрадиції, пов’язаного з реалізацією угод Європейського Союзу:
· Угоди про імплементацію Шенгенської конвенції 1990 р. Цією Угодою передбачено спрощена форма екстрадиції, яка застосовується за згодою переслідуваної особи.
· Угода від 10.03.1995 р., що стосується спрощеної процедури екстрадиції між державами-членами ЄС. Цією Угодою встановлюється, що у випадку, укладання угоди між запитуваною державою та переслідуваною особою, остання може бути видана за формальним запитом про екстрадицію.
· Угода від 27.08.1996 р. виключила правило про передачу запиту на екстрадицію дипломатичними каналами. Крім того, вказаною Уuодою було скасовано правило про подвійну кримінальність, змінено мінімальний строк покарання за злочин, по якому вимагається екстрадиція особи, передбачено право запитуваної держави видавати власних громадян.
Третій етап реформи інституту екстрадиції призвів до прийняття Радою Рамкового рішення про європейський ордер на арешт і процедуру передачі осіб між державами-членами та появи нового інституту – європейського ордеру на арешт, що обумовлено ствердження принципу взаємного визнання судових рішень в межах простору ЄС.
Рамкове рішення складається з чотирьох глав: "Загальні положення" (визначення поняття ЄОА, сфера його застосування, підстави не застосування, підстави не виконання, суб’єкти, зміст ЄОА), "Порядок передачі осіб" (Направлення ЄОА, права розшукуваної особи, тримання під вартою, прийняття рішення про передачу та організація передачі), "Наслідки передачі" (зарахування строку знаходження під вартою, можливість переслідування за інші злочини, наступна екстрадиція чи передача), "Загальні та заключні положення", а також містить додаток – власне європейський ордер на арешт.
В цілому процедура імплементації Рамкового рішення в національне законодавство характеризувалася низкою рішень органів національного конституційного контролю щодо визнання неконституційними імплементаційних актіd.
Застосування процедури європейського ордеру на арешт дозволило значно скоротити тривалість процесу передачі запитуваних осіб, яка за інформацією Єврокомісії складає по ЄС в середньому до 45 діб, в той час як традиційна процедура екстрадиції займала біля дев’яти місяців